Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 «хліб-сіль до дочки». При гостях варився куліш на салі, пеклися пиріжки із сиром до ряжанки, горілка на столі... Всім було весело, всі були за- доволені». А ще окрему увагу дослідник вділяє стосункам Тарновських з українським Кобза- рем – поетом-демократом Т. Шевченком, що були започатковані ще Григорієм Тарновсь- ким. Саме завдяки йому Шевченко поріднився з Яготином на тодішній Полтавщині – моїм, до слова, рідним містом. Сюди він їде в 1843-му р. на замовлення Тарновського – намалювати копію з портрета князя М. Рєпніна, авторства швейцарського художника Й. Горнунга. Всіля- ко підтримувала поета й родина В. Тарнов- ського-старшого (1810 — 1866) – шанованого ентузіаста малоросійського «просвітительс- тва», а згодом – і родина його сина В. Тарнов- ського-молодшого. В Качанівці просто панував «культ Тараса» і всього українського. Це ха- рактерно відбилося хоча б і в такому факті: саме В. Тарновському-молодшому Г. Честахів- ський передає в 1861-му р. речі померлого ук- раїнського генія. Не кажучи вже про те, що шевченкіана Тарновських обчислюватиметься 1006-ма одиницями, перш ніж лягти в основу експозиції Національного музею Т. Шевченка в Києві. В задушливій атмосфері 1930-х М. Тар- новський намагається боротися за збереження Качанівки, надання їй статусу заповідника. Його донька Ірина ще гойдалася тоді в колисці, але вирізки з радянських газет, які вона збе- регла в особистому архіві, промовисто свідчать на користь наполегливості її батька. Яка, однак, розбилася об найбільш популярну в СРСР «ар- хітектурну споруду» – бюрократичну стіну: в Ка- чанівці відкрили санаторій для колгоспників, цебто, прикриваючись турботою про трудівни- ків, зневажили нагальну потребу зберегти цю історико-культурну перлину України для на- щадків тих же трудівників. Втім, навіть нині, незважаючи на статус «Національний історико- культурний заповідник» (2001), Качанівка го- стро потребує уваги уряду, інвесторів і меце- натів, громади. З гіркотою Ірина Михайлівна промовила в недавній телефонній розмові: «Ставки нечищені... Парк заростає хащами... Потрібна турбота на державному рівні, а її немає». Цю непробивну стіну великодержавної байдужості Ірина Михайлівна відчула на собі ще тоді, коли підросла трохи, і настала її черга писати й оббивати пороги, добиваючись того, що в цивілізованих країнах робиться за ве- лінням громадської совісті. Не раз натикаю- чись у батькових нотатках на прізвище П. Ти- чини (а також М. Рильського, М. Корнійчука та багатьох інших знаменитостей радянської доби), 12-річна дівчинка викладає в листі до поета свою затурбованість долею батькового цінного архіву. Після цього її запрошують на «прийом» до заступника голови Ради Міністрів УРСР М. Бажана; той направляє згодом до них додому «комісію», яка за відсутності Ірини, тицьнувши спантеличеній матері 500 крб, вилучила з батькових паперів цінні матеріали й світлини, доля яких невідома й понині. Ось такий вигляд мала «турбота по-московськи» про українську минувшину... А ще помітно поменшало батькових паперів після того, як порився був у них працівник музею ім. Т. Шев- ченка Купріян Шевченко – людина, яка, зда- валося б, як ніхто інший, мала б піклуватися про чистий екологічний простір навколо імені Великого Кобзаря. Те, що залишилося, вона не бариться опублікувати з настанням так званої «доби гласності». Зокрема, батькові доповнення до родоводу Тарновських були внесені до 1-го ви- пуску V тому «Малоросійського родословника» В. Модзалевського, що був виданий у Києві 1996-го р. Історичні нариси М. Тарновського, написані з добрим знанням об’єкта, чистим сумлінням справжнього мемуариста та «жи- вою» мовою, охоче беруть до друку в куль- турологічному журналі «Хроніка-2000» (1997), з передмовою мистецтвознавця С. Папети «По- вернення «старих українців». Там само публі- кують згадувану вище роботу І. Трач – «Спо- гади з дитинства». У 2013-му р. в збірнику наукових праць «Скарбниця української куль- тури» (Чернігів) з’являється ще одна її публі- кація – «Про Михайла Володимировича Тар- новського». Рідко який історик, журналіст чи пись- менник, працюючи над темою Тарновських, об- ходиться без посилань на дослідження та спо- гади М. Тарновського. Сьогодні ж, коли прогре- сивна громадськість України готується відзна- чити 180-річчя від дня народження Василя Тарновського-молодшого, це набуває особливо- го звучання: правдивому слову й справді немає ціни, коли настає момент говорити з народом. Вона, Ірина Трач, зберегла для нас це правдиве слово. За що варто б низько вклонитися їй – берегині документованої та олюдненої талано- витим пером Михайла Тарновського пам’яті про славний український рід. Тетяна МакКой , журналіст, шт. Теннессі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
