Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2018 WWW. UNWLA .ORG 19 дітьми, а тепер вже й з онуками, спілкуюся українською. — Це є праця — і фізична, і духовна, і душевна — взяти за правило, «примусити» родину вдома спілкуватися українською. В Україні також було важко не втратити ук - раїнську мову, але з інших причин. Тривалий час україномовних сприймали як меншо - вартісних, селюків і недолуг их, а українську мову — другосортною та другорядною. Тому сім’ям коштувало великих зусиль втримати українську мову бодай на рівні сім’ї та родини. На жаль, така проблема є й нині. Українцям, що оселилися в англомовному світі, також нелегко? — Першим еміґра нтам було особливо важко тут вижити, але трохи легше втри мати мову, бо перебували переважно тільки в оточенні україномовних. Нині простіше жити, але складніше з мовою та збереженням української ідентичності. Я знаю багато родин, де українську мову зберіга ють, де розмовляють нею, де виховують дітей і внуків в українських традиціях. Але я знаю і такі сім’ї, де вдома спілкуються виключно англійською. Звичайно, що дитина з такої сім’ї ніколи на навчиться мови, і навіть забуде те, що знала. І то є сумно. Але жи ття підкидає дуже обнадійливі та позитивні моменти. Років 5 тому ми з дружи - ною відпочивали на лижному курорті у New Hampshire . У готелі, де зупинилися, нас об - слуговувала худенька, низенького зросту дів - чинка, у якої на картці було написано «Ок - сана». Я з вернувся до неї по - англійськи та запитав, звідки вона – з Росії, Білорусі, Польщі чи з України? Треба було бачити, як вона на мене подивилася!.. І в хвилині витягнулася (наче підросла на цілу стопу!) та гордо й упевнено відповіла: «I am Ukrainian!» Такі мо менти засадничо скріплюють твою любов до Батьківщини. — Які почуття мали, коли закінчилося будівництво УМ ? — Там змішалися і радість, і гордість, і велике задоволення від того, що все успішно закінчилося і що ми це зробили. Кажу «ми», бо Музей зводив не я особисто, але всі разом — Ольга Гнатейко, Марійка Шуст, Дарка Бойко і всі ті люди, що давали доляри та центи на його будівництво. То були колосальні кошти — при - близно 9,5 млн дол. Для нашого українського осередку в Америці (а він засадничо малий), це вели кі гроші. І найповнішим моїм особистим почуттям і почуттям усіх людей, хто працював над зведенням Музею, була гордість від того, що ми всі разом зробили щось важливе — те, що можна залишити своїм дітям і онукам. Бо будували Музей не для себе, але заради ма й - бутнього української діяспори в Америці. Ті три почуття — радість, гордість і задоволення — усі були на найвищому рівні. — В Україні, коли пишуть про якусь ва - жливу будівлю, зокрема і приміщення му зеїв, обов’язково вказують, хто є архітектором забудови. В Америці так не заведено ? — Я маю за плечима багато років і багато результатів своєї праці, а тому не переймаюся цим. Для мене вже не важливо, чи хтось знатиме про це, чи ні. Важливим є те, що я можу подивитися в дзеркало і бути задо - воленим з тієї людин и, що на мене дивиться. І якщо я маю позитивне почуття до людини в дзеркалі, то моє життя пройшло недаремно. І це головне. Мої батьки виховували в нас скром - ність, навчали, що маємо пишатися не собою, але тим, що ми зробили. Усе залежить від виховання. Не обов’язково увіковічувати своє ім’я написаними прізвищами на паркані вла с - ного будинку та пишатися тим, що у сусідів цього немає. Треба жити так, щоб згадували твої справи. Бо чи збільшує тебе та додає тобі великого задоволення твоє ім’я, написане великим и буквами? Чи це возвеличить тебе над іншими? Мене — ні, бо цього не розумію і не поділяю. — Чи є щось особливе в проєкті Музею, що Вам найбільше подобається, і чи є те, чим Ви незадоволені ? — Звичайно, якби робив проєкт знову, то хотів би дещо змінити, бо під час його про - єктування, зважаючи на побажання замов ни - ків, я поступився деякими засадничими вимо - гами до музейних будівель. Але слово замов - ника завжди має більшу силу і моїм обов’язком було виконати те, що замовник хотів. Мені подобається зовнішній вигляд Музею, я дуже задоволений, що Музей має досить великий передпокій. Бо під час заходів, як відкриття виставок, в Музеї збирається багато людей і всім їм просторо. Я повністю задоволений кінцевим результатом, остаточним вико нан - ням мого проєкту та в цілому всім процесом. Це найбільш унікальний і важливий результат моєї кар’єри архітектора. — Дякую, п. Юрію, за цікаве інтерв’ю! Подальших Вам успіхів і радості від життя! Інтерв’ю брала редактор Л. Тополя .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
