Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 І. М. Трач: берегиня з роду Тарновських Студентка КПІ Ірина Тарновська, яку сьогодні в Києві знають як віце-президента Київського дворянського зібрання Ірину Трач . Звати її Ірина Михайлівна, прізвище в заміжжі – Трач... Ось такою, як на світлині, вона була в 1959-му р., коли закінчувала Київський політехнічний інститут (КПІ). Молода, красива тією внутрішньою красою, що Господь посилає не кожному... Народжена й вихована за радянської доби, І. Трач зуміла пронести крізь відомі нам буревії тиху гордість за свій козацько-старшинський рід – рід Тарновських з Наддніпрянщини, непростимо зневажений і забутий. Після 1917-го р. якось нікому не стало діла до того, що на статках та прихильності таких, як Тарновські, плекався за царату не один український талант і проґресивно мислячий розум. Навіть більше, багатьох із тих, хто не втік у «зарубіжжя», переслідували... Вона, Ірина Трач, на власні очі бачила, як її батько, Михайло Володимирович Тар- новський (1865 — 1943), постійно ховався від хижого ока, працюючи над рукописами, ли- стами, нотатками, списками, вирізками з газет і рідкісними публікаціями. Батько боявся померти, так і не здійснивши даної самому собі клятви: впорядкувати генеалогічне древо свого роду (а бере він початок від ХІІІ ст.!) та будь- якою ціною надати гласності духовній спад- щині Качанівки – родового маєтку Тарнов- ських на Чернігівщині (нині Ічнянського р-ну). Вірив: настане-таки час, коли людям впаде полуда з очей і відкриється істина. Вона й сама перейнялася цією батьковою вірою – ще змалку, поневіряючись з матір’ю, Є. І. Середою, по завулках і підвалах окупованого Києва та тягаючи за собою, мов найдорожчий скарб, материну швейну машинку й клунок з бать- ковими паперами. А підросла – то й поготів... Поміж студіюванням в КПІ, роботою та влас- ним сімейством намагалася урвати часину, щоб і собі дізнатися: чим же опікувався її батько довгі десятиліття? Багато що їй мати розповіла, а багато чого довідалась з батькових паперів і власних довоєнних спогадів... Так-так, були «довоєнні спогади» і в неї – дівчинки-до- шкільняти, яку природа наділила чіпкою пам’яттю. Вона якось навіть опублікувала їх («Спогади з дитинства», «Хроніка-2000», 1997, м. Київ), поділившись з читачем пережитим напередодні війни і під час окупації. Як на мене, ці спогади, мов той бісер, що ним ви- шивали кріпачки в маєтку її пращура Григорія Тарновського, природно вписалися в канву качанівського соціополотна. І кожна бісеринка щось та промовляє... Ось, описуючи свої візити з батьком до знаних людей Києва, Ірина Михайлівна згадує пішу подорож від своєї «комуналки» на Рейтарській до вул. Стрілецької, де жили Ан- дрієвські... Це була сім’я фотографа С. І. Андрі- євського, з яким звела доля завдяки товариству «Даґер». А фотографія – це ж була ціла сто- рінка в життєпису Михайла Володимировича! Він (здобувши навички найбільше під час проживання в Швейцарії в 1886 — 1894-х рр.) у своєму Києві захоплювався нею до такої міри, що став мимоволі не тільки фотодокумен- талістом Качанівки як соціально-культурного явища в тодішній Україні, а й членом пра- вління товариства фотолюбителів «Даґер», учасником та переможцем численних кон- курсів художньої фотографії, включаючи й міжнародних. Навіть, працюючи чиновником з особливих доручень при київському губерна- торі, М. Тарновський не покидав фотографії. Адже розумів: поряд з пейзажними полотнами Василя Штернберґа, мальованими в Качанівці, спробами художників-портретистів (як А. Го- ронович, О. Маковський, К. Маковський, І. Рє- пін, М. Бодаревський, О. Волосков, О. Агін) зобразити на полотні гостинних господарів Качанівки та епізоди з їхніх буднів, його світлини матимуть перевагу документалістики, і тому їм не буде ціни. Адже рано чи пізно Україна прийде до шанування ось таких осередків, як Качанівка. Уже в 1920-х рр. йому вдається зацікавити своєю качанівською фотоколекцією нинішній Національний музей історії України. І чи могло бути інакше? В лоні Качанівки творили й виношували проґресивні ідеї кращі люди того часу, зокрема компо- зитори М. Глінка та С. Гулак-Артемовський, художники В. Штернберґ, І. Рєпін, М. Врубель, М. Ге, Костянтин та Олександр Маковські, поети й письменники, фольклористи й ет- нографи, серед яких – М. Гоголь, Т. Шевченко, В. Горленко, Д. Яворницький, Марко Вовчок й О. Маркевич... Саме тут писалася партитура й
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
