Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 WWW.UNWLA.ORG 19 уперше пролунала (1838) опера Глінки «Руслан і Людмила»... Саме Тарновським дарує Шевченко свою картину-ілюстрацію до власної поеми «Катерина»... І саме з гостей Качанівки Рєпін набирає козацький типаж для полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880 — 1891), насиченого історико-пор- третним колоритом... Як вважають знавці, Іван Сірко з люлькою в центрі полотна був зма- льований з командувача Київської військової округи М. Драгомирова; писар з гусячим пером у руці – з історика-етнографа Дмитра Явор- ницького, а похмурий козак у високій смушевій шапці, що сидить праворуч від писаря, – і з самого Василя Тарновського-молодшого, козак Голота – з його кучера Никишки... Або ось згадує Ірина Михайлівна голодний окупаційний Київ, «комуналку», сусідів-євреїв на прізвище Яновер, разом з якими в Бабиному Яру ледь не загинула її жаліслива мати, принісши бідолашним чайник кип’яченої води для тримісячного малюка... Ніби мимохіть, обмовляється авторка спогадів про вінчальні свічки своєї бабусі Надії, і як смажили вони з матір’ю на них деруни з картопляного лушпиння та крихт просяного хліба, визбираних на магазинному прилавку... «Бабуся Надія» – це лиш одне ім’я з родинного древа Тарновських, але не менш промовисте, ніж десятки інших. Надія Михайлівна Білуха- Кохановська стала «Тарновською», одружив- шись з батьком М. Тарновського – Володи- миром Тарновським (1840 — 1921), який до- водився рідним братом Василю Тарновському- молодшому (1838 — 1899) – уславленому до- брочинцю й власнику безцінної колекції козацьких старожитностей, що є нині музей- ним скарбом України. Надія Михайлівна належала до добре знаного на тодішній Полтавщині роду Білуха-Кохановських. Її батько, Михайло Андрійович, був прямо причетним до всіх культурно-освітніх запро- ваджень полтавського генерал-губернатора князя М. Рєпніна (який, осівши під кінець життя в Яготині на нинішній Київщині, опікувався долею Тараса Шевченка), проявив активність у підготовці селянської реформи, разом з дочками Надією та Олександрою багато зробив для полтавського осередку Російського товариства Червоного Хреста та Маріїнської жіночої гімназії. Словом, не одну свічу засвітили для полтавського люду просвітителі Білуха-Кохановські... Як, між іншим, і Тарновські. Ще до революції М. Тарновський на- магається опублікувати власне дослідження Качанівки в петроградському журналі. Пу- блікація містила цінну інформацію з історії цього унікального архітектурно-садового ком- плексу, була проілюстрована авторськими ви- сокохудожніми світлинами й мала гучний резонанс у колі знавців. Паралельно з В. Л. Мо- дзалевським, відомим дослідником генеалогії українського дворянства, М. Тарновський веде власне дослідження родоводу Тарновських. Навіть бурхливі події 1917-го р., які для ба- гатьох змінили пріоритети, не зупинили його роботи. Як наголошує Ірина Михайлівна, «від 1917-го до 1943-го (цебто до останнього по- диху – авт. ) батько присвячував свій час «ро- боті в стіл». Як результат, за кілька років до нападу нацистської Німеччини на СРСР М. Тарновський завершує дослідження свого родоводу. Його доньці від другого шлюбу, май- бутній Ірині Трач, було тоді всього три роки. Та вона вдячно все життя ним користується, як і всі інші члени родини, зацікавлені своїм по- ходженням; а також один екземпляр рукопису генеалогічного дослідження зберігається в фонді В. Модзалевського Інституту рукопису при Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Однак цим інтерес дослідника до влас- ного роду не вичерпувався. Незважаючи на особисті важкі втрати (в 1902-му р. померла його перша дружина – 22-річна Берта Цурбу- хен) Михайло Володимирович продовжує «ко- патися» в дореволюційній літературі та пе- ріодиці, архівних документах, розпитувати рід- ню та друзів, по крупинці збираючи невідомі йому факти сподвижництва Тарновських в ім’я збереження української ідентичності. Збірня старожитностей, що була шляхетно передана в народне користування В. Тарновським-молод- шим (експонується в Чернігівському історич- ному музеї ім. В. В. Тарновського), та створена ним у Качанівці «Хата-порада», як зразок давньої побутової культури українського селянства, стали стрижнями зібраного мате- ріалу. Щоб відчути живий колорит описаного М. Тарновським, варто тільки вчитатися ось хоча б і в такі рядки: «Ось характерний для України перелаз у тині. Мальви й чорнобривці біля хатинки... Внутрішнє облаштування хатки суворо витримане. У світлиці побутовий, що- правда старовинний, український посуд на полиці, горщики і чавуни під припічком, рогач у кутку біля печі. В кутку на покутті старовинна ікона селянського зразка, вся заквітчана і вбрана українськими рушниками... Він (В. Тар- новський-молодший – авт. ) убирався в старо- винний козацький стрій... і запрошував на
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
