Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 WWW.UNWLA.ORG 25 живуть євреї; над моїм і під моїм помешканням живуть ірландці, тобто римо-католики; а на самому низу — новий мешканець Cулейман, мабуть, мусулманин. І кожний святкує по- своєму. На моє щастя, у Ню Йорку українці — і православні, і греко-католики, святкують за «старим» календарем. В Aмериці, мабуть, щоб заохотити людей бути щедрими при купівлі дарунків на свята, ялинки ставлять за три- чотири тижні перед Різдвом, і зразу ж по Різдві, яке триває тільки один день, їх безжалісно викидають на вулицю. Часом тримають і до Нового Року. У мене вдома ставили та засвічували ялинку аж на сам Cвятий Вечір і тримали її до Йордану. Головною проблемою тоді, у ті 50-ті роки, як і тепер, було те, де взяти на наші свята свіжу ялинку. Купити її в грудні, перед католицьким Різдвом, і тримати 2 — 3 тижні в теплому помешканні аж до наших свят — неможливо, вона обсиплеться. Нагадаю, що в ті роки олія була дешева, і господарі обігрівали помешкання дуже добре. Пригадую, як одні з моїх господарів – «старі іміґранти» з Буковини, не мали автоматичного термостата й обігрівали дім так, що вікна треба було відчиняти. Не так, як тепер. На те перше в Aмериці Різдво у 1951-му році в грудні мама купила невеличку живу ялинку і на шнурку повісила її «догори ногами» за вікном, що виходило на невелике подвір’я на 7-й вулиці. «Штука» вдалася, ялинка не висохла, і 6-го січня ми засвітили нашу пахучу ялинку та, змучені цілоденною працею (мама у швейній фабриці, я у фабриці коробок для шоколадок) сіли до Cвятої Вечері. Їли ми мовчки, тільки часом перекидались кількома словами, боялися згадати щось про Україну, про батька та брата з дивізії «Галичина», що безвісти пропали, бо боялись, що розплачемось. Було дуже сумно. У наступних роках по-різному бувало з тими ялинками. Одного разу ми купили ялинку перед католицькими святами та заховали її на даху дому, а господар дому – американець, думав, що це хтось полінувався винести по святах ялинку вниз, і, нарікаючи на свою долю та крижі, він зніс її та викинув до сміття. Прийшло 6-те січня, ми до ялинки – а ялинки немає! Пізніше ми якось ухитрялись продержати куплену в грудні ялинку до січня, чи то через аспірин у воді, в яку ставили ялинку, чи тримаючи її за вікном. А часом хтось спритний привозив невідомо звідки і продавав свіжі ялинки вже перед самими нашими Cвятами. Також, здається, ялинки почали скроплювати якимись розчинами, щоб вони не загорілися від свічок і щоб скоро не обсипались. Так легше було їх продержати до наших Cвят. Після смерти мого чоловіка я купила маленьку штучну ялинку, прикрашую її скляними кульками та засвічую на ній маленькі жарівочки. Коли вже діти та внуки роз’їдуться, довго відпочиваю на канапі, згадую свої Різдвяні свята в Україні (а їх там у мене було дванадцять), згадую правдиві мерехтливі свічечки на ялинці, бенгальські вогні, горіхи та «штольверки», згадую померлих Ромка, Cлавка, Галю і їхніх батьків, які по коляді гостили нас, малих пампушками... Думаю про три Ірки – приятельки з дитинства, від яких ще отримую з України на Cвята листи та картки. Згадую, як скрипів сніг, коли ми до пізної ночі ходили по нашій вулиці й колядували чи щедрували. Згадую, як жаль було нам вкінці розходитись по домівках. A на кінець тішусь, що моє дитинство пройшло в Україні... в Яворові. Якби я була на кілька років молодшою, я б того всього не пам’ятала, а якби була на кілька років старша, ті спомини не були б такі безжурні. Тому нема злого, щоб не вийшло на добре. A цікаво, що згадyватимуть колись наші діти та внуки? Чи й у них будуть гарні спомини про Різдво або Йордан? Принаймні будуть пам’ятати, що на наше Різдво у Ню Йорку завжди був сніг. Олександра Юзенів , 83-й Відділ СУА, Округа Ню Йорк. До уваги авторів і дописувачів! Просимо надсилати статті, питання та пропозиції українською, або англійською мовою електронною поштою на адресу, яка надрукована на другій сторінці обкладинки журналу “Наше Життя”: unwlaourlife@gmail.com
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
