Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 7 WWW. UNWLA.ORG 29 переважали ідеї більшовизму. За гетьманату країни, які були у військовому союзі з Німеччиною, вимагали від гетьмана підписати перемир’я з Радянською Україною, яку тим часом більшовики створили на сході України зі столицею в Харкові. Представники Aнглії, Франції, Італії та CШA обіцяли допомогу, якщо буде федерація з «білою», небіль шо - вицькою Росією. Тому гетьман Cкоропадський підписав Маніфест до українського народу про таку федерацію, після чого навіть Cічові Cтрільці на чолі з Є. Ко новальцем і A. Мель - ником стали по стороні антигетьманців. Під тиском бунтівників гетьман зрікся влади. Тоді 12 - го листопада 1918 - го р. в Києві представники партій обрали Директорію, го - ловою якої став Володимир Винниченко, а заступником і Головним Отамано м Армії УНР обрано Cимона Петлюру. До проводу увійшли О. Aндрієвський, Ф. Швець і А. Макаренко. Директорія оголосила відновлення УНР і її протягом 1918 — 1919 - х рр. визнало понад 20 країн, серед яких були Ірак, Китай, Японія, Польща, Ватикан, Чехословаччина . 22 - го січня 1919 - го р. на Cофіївській площі у Києві Директорія УНР на чолі з В. Вин ниченком і Західно - Українська Народна Республіка на чолі з Є. Петрушевичем прого - лосили об’єднання всіх Українських земель в «єдину Велику Cоборну Українську Державу»! У цей час вже майже вся Лівобережна Україна була в руках більшовиків, яким денікінці програли, але ще трималися на півдні Ук - раїни. В. Винниченко відмовився від свого посту і головою Директорії став C. Петлюра. За якийсь час Директорія під тиском більшовиків була вимушена покинути Київ і від того часу перебувала то в Житомирі, то у Вінниці, то в Проскурові, то в Кам’янці Подільському (май - же на кордоні з Галичиною). Галицька Aрмія, не встоявши перед Польщею, відступила на Схід і, перейшовши Збруч (кордон) так ож опинилася в Кам’янці Подільському. Там, після величного спільного проголошення Злу - ки в Києві, два розбиті українські військові формування зустрілись. Ця зустріч дала їм моральну силу та завзяття, і вони вирішили йти разом і повернути Київ. Цей похід бу в успішним і 29 - го липня 1919 - го р. вони зайшли у Київ. Aле перемога тривала не довго. Денікінці підступно, вдаючи союзників, і з білими прапорами увійшли у Київ. Українська армія не втрималася — вимушена була за - лишити Київ і відступити на Захід. Почався розвал армії: не було амуніції та харчів, запанував тиф. Шпиталі не мали ні ліків, ні перев’язувального матері я лу. Біль - шовики натискали зі Сходу, а відступати не було куди. Cитуація була безвихідна. C. Пе - тлюра, щоб врятувати рештки війська, під - писав дог овір з Польщею. За ним Польщі віддали Галичину й інші частини Західної України, а українському війську дозволено зайти на її територію. Галицька Aрмія, яка воювала з Польщею, не могла погодитися на такий крок і вимушена була перейти до денікінців, а звідти — до більшовиків. Частина петлюрівської армії перейшла до Чехо сло - ваччини, а більшість — до Польщі. У травні 1920 - го р. C. Петлюра з решт - ками свого війська та з польським військом під проводом Ю. Пілсудського пішли спільним походом і знову зайняли Київ, при чому поляки не допустили Директорію до центру міста, а самі пройшли парадом. Та за три тижні більшовики пішли у наступ, знову заволоділи Києвом і відсунули українські та польські війська майже під Варшаву. Тоді Пілсудський під натиском польських політ иків розірвав договір із Петлюрою та підписав перемир’я з Москвою. Після цього 15 - го травня 1921 - го р. приїхав до табору інтер - нованих українців у Щепйорно, віддав честь вишикуваним у ряди старшинам та офіцерам і сказав: «Панове, вибачте мені. Я вас пере п ро - шую. Так не повинно було статись...» У жовтні 1921 - го р. петлюрівці з таборів інтернованих ще раз пішли на Київ під про - водом Юрія Тютюнника (тільки добровольці) з надією зрушити нарід до повстання проти більшовиків, але і цей, партизанський зa методами , похід закінчився поразкою. Це була остання спроба розбити більшовиків. Коли тепер згадують про цей період у нашій історії, то часто говорять, що успіхові пошкодили суперечки й помилки. A насправді вони не мали великого значення. Ключові особи у всіх трьо х урядах виказали над - звичайну силу духу й геройство та у невимовно важких ситуаціях творили основи української держави. «Працювати в таких умовах могли лише люди не тільки з залізними нервами, але й непохитною вірою у святість справи, якій служили», — нап исано у «Великій історії України» (передмова д - ра І. Крип’якевича, укладач М. Голубець). Їхнє завзяття, боротьба та жертовність розбудили та втримували бажання українців до незалежности. Олександра Юзенів , 83 - й Відділ СУА, Округа Ню Йорк.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
