Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2018 — Хто Вам запропонував робити проєкт будівлі музею ? — До мене звернувся Тит Гевр ик. На - справді в Америці мало українських архітек - торів, які мають свої бюра та спроможні взяти на себе такий великий обов’язок — побудова нового музею. — Чи був конкурс проєктів ? — Це був тривалий процес. Тит Геврик ( архітектор, Дійсний Член Української Віл ьної Академії Наук в Ню Йорку , Дійсний Член і Голова Мистецтвознавчої Секції Наукового То - вариства ім. Шевченка у США , — ред. ) почав зі мною обговорювати будівництво за 2 — 3 роки до того, як мене вибрали архітектором музею. На місці забудови був будинок і замовників цікавило, чи можна його перебудувати під му - зей. Я вивчив ситуацію, побачив, що пере - будова невигідна. Управа УМ та її голова Оля Гнатейко звернулися до мене, а також до ар - хітекторів з Америки та з Канади, з про по - зицією презентувати загальний підхід до нової забудови «Що я б зробив, якби мене вибрали архітектором музею?». Я та інші архітектори мали інтерв’ю. З якихось причин вибрали мене. — Хто затверджував проєкт, як довго над ним працювали та чи це було легко? — Я приблизно рік працював над проєк - том, над засадничою естетикою будинку, технічними кресленнями, враховуючи вимоги та потреби замовників. Виготовляв відповідні рисунки, креслення, специфікації. То була важка робота, але не тільки з технічних причин. Робота з людьми, яких я і які мене знали осо бисто, разом з якими я перебував у Пласті (а я ціле життя маю до нього від - ношення і пройшов у Пласті щаблі від най - нижчих до найвищих посад), особливо зобо - в’язувала. Через цей зв’язок вирішення справ було, водночас, і простішим, і важчим, бо праця ставал а для мене особливо відповідальною — я не міг бути тільки архітектором. Ми спіл - кувалися з керівниками УМ, погоджували думки та, звичайно, бажання замовників були вагомішими. Завдяки п. Гнатейко, яка є силь - ною, вольовою жінкою та була справжнім провіднико м, будівництво успішно відбувалося на всіх його етапах. Їй щира повага та вдяч - ність. Вона була серед тих українців, хто захотів музей побудувати та збирав кошти для цього. Без її позитивного та провідничого підходу будівництво б не відбулося. Разом з нею, з усією управою УМ, зокрема з Марійкою Шуст і Даркою Бойко, ми працювали понад рік над виготовленням попередніх проєктів і ще рік після того, як вибрали контрактора та почали будувати. Увесь процес тривав приблизно два роки, а саме будівництво – десь біля десяти місяців. Я, звичайно, за всім наглядав, щоб мій проєкт був правильно та якісно виконаний. — Чи відбувалися якісь зміни в проєкті в процесі будівництва ? — Зміни були, але мінімальні. Бо перед початком ми дуже детально узгодили всі технічні й естетич ні питання: розглядали різні альтернативи, переробляли, вносили зміни у розміщення кімнат – поки не дійшли до згоди та бачили, як усе реально має виглядати й працювати. Переважно в проєктах буває біль - ше змін, ніж ті, що ми внесли під час бу дів - ництва муз ею. — Ви не тільки зводили будинок, але разом з українцями - однодумцями долучалися до плекання національної духовності. Якими почуттями були наповнені при цьому? — То були особливо піднесені стани. Мої тато й мама з України (тато з Волині, а мати з Галичини ). Я та мої сестри виховувалися в ук - раїнському дусі. Обоє моїх дітей розуміють, роз мовляють і пишуть українською мовою вільно, а син побрався з українкою і має дві україномовні доні. Тому моє життя, як і життя моїх знайомих українців, було спрямоване на українські справи, на зв’язок з українською діяспорою, а коли Україна стала незалежною — також на підтримку України. Так сталося, що в дитинстві та юності я мав тільки українських товаришів. Усе моє життя пов’язане з Пластом, майже всі мої знайомі були укр аїнського по - ходження. Якщо дивлюся на своє минуле як архітектора, то без жодного сумніву та без усяких порівнянь можу стверджувати, що УМ був найбільш важливим і найбільш особистим проєктом. Він виправдав моє призначення та життя як архітектора – так само , як мої діти виправдують моє життя як батька, як людини. Бо тільки ради того, щоб збудувати УМ для української діяспори та України, варто було стати архітектором. — Ваші діти й онуки є українцями не тільки через знання мови, але й за духом. Чому, на Вашу думку, таке відбувається не в усіх українських родинах? — Асиміляція є природній, і навіть не - обхідний, процес – погоджуємося ми з тим, чи ні. Діти підростають, ідуть до школи, а в школі їх товариство є виключно (або майже) амери - канським. Добре, якщо дити на активно від - відує Пласт. Тому я не дивуюся дітям, які втрачають мову, але дивуюся батькам, де тато й мама (українського походження) вдома з дітьми спілкуються англійською. Я зі своїми
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
