Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
18 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 7 працював учителем в Кавське, Лисятичі, Стриї (повіт Стрий), Болехові (повіт Долина). Як активний громадський діяч належав до Просвіти. Євгенія - Теодозія Лодинська - Дри - гинич народилася в українській священицькій родині в Бере ги Горішні (повіт Ліско, тоді Західна Бойківщина, тепер Польща); вчилася й працювала вчителькою у Кракові. Батьки поета: Стефан та Євгенія Дригиничі. У 1910 - му р. Стефан Дригинич та Євгенія - Теодозія Лодинська вінчалися в церкві Св. Норберта (у Кракові) і відтоді їх родина мешкала та працювала в Болехові. 7 - го жовтня 1912 - го р. у них народився син Яро - слав - Петро, а в 1935 - му р. вони виїхали до Львова. У такій українській родині виростав майбутній поет Ярослав Дригинич. А час був складний. У Болехові Дриг иничі пережили події Першої світової війни, були свідками Листопадового Зриву, навесні 1915 - го р. раділи визволенню Українськими січовими стріль - цями Болехова від московської орди... Прий - шли дні, коли велика мрія про волю давала відвагу працювати для добра свого народу (Стефан — у Просвіті, а Євгенія — у Союзі Українок). Залишилися листівки, які отри - мували Дригиничі в Болехові, збереглися декілька листів до Ярослава від друзів та дівчат... Поштові листівки від мами й тата до сина особливі. В них — свята любов , що дала їм сили жити в розлуці, а їх синові крізь життя пронести світло їх любові у своєму серці. У Болехові Дригиничі мали щастя познайомитися з Наталією Кобринською, бувати в неї в гостях, приймати її в себе вдома. У 1920 - му р., незадовго до смерті, Н. Коб - ринська була на другій Святій вечері (перед Йорданом) в родині Дригиничів. Тоді за свят - ковим столом востаннє бачив письменницю восьмирічний Ярослав. Згодом він не раз стоятиме у молитві біля могил Кобринської та своєї бабці Каролини Лодинської. У міс ті, у музеї історії ім. Романа Скворія, зберігся спомин Євгенії Дригинич про письменницю. Євгенія та Стефан Дригиничі були шанованими в місті людьми, а їх син Ярослав у свої сімнадцять років твердо вирішив піти дорогою служіння рідному народу. Зрозуміло, ч ому в його бібліотеці були твори Олеся Бабія з Калущини, Богдана Кравціва з Рожня тів - щини, Ілька Гаврилюка з Коломийщини, Рос - ти слава Кедра з Галича . Дві невеликі книжечки Дмитра Ни - колишина — поетична збірка «Хвилини» та промова «Пророк і ми», виголошен а на святковому концерті на честь Т. Шевченка в Коломиї 21 - го квітня 1929 - го р. — повертають нас до тих часів, коли Ярослав Дригинич вчився в Коломийській гімназії. Їх автор був гімназійним учителем і викладав українську мову та літературу. Його в 1930 - му р. польська влада звільнила з роботи (як і Євгенію Дригинич у Болехові). У грудні 1950 - го р. енкаведисти арештували «буржуазного націо - наліста» Дмитра Николишина та закатували у січні 1951 - го. Так розправлялися сіячі смерті з тими, хто чесно служив своєму народу. Українська молодь мала в кого вчи - тися, бо постать учителя була взірцем високої моралі. То ж Ярослав мав подвійне щастя: вдома батько й мати — вчителі - патріоти , а в гімназії — вчитель - письменник. Він вірив у воскресіння Української соборної України . Святий вогонь любові до рідного краю горів у серці поета. Ось його, поета - емігранта Вадима Лесича, дарунок рідному краю : «Лірич - ний зошит» (1953), «Поезії» (1954), «Розмова з батьком» (1957), поеми «Напередодні» та «Крей дяне коло» (1960), «Кам’яні луни» (1964), «Вибрані поезії» ( 1965), «Предметність нізвідкіль» (1972). А ще новели, оповідання, нариси та художній переклад. ( Далі буде... ) Лариса Дармохвал , почесна голова Болехівської міської організації Союзу Українок, Україна.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
