Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
18 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 7 працював учителем в Кавське, Лисятичі, Стриї (повіт Стрий), Болехові (повіт Долина). Як активний громадський діяч належав до Просвіти. Євгенія - Теодозія Лодинська - Дри - гинич народилася в українській священицькій родині в Бере ги Горішні (повіт Ліско, тоді Західна Бойківщина, тепер Польща); вчилася й працювала вчителькою у Кракові. Батьки поета: Стефан та Євгенія Дригиничі. У 1910 - му р. Стефан Дригинич та Євгенія - Теодозія Лодинська вінчалися в церкві Св. Норберта (у Кракові) і відтоді їх родина мешкала та працювала в Болехові. 7 - го жовтня 1912 - го р. у них народився син Яро - слав - Петро, а в 1935 - му р. вони виїхали до Львова. У такій українській родині виростав майбутній поет Ярослав Дригинич. А час був складний. У Болехові Дриг иничі пережили події Першої світової війни, були свідками Листопадового Зриву, навесні 1915 - го р. раділи визволенню Українськими січовими стріль - цями Болехова від московської орди... Прий - шли дні, коли велика мрія про волю давала відвагу працювати для добра свого народу (Стефан — у Просвіті, а Євгенія — у Союзі Українок). Залишилися листівки, які отри - мували Дригиничі в Болехові, збереглися декілька листів до Ярослава від друзів та дівчат... Поштові листівки від мами й тата до сина особливі. В них — свята любов , що дала їм сили жити в розлуці, а їх синові крізь життя пронести світло їх любові у своєму серці. У Болехові Дригиничі мали щастя познайомитися з Наталією Кобринською, бувати в неї в гостях, приймати її в себе вдома. У 1920 - му р., незадовго до смерті, Н. Коб - ринська була на другій Святій вечері (перед Йорданом) в родині Дригиничів. Тоді за свят - ковим столом востаннє бачив письменницю восьмирічний Ярослав. Згодом він не раз стоятиме у молитві біля могил Кобринської та своєї бабці Каролини Лодинської. У міс ті, у музеї історії ім. Романа Скворія, зберігся спомин Євгенії Дригинич про письменницю. Євгенія та Стефан Дригиничі були шанованими в місті людьми, а їх син Ярослав у свої сімнадцять років твердо вирішив піти дорогою служіння рідному народу. Зрозуміло, ч ому в його бібліотеці були твори Олеся Бабія з Калущини, Богдана Кравціва з Рожня тів - щини, Ілька Гаврилюка з Коломийщини, Рос - ти слава Кедра з Галича . Дві невеликі книжечки Дмитра Ни - колишина — поетична збірка «Хвилини» та промова «Пророк і ми», виголошен а на святковому концерті на честь Т. Шевченка в Коломиї 21 - го квітня 1929 - го р. — повертають нас до тих часів, коли Ярослав Дригинич вчився в Коломийській гімназії. Їх автор був гімназійним учителем і викладав українську мову та літературу. Його в 1930 - му р. польська влада звільнила з роботи (як і Євгенію Дригинич у Болехові). У грудні 1950 - го р. енкаведисти арештували «буржуазного націо - наліста» Дмитра Николишина та закатували у січні 1951 - го. Так розправлялися сіячі смерті з тими, хто чесно служив своєму народу. Українська молодь мала в кого вчи - тися, бо постать учителя була взірцем високої моралі. То ж Ярослав мав подвійне щастя: вдома батько й мати — вчителі - патріоти , а в гімназії — вчитель - письменник. Він вірив у воскресіння Української соборної України . Святий вогонь любові до рідного краю горів у серці поета. Ось його, поета - емігранта Вадима Лесича, дарунок рідному краю : «Лірич - ний зошит» (1953), «Поезії» (1954), «Розмова з батьком» (1957), поеми «Напередодні» та «Крей дяне коло» (1960), «Кам’яні луни» (1964), «Вибрані поезії» ( 1965), «Предметність нізвідкіль» (1972). А ще новели, оповідання, нариси та художній переклад. ( Далі буде... ) Лариса Дармохвал , почесна голова Болехівської міської організації Союзу Українок, Україна.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
