Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2017 WWW.UNWLA.ORG 35 — І просидів ти, Мурчику, на яблуні цілий день. Поки не прийшов господар з праці та не прив’язав Лютого на новий ланцюг... — Ну і що? — Мурлика гордовито посміхнувся, задер високо хвоста і відвернувся від Луня. Він вже забув, що оцей Сивий Лунь декілька років тому прихистив його, тоді ще маленького, голодного, що невідомо звідки і як потрапив в їх садок. Чи може сам заблукав, чи може хто підкинув? Хто зна? Легенько взяв котенятко в зуби та приніс на поріг дому. А потім вже господиня вигодувала його молоком, бо іншої їжі воно ще не сприймало. Раптом ворота оселі відчинилися і на превелику радість Сивого Луня в’їхало авто, а з нього першою вийшла маленька Марічка та побігла до повітки, щоб привітатися з котом і псом. Згодом вже віталися господарі дому з своєю донечкою Оленкою та зятем Василем. Це була та сама Оленка, що назвала молоденького тоді лабрадора Сивим Лунем за його світлу-пресвітлу шерсть. А як вони вдвох гасали по садках і левадах! А з води їх годі було вигнати! Тепер підростає вже Оленчина донечка Марічка. Ще трішки і три рочки буде мати. Кіт Мурлика потихенько вибрався в сад. Він не любив, коли Марічка тягала його за вуха, носила на руках, ніби він ще маленький. А на Оленку сердився за прізвисько Босяк. На другий день, в суботу, родина зібралася поїхати в гори, де над швидкою річкою на широкій галявині вже повинні були появитися перші сунички. Покликали до авта і Сивого Луня. Радісно махаючи хвостом, Лунь, як йому здавалося, підбіг до авта. А ось влізти в середину не вистачило сил. Василь встав з-за керма та допоміг йому влізти якраз до ніг Марічки. Як приємно було відчути ласку маленьких ніжок, що легенько гладили його спину! Поки господиня та Оленка зрізували сунички зі стиглими та не зовсім дозрілими ягідками разом з суничними квіточками та листочками (ох, який-то взимку буде смачний-пресмачний «чай» із запахом літа на всю хату!), а чоловіки розводили вогонь для шашлика, Марічка кулею гонилася по полянці. За нею, важко дихаючи, плентався Лунь. Марічка підбігла до річки і... раптом, спіткнувшись, впала в її бурхливі хвилі. Спочатку Лунь зрадів, адже всі добре знають, що лабрадори люблять воду, і кинувся в річку вслід за Марічкою, щоб погратися з нею на бистрих хвилях. Але коли побачив, що дівчинку вода відносить в глибінь, стривожився і, зібравши всі свої старечі сили, кинувся її рятувати. Міцно схопив за суконочку і потягнув її до берега. А там, штовхаючи її головою, допоміг Марічці видряпатися на берег. На голосний плач дитини прибігла Оленка, схопила її на руки і метнулася до вогню, щоб зігріти після холодної купелі та підсушити одяг. А обезсиленого Сивого Луня хвилі віднесли на глибину, до крутого берега, на який він вже видряпатися не мав сил. То й здався на волю хвилі бурхливої річки, пустившись у свій вже останній заплив... Святослав Левицький . Малюнок автора .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
