Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
16 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 7 Світлій пам’яті Миколи Дармохвала Я САМ СОБІ СТАВ ПАМ’ЯТНИКОМ... Невідомі сторінки життя відомого поета Вадима Лесича ( Ярослава Дригинича ) Зустріч у 82 - му Відділі ( 1969 - й р. ) Це світлина із журналу «Наше Життя» (березень, 1969 - й р.), на якій серед присутніх на зустрічі 82 - го Відділу СУА з мистцями є Олександра Кіршак, дружина Вадима Лесича (перша у другому ряді спра ва) та сам поет (біля неї). Цією фотографією починаємо розповідь про Вадима Лесича, історія життя якого відкриває не одну драматичну, навіть трагічну, сторінку історії українського народу. До того ж постать поета, його творчість відома у США. А його дружин а Олександра Кіршак, Почесна членка СУА, залишилася в історії жіночої організації як жінка, що була свідома свого обов’язку працювати для української справи, для розвитку української культури, збереження нашої самобутності. «Пергамент пам’яті пом’ятий, н е шелестить, як шумлять затьмарені сади вечора...» Так писав український поет - емігрант Вадим Лесич далеко від рідної України, відчуваючи необхідність хоч у спогадах повернутися в минуле... І нехай воно оживає уривками, «непов’язано», але для нього ці спомини « на вівтарі вечора» з білими свічками як «доспілі овочі у тиші саду» так само потрібні та жадані, як тій землі, що чекає на той овоч та «меркне в чеканні». І нехай те минуле як тінь, і нехай воно постає перед ним лише «піском розбитих дзеркал...» Час вже не с клеїть, не оживить, не оновить ті «розбиті дзеркала», але вони залишилися та заповнювали порожнечу «у розсипаній пустині»... І тоді, може, як відблиск далекої блискавки на беззоряному небі, перед ним оживали юнацькі мрії та сни блакитні, а в них його далеке любе «роздалля», дзвінкі простори та синьоокі тіні... У тих дзеркалах сумні очі рідних, а крізь павутинку музики Ґріґа до нього доноситься жалібний крик журавлів, що покидають рідну землю... Отой вічний біль розлуки та самотності озивається не в одному творі п оета Вадима Лесича, якому довелось не тільки жити скитальцем у чужому краю, але й змінити псевдонім, яким він підписував перші поетичні збірки, справжнє своє прізвище, ім’я, дату та місце народження. Минали роки... Воскресла Україна. З далеких чужих держав п овертаються українці. Ні, вони не нагадують весняне повернення птахів з теплих країв. Бо повертаються лише їх імена та їх велика праця, що оповиті найсвятішою любов’ю до рідної України... Повернувся і Вадим Лесич у книзі «25 поетів - емігрантів» Михайла Слабош пицького та виданих Тарасом Салигою «Вибраних поезіях ». Отже, Вадим Лесич вже в Україні. Чи пізнали Його в рідному краї? Чи згадали в Коломиї Ярослава Дригинича, молодого
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
