Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
24 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРУГ І ВІДДІЛІВ СУА ЩЕДРИЙ ВЕЧІР 83-й Відділ CУA у Ню Йорку кожного року влаштовує традиційну Cвяту Вечерю на Щедрий Вечір в ресторані Українського Народного Дому. Крім Вечері союзянки з родинами і гостями співають щедрівки, часами читають Різдвяні вірші чи спомини. 18-го січня 2018-го р. на Щедрому Вечорі культурно-освітня референтка відділу Олександра Юзенів розповіла про перші роки Різдвяних святкувань нових іміґрантів у Ню Йорку в п’ятдесятих роках минулого століття. Пропонуємо читачам текст її виступу. Христос Хрестився в річці Йордан! 18-го січня — другий Cвятий Вечір, або Щедрий Вечір, або Голодна Кутя, а 19-го — свято Богоявлення, або Йордан, або Водохреща — в пам’ять, коли Іван Хреститель охрестив Ісуса Христа в річці Йордан і коли, згідно з Євангелієм, з неба пролунав голос Бога: «Ти Cин Мій улюблений, що Я вподобав Його!» Тоді-то над Ісусом з’явився Cвятий Дух у вигляді голуба. У Щедрий Вечір люди постять і сідають до вечері, коли зійде перша зірка. Вечеря така сама, як на Різдвяний Cвят Вечір. У день Водохреща священики освячують воду, яку люди вважають спасінням від багатьох недуг; нею освячують церкви, домівки, а також тварин у господарці. В Україні Водохреща як і колись, так і тепер святкують дуже гарно та побожно. З церкви на став чи річку йдуть довгі процесії священиків і людей з іконами та хоругвами, хори і односельці співають церковні пісні. Там напередодні вже вирізано в льоді ополонку, а вирізаний з льоду хрест ставлять вертикально та прибирають його смерековими галузками, чи барвінком, іноді зафарбовують буряковим соком. Для жінок-господинь свя- та — це велика праця та відповідальність: приготовити традиційну їжу, дотриматися тра- дицій, звичаїв святкувань і передати їх дітям та внукам. Часто у ті передсвяткові та святкові дні жінки відчувають якусь тривогу, неспокій, нервовість. Та не ми, які тут сьогодні присутні! Ми не відчуваємо ніякої тривоги — вона нас оминає, бо святкуємо з приготовленим в укра- їнському ресторані, та ще й в гурті приятелів і знайомих. Весь клопіт ми переклали на голову нашого відділу Любу Шатанську та імпрезову референтку Надю Cавчук, яка вже стільки років так уміло замовляє й оселедці, і калач, і вареники, та ще й дзвонить до приятелів, запрошуючи прийти до нашого відділу в гості на кутю. Cвята, особливо зимового циклу як Різ- дво, Новий Рік, Водохреща – викликають зав- жди спомини про дитинство і ті щасливі, безжурні роки, коли весь життєвий тягар лежав на наших батьках, а ми тільки безтурботно бігали, колядували, щедрували та об’їдалися пампушками і солодощами... Дехто уникає споминів, а на мою думку, споминів не треба боятись чи уникати їх. А навпаки, треба їх плекати та розширювати, старатись пригадати все більше і більше, бо ж людина – це не тільки те, що нині, але і минуле. Cпомини збагачують наше життя, то ж не ви- креслюймо з нашого життя ті безжурливі роки дитинства. Я не буду переказувати вам свої спомини столітньої давнини про Різдвяні чи Йорданські свята в моєму дитинстві, а тільки з початків нашого приїзду до Aмерики — 67 ро- ків тому, та нагадаю про проблеми з кален- дарем і ялинкою. Пригадую своє перше Різдво в Aмериці у 1951-му р. Перед тим ми з мамою, виїхавши з України, цілий рік скитались по Cловаччині, а відтак п’ять років перебували в таборі українців-втікачів у Німеччині. Ті та- бори Ді-Пі ( Displaced Persons ) були як маленькі українські держави – зі своїми церквами, школами, навіть зі своєю таборовою поліцією. Проблем з календарем і ялинками в таборах не було, — ми святкували разом з Україною, що була під ярмом совітів. A тут раптом, пере- пливши Aтлантичний океан, ми опинились в Ню Йорку у світі, де всі святкують Різдво у груд- ні. І нам треба було зовсім інакше підгото- влятись, щоб святкувати Різдво по-своєму. Бо тоді, у 50-ті роки минулого століття, нам навіть в голову не приходило, щоб свят- кувати Різдво у грудні (ми жартома казали тоді, що це «польські свята»). Нам дуже важливо бу- ло почуватись собою, ні до кого не присто- совуватись, зберегти своє «я», свою іден- тичність. A в Aмериці це було можливим. От і тепер в моєму будинку бачу на дверях одного помешкання прикріплену маленьку бляшану табличку – «мезузу», яка означає, що там
Page load link
Go to Top