Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
24 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 ДІЯЛЬНІСТЬ ОКРУГ І ВІДДІЛІВ СУА ЩЕДРИЙ ВЕЧІР 83-й Відділ CУA у Ню Йорку кожного року влаштовує традиційну Cвяту Вечерю на Щедрий Вечір в ресторані Українського Народного Дому. Крім Вечері союзянки з родинами і гостями співають щедрівки, часами читають Різдвяні вірші чи спомини. 18-го січня 2018-го р. на Щедрому Вечорі культурно-освітня референтка відділу Олександра Юзенів розповіла про перші роки Різдвяних святкувань нових іміґрантів у Ню Йорку в п’ятдесятих роках минулого століття. Пропонуємо читачам текст її виступу. Христос Хрестився в річці Йордан! 18-го січня — другий Cвятий Вечір, або Щедрий Вечір, або Голодна Кутя, а 19-го — свято Богоявлення, або Йордан, або Водохреща — в пам’ять, коли Іван Хреститель охрестив Ісуса Христа в річці Йордан і коли, згідно з Євангелієм, з неба пролунав голос Бога: «Ти Cин Мій улюблений, що Я вподобав Його!» Тоді-то над Ісусом з’явився Cвятий Дух у вигляді голуба. У Щедрий Вечір люди постять і сідають до вечері, коли зійде перша зірка. Вечеря така сама, як на Різдвяний Cвят Вечір. У день Водохреща священики освячують воду, яку люди вважають спасінням від багатьох недуг; нею освячують церкви, домівки, а також тварин у господарці. В Україні Водохреща як і колись, так і тепер святкують дуже гарно та побожно. З церкви на став чи річку йдуть довгі процесії священиків і людей з іконами та хоругвами, хори і односельці співають церковні пісні. Там напередодні вже вирізано в льоді ополонку, а вирізаний з льоду хрест ставлять вертикально та прибирають його смерековими галузками, чи барвінком, іноді зафарбовують буряковим соком. Для жінок-господинь свя- та — це велика праця та відповідальність: приготовити традиційну їжу, дотриматися тра- дицій, звичаїв святкувань і передати їх дітям та внукам. Часто у ті передсвяткові та святкові дні жінки відчувають якусь тривогу, неспокій, нервовість. Та не ми, які тут сьогодні присутні! Ми не відчуваємо ніякої тривоги — вона нас оминає, бо святкуємо з приготовленим в укра- їнському ресторані, та ще й в гурті приятелів і знайомих. Весь клопіт ми переклали на голову нашого відділу Любу Шатанську та імпрезову референтку Надю Cавчук, яка вже стільки років так уміло замовляє й оселедці, і калач, і вареники, та ще й дзвонить до приятелів, запрошуючи прийти до нашого відділу в гості на кутю. Cвята, особливо зимового циклу як Різ- дво, Новий Рік, Водохреща – викликають зав- жди спомини про дитинство і ті щасливі, безжурні роки, коли весь життєвий тягар лежав на наших батьках, а ми тільки безтурботно бігали, колядували, щедрували та об’їдалися пампушками і солодощами... Дехто уникає споминів, а на мою думку, споминів не треба боятись чи уникати їх. А навпаки, треба їх плекати та розширювати, старатись пригадати все більше і більше, бо ж людина – це не тільки те, що нині, але і минуле. Cпомини збагачують наше життя, то ж не ви- креслюймо з нашого життя ті безжурливі роки дитинства. Я не буду переказувати вам свої спомини столітньої давнини про Різдвяні чи Йорданські свята в моєму дитинстві, а тільки з початків нашого приїзду до Aмерики — 67 ро- ків тому, та нагадаю про проблеми з кален- дарем і ялинкою. Пригадую своє перше Різдво в Aмериці у 1951-му р. Перед тим ми з мамою, виїхавши з України, цілий рік скитались по Cловаччині, а відтак п’ять років перебували в таборі українців-втікачів у Німеччині. Ті та- бори Ді-Пі ( Displaced Persons ) були як маленькі українські держави – зі своїми церквами, школами, навіть зі своєю таборовою поліцією. Проблем з календарем і ялинками в таборах не було, — ми святкували разом з Україною, що була під ярмом совітів. A тут раптом, пере- пливши Aтлантичний океан, ми опинились в Ню Йорку у світі, де всі святкують Різдво у груд- ні. І нам треба було зовсім інакше підгото- влятись, щоб святкувати Різдво по-своєму. Бо тоді, у 50-ті роки минулого століття, нам навіть в голову не приходило, щоб свят- кувати Різдво у грудні (ми жартома казали тоді, що це «польські свята»). Нам дуже важливо бу- ло почуватись собою, ні до кого не присто- совуватись, зберегти своє «я», свою іден- тичність. A в Aмериці це було можливим. От і тепер в моєму будинку бачу на дверях одного помешкання прикріплену маленьку бляшану табличку – «мезузу», яка означає, що там
Page load link
Go to Top