Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2018 — Хто Вам запропонував робити проєкт будівлі музею ? — До мене звернувся Тит Гевр ик. На - справді в Америці мало українських архітек - торів, які мають свої бюра та спроможні взяти на себе такий великий обов’язок — побудова нового музею. — Чи був конкурс проєктів ? — Це був тривалий процес. Тит Геврик ( архітектор, Дійсний Член Української Віл ьної Академії Наук в Ню Йорку , Дійсний Член і Голова Мистецтвознавчої Секції Наукового То - вариства ім. Шевченка у США , — ред. ) почав зі мною обговорювати будівництво за 2 — 3 роки до того, як мене вибрали архітектором музею. На місці забудови був будинок і замовників цікавило, чи можна його перебудувати під му - зей. Я вивчив ситуацію, побачив, що пере - будова невигідна. Управа УМ та її голова Оля Гнатейко звернулися до мене, а також до ар - хітекторів з Америки та з Канади, з про по - зицією презентувати загальний підхід до нової забудови «Що я б зробив, якби мене вибрали архітектором музею?». Я та інші архітектори мали інтерв’ю. З якихось причин вибрали мене. — Хто затверджував проєкт, як довго над ним працювали та чи це було легко? — Я приблизно рік працював над проєк - том, над засадничою естетикою будинку, технічними кресленнями, враховуючи вимоги та потреби замовників. Виготовляв відповідні рисунки, креслення, специфікації. То була важка робота, але не тільки з технічних причин. Робота з людьми, яких я і які мене знали осо бисто, разом з якими я перебував у Пласті (а я ціле життя маю до нього від - ношення і пройшов у Пласті щаблі від най - нижчих до найвищих посад), особливо зобо - в’язувала. Через цей зв’язок вирішення справ було, водночас, і простішим, і важчим, бо праця ставал а для мене особливо відповідальною — я не міг бути тільки архітектором. Ми спіл - кувалися з керівниками УМ, погоджували думки та, звичайно, бажання замовників були вагомішими. Завдяки п. Гнатейко, яка є силь - ною, вольовою жінкою та була справжнім провіднико м, будівництво успішно відбувалося на всіх його етапах. Їй щира повага та вдяч - ність. Вона була серед тих українців, хто захотів музей побудувати та збирав кошти для цього. Без її позитивного та провідничого підходу будівництво б не відбулося. Разом з нею, з усією управою УМ, зокрема з Марійкою Шуст і Даркою Бойко, ми працювали понад рік над виготовленням попередніх проєктів і ще рік після того, як вибрали контрактора та почали будувати. Увесь процес тривав приблизно два роки, а саме будівництво – десь біля десяти місяців. Я, звичайно, за всім наглядав, щоб мій проєкт був правильно та якісно виконаний. — Чи відбувалися якісь зміни в проєкті в процесі будівництва ? — Зміни були, але мінімальні. Бо перед початком ми дуже детально узгодили всі технічні й естетич ні питання: розглядали різні альтернативи, переробляли, вносили зміни у розміщення кімнат – поки не дійшли до згоди та бачили, як усе реально має виглядати й працювати. Переважно в проєктах буває біль - ше змін, ніж ті, що ми внесли під час бу дів - ництва муз ею. — Ви не тільки зводили будинок, але разом з українцями - однодумцями долучалися до плекання національної духовності. Якими почуттями були наповнені при цьому? — То були особливо піднесені стани. Мої тато й мама з України (тато з Волині, а мати з Галичини ). Я та мої сестри виховувалися в ук - раїнському дусі. Обоє моїх дітей розуміють, роз мовляють і пишуть українською мовою вільно, а син побрався з українкою і має дві україномовні доні. Тому моє життя, як і життя моїх знайомих українців, було спрямоване на українські справи, на зв’язок з українською діяспорою, а коли Україна стала незалежною — також на підтримку України. Так сталося, що в дитинстві та юності я мав тільки українських товаришів. Усе моє життя пов’язане з Пластом, майже всі мої знайомі були укр аїнського по - ходження. Якщо дивлюся на своє минуле як архітектора, то без жодного сумніву та без усяких порівнянь можу стверджувати, що УМ був найбільш важливим і найбільш особистим проєктом. Він виправдав моє призначення та життя як архітектора – так само , як мої діти виправдують моє життя як батька, як людини. Бо тільки ради того, щоб збудувати УМ для української діяспори та України, варто було стати архітектором. — Ваші діти й онуки є українцями не тільки через знання мови, але й за духом. Чому, на Вашу думку, таке відбувається не в усіх українських родинах? — Асиміляція є природній, і навіть не - обхідний, процес – погоджуємося ми з тим, чи ні. Діти підростають, ідуть до школи, а в школі їх товариство є виключно (або майже) амери - канським. Добре, якщо дити на активно від - відує Пласт. Тому я не дивуюся дітям, які втрачають мову, але дивуюся батькам, де тато й мама (українського походження) вдома з дітьми спілкуються англійською. Я зі своїми
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
