Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 «хліб-сіль до дочки». При гостях варився куліш на салі, пеклися пиріжки із сиром до ряжанки, горілка на столі... Всім було весело, всі були за- доволені». А ще окрему увагу дослідник вділяє стосункам Тарновських з українським Кобза- рем – поетом-демократом Т. Шевченком, що були започатковані ще Григорієм Тарновсь- ким. Саме завдяки йому Шевченко поріднився з Яготином на тодішній Полтавщині – моїм, до слова, рідним містом. Сюди він їде в 1843-му р. на замовлення Тарновського – намалювати копію з портрета князя М. Рєпніна, авторства швейцарського художника Й. Горнунга. Всіля- ко підтримувала поета й родина В. Тарнов- ського-старшого (1810 — 1866) – шанованого ентузіаста малоросійського «просвітительс- тва», а згодом – і родина його сина В. Тарнов- ського-молодшого. В Качанівці просто панував «культ Тараса» і всього українського. Це ха- рактерно відбилося хоча б і в такому факті: саме В. Тарновському-молодшому Г. Честахів- ський передає в 1861-му р. речі померлого ук- раїнського генія. Не кажучи вже про те, що шевченкіана Тарновських обчислюватиметься 1006-ма одиницями, перш ніж лягти в основу експозиції Національного музею Т. Шевченка в Києві. В задушливій атмосфері 1930-х М. Тар- новський намагається боротися за збереження Качанівки, надання їй статусу заповідника. Його донька Ірина ще гойдалася тоді в колисці, але вирізки з радянських газет, які вона збе- регла в особистому архіві, промовисто свідчать на користь наполегливості її батька. Яка, однак, розбилася об найбільш популярну в СРСР «ар- хітектурну споруду» – бюрократичну стіну: в Ка- чанівці відкрили санаторій для колгоспників, цебто, прикриваючись турботою про трудівни- ків, зневажили нагальну потребу зберегти цю історико-культурну перлину України для на- щадків тих же трудівників. Втім, навіть нині, незважаючи на статус «Національний історико- культурний заповідник» (2001), Качанівка го- стро потребує уваги уряду, інвесторів і меце- натів, громади. З гіркотою Ірина Михайлівна промовила в недавній телефонній розмові: «Ставки нечищені... Парк заростає хащами... Потрібна турбота на державному рівні, а її немає». Цю непробивну стіну великодержавної байдужості Ірина Михайлівна відчула на собі ще тоді, коли підросла трохи, і настала її черга писати й оббивати пороги, добиваючись того, що в цивілізованих країнах робиться за ве- лінням громадської совісті. Не раз натикаю- чись у батькових нотатках на прізвище П. Ти- чини (а також М. Рильського, М. Корнійчука та багатьох інших знаменитостей радянської доби), 12-річна дівчинка викладає в листі до поета свою затурбованість долею батькового цінного архіву. Після цього її запрошують на «прийом» до заступника голови Ради Міністрів УРСР М. Бажана; той направляє згодом до них додому «комісію», яка за відсутності Ірини, тицьнувши спантеличеній матері 500 крб, вилучила з батькових паперів цінні матеріали й світлини, доля яких невідома й понині. Ось такий вигляд мала «турбота по-московськи» про українську минувшину... А ще помітно поменшало батькових паперів після того, як порився був у них працівник музею ім. Т. Шев- ченка Купріян Шевченко – людина, яка, зда- валося б, як ніхто інший, мала б піклуватися про чистий екологічний простір навколо імені Великого Кобзаря. Те, що залишилося, вона не бариться опублікувати з настанням так званої «доби гласності». Зокрема, батькові доповнення до родоводу Тарновських були внесені до 1-го ви- пуску V тому «Малоросійського родословника» В. Модзалевського, що був виданий у Києві 1996-го р. Історичні нариси М. Тарновського, написані з добрим знанням об’єкта, чистим сумлінням справжнього мемуариста та «жи- вою» мовою, охоче беруть до друку в куль- турологічному журналі «Хроніка-2000» (1997), з передмовою мистецтвознавця С. Папети «По- вернення «старих українців». Там само публі- кують згадувану вище роботу І. Трач – «Спо- гади з дитинства». У 2013-му р. в збірнику наукових праць «Скарбниця української куль- тури» (Чернігів) з’являється ще одна її публі- кація – «Про Михайла Володимировича Тар- новського». Рідко який історик, журналіст чи пись- менник, працюючи над темою Тарновських, об- ходиться без посилань на дослідження та спо- гади М. Тарновського. Сьогодні ж, коли прогре- сивна громадськість України готується відзна- чити 180-річчя від дня народження Василя Тарновського-молодшого, це набуває особливо- го звучання: правдивому слову й справді немає ціни, коли настає момент говорити з народом. Вона, Ірина Трач, зберегла для нас це правдиве слово. За що варто б низько вклонитися їй – берегині документованої та олюдненої талано- витим пером Михайла Тарновського пам’яті про славний український рід. Тетяна МакКой , журналіст, шт. Теннессі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
