Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 WWW.UNWLA.ORG 19 уперше пролунала (1838) опера Глінки «Руслан і Людмила»... Саме Тарновським дарує Шевченко свою картину-ілюстрацію до власної поеми «Катерина»... І саме з гостей Качанівки Рєпін набирає козацький типаж для полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880 — 1891), насиченого історико-пор- третним колоритом... Як вважають знавці, Іван Сірко з люлькою в центрі полотна був зма- льований з командувача Київської військової округи М. Драгомирова; писар з гусячим пером у руці – з історика-етнографа Дмитра Явор- ницького, а похмурий козак у високій смушевій шапці, що сидить праворуч від писаря, – і з самого Василя Тарновського-молодшого, козак Голота – з його кучера Никишки... Або ось згадує Ірина Михайлівна голодний окупаційний Київ, «комуналку», сусідів-євреїв на прізвище Яновер, разом з якими в Бабиному Яру ледь не загинула її жаліслива мати, принісши бідолашним чайник кип’яченої води для тримісячного малюка... Ніби мимохіть, обмовляється авторка спогадів про вінчальні свічки своєї бабусі Надії, і як смажили вони з матір’ю на них деруни з картопляного лушпиння та крихт просяного хліба, визбираних на магазинному прилавку... «Бабуся Надія» – це лиш одне ім’я з родинного древа Тарновських, але не менш промовисте, ніж десятки інших. Надія Михайлівна Білуха- Кохановська стала «Тарновською», одружив- шись з батьком М. Тарновського – Володи- миром Тарновським (1840 — 1921), який до- водився рідним братом Василю Тарновському- молодшому (1838 — 1899) – уславленому до- брочинцю й власнику безцінної колекції козацьких старожитностей, що є нині музей- ним скарбом України. Надія Михайлівна належала до добре знаного на тодішній Полтавщині роду Білуха-Кохановських. Її батько, Михайло Андрійович, був прямо причетним до всіх культурно-освітніх запро- ваджень полтавського генерал-губернатора князя М. Рєпніна (який, осівши під кінець життя в Яготині на нинішній Київщині, опікувався долею Тараса Шевченка), проявив активність у підготовці селянської реформи, разом з дочками Надією та Олександрою багато зробив для полтавського осередку Російського товариства Червоного Хреста та Маріїнської жіночої гімназії. Словом, не одну свічу засвітили для полтавського люду просвітителі Білуха-Кохановські... Як, між іншим, і Тарновські. Ще до революції М. Тарновський на- магається опублікувати власне дослідження Качанівки в петроградському журналі. Пу- блікація містила цінну інформацію з історії цього унікального архітектурно-садового ком- плексу, була проілюстрована авторськими ви- сокохудожніми світлинами й мала гучний резонанс у колі знавців. Паралельно з В. Л. Мо- дзалевським, відомим дослідником генеалогії українського дворянства, М. Тарновський веде власне дослідження родоводу Тарновських. Навіть бурхливі події 1917-го р., які для ба- гатьох змінили пріоритети, не зупинили його роботи. Як наголошує Ірина Михайлівна, «від 1917-го до 1943-го (цебто до останнього по- диху – авт. ) батько присвячував свій час «ро- боті в стіл». Як результат, за кілька років до нападу нацистської Німеччини на СРСР М. Тарновський завершує дослідження свого родоводу. Його доньці від другого шлюбу, май- бутній Ірині Трач, було тоді всього три роки. Та вона вдячно все життя ним користується, як і всі інші члени родини, зацікавлені своїм по- ходженням; а також один екземпляр рукопису генеалогічного дослідження зберігається в фонді В. Модзалевського Інституту рукопису при Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Однак цим інтерес дослідника до влас- ного роду не вичерпувався. Незважаючи на особисті важкі втрати (в 1902-му р. померла його перша дружина – 22-річна Берта Цурбу- хен) Михайло Володимирович продовжує «ко- патися» в дореволюційній літературі та пе- ріодиці, архівних документах, розпитувати рід- ню та друзів, по крупинці збираючи невідомі йому факти сподвижництва Тарновських в ім’я збереження української ідентичності. Збірня старожитностей, що була шляхетно передана в народне користування В. Тарновським-молод- шим (експонується в Чернігівському історич- ному музеї ім. В. В. Тарновського), та створена ним у Качанівці «Хата-порада», як зразок давньої побутової культури українського селянства, стали стрижнями зібраного мате- ріалу. Щоб відчути живий колорит описаного М. Тарновським, варто тільки вчитатися ось хоча б і в такі рядки: «Ось характерний для України перелаз у тині. Мальви й чорнобривці біля хатинки... Внутрішнє облаштування хатки суворо витримане. У світлиці побутовий, що- правда старовинний, український посуд на полиці, горщики і чавуни під припічком, рогач у кутку біля печі. В кутку на покутті старовинна ікона селянського зразка, вся заквітчана і вбрана українськими рушниками... Він (В. Тар- новський-молодший – авт. ) убирався в старо- винний козацький стрій... і запрошував на
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
