Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 І. М. Трач: берегиня з роду Тарновських Студентка КПІ Ірина Тарновська, яку сьогодні в Києві знають як віце-президента Київського дворянського зібрання Ірину Трач . Звати її Ірина Михайлівна, прізвище в заміжжі – Трач... Ось такою, як на світлині, вона була в 1959-му р., коли закінчувала Київський політехнічний інститут (КПІ). Молода, красива тією внутрішньою красою, що Господь посилає не кожному... Народжена й вихована за радянської доби, І. Трач зуміла пронести крізь відомі нам буревії тиху гордість за свій козацько-старшинський рід – рід Тарновських з Наддніпрянщини, непростимо зневажений і забутий. Після 1917-го р. якось нікому не стало діла до того, що на статках та прихильності таких, як Тарновські, плекався за царату не один український талант і проґресивно мислячий розум. Навіть більше, багатьох із тих, хто не втік у «зарубіжжя», переслідували... Вона, Ірина Трач, на власні очі бачила, як її батько, Михайло Володимирович Тар- новський (1865 — 1943), постійно ховався від хижого ока, працюючи над рукописами, ли- стами, нотатками, списками, вирізками з газет і рідкісними публікаціями. Батько боявся померти, так і не здійснивши даної самому собі клятви: впорядкувати генеалогічне древо свого роду (а бере він початок від ХІІІ ст.!) та будь- якою ціною надати гласності духовній спад- щині Качанівки – родового маєтку Тарнов- ських на Чернігівщині (нині Ічнянського р-ну). Вірив: настане-таки час, коли людям впаде полуда з очей і відкриється істина. Вона й сама перейнялася цією батьковою вірою – ще змалку, поневіряючись з матір’ю, Є. І. Середою, по завулках і підвалах окупованого Києва та тягаючи за собою, мов найдорожчий скарб, материну швейну машинку й клунок з бать- ковими паперами. А підросла – то й поготів... Поміж студіюванням в КПІ, роботою та влас- ним сімейством намагалася урвати часину, щоб і собі дізнатися: чим же опікувався її батько довгі десятиліття? Багато що їй мати розповіла, а багато чого довідалась з батькових паперів і власних довоєнних спогадів... Так-так, були «довоєнні спогади» і в неї – дівчинки-до- шкільняти, яку природа наділила чіпкою пам’яттю. Вона якось навіть опублікувала їх («Спогади з дитинства», «Хроніка-2000», 1997, м. Київ), поділившись з читачем пережитим напередодні війни і під час окупації. Як на мене, ці спогади, мов той бісер, що ним ви- шивали кріпачки в маєтку її пращура Григорія Тарновського, природно вписалися в канву качанівського соціополотна. І кожна бісеринка щось та промовляє... Ось, описуючи свої візити з батьком до знаних людей Києва, Ірина Михайлівна згадує пішу подорож від своєї «комуналки» на Рейтарській до вул. Стрілецької, де жили Ан- дрієвські... Це була сім’я фотографа С. І. Андрі- євського, з яким звела доля завдяки товариству «Даґер». А фотографія – це ж була ціла сто- рінка в життєпису Михайла Володимировича! Він (здобувши навички найбільше під час проживання в Швейцарії в 1886 — 1894-х рр.) у своєму Києві захоплювався нею до такої міри, що став мимоволі не тільки фотодокумен- талістом Качанівки як соціально-культурного явища в тодішній Україні, а й членом пра- вління товариства фотолюбителів «Даґер», учасником та переможцем численних кон- курсів художньої фотографії, включаючи й міжнародних. Навіть, працюючи чиновником з особливих доручень при київському губерна- торі, М. Тарновський не покидав фотографії. Адже розумів: поряд з пейзажними полотнами Василя Штернберґа, мальованими в Качанівці, спробами художників-портретистів (як А. Го- ронович, О. Маковський, К. Маковський, І. Рє- пін, М. Бодаревський, О. Волосков, О. Агін) зобразити на полотні гостинних господарів Качанівки та епізоди з їхніх буднів, його світлини матимуть перевагу документалістики, і тому їм не буде ціни. Адже рано чи пізно Україна прийде до шанування ось таких осередків, як Качанівка. Уже в 1920-х рр. йому вдається зацікавити своєю качанівською фотоколекцією нинішній Національний музей історії України. І чи могло бути інакше? В лоні Качанівки творили й виношували проґресивні ідеї кращі люди того часу, зокрема компо- зитори М. Глінка та С. Гулак-Артемовський, художники В. Штернберґ, І. Рєпін, М. Врубель, М. Ге, Костянтин та Олександр Маковські, поети й письменники, фольклористи й ет- нографи, серед яких – М. Гоголь, Т. Шевченко, В. Горленко, Д. Яворницький, Марко Вовчок й О. Маркевич... Саме тут писалася партитура й
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
