Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 7 WWW. UNWLA.ORG 11 ще тоді фемінізація початкової школи сягнула піку в сучасній Україні (80 % викладачів, які пра цюють у середній і вищій школі, — жінки). Ті, хто обирали професі ю вчительки в кінці ХІХ ст. , нерідко трактували її як своєрідне свідчення власного н аціонального обов’язку — потреби нести освіту (а з нею і національну просвіту) в « темні » українські села — осердя розвитку майбутньої незалежної держави. Христя Алчевська, Уляна Кравченко, Софія Русова, Марія Підгірянка, Іванна Блажкевич і тисячі неназва них учительок присвятили своє життя і педагогічний талант тим, хто в майбутньому ста в безпосереднім творц ем вимріяної української самостійності. 3. Збереження « дому » в часи воєн. Досвід жінок у період збройних кон - фліктів ХХ ст . на території України (яка, за означенням американського історика Тімоті Снайдера, в часі Другої світової війни стала найбільш смертоносним місцем на Землі) був дуже різним. Порахувати кількість бійчинь - учасниць війн (Першої і Другої світової, учасниць УПА) складно, а їхній внесок д осі недооцінено. Очевидно й те, що саме на жінок лягав основний тягар життя в окупації. Звільнені від мобілізаційної повинності, вони мусили залишатися вдома тоді, коли дім і був головною авансценою війни. Відповідальні за дітей і покинуте на них господарс тво жінки дорогою ціною оберігали те, куди можна було б повернутися після війни. 4. Відбудова після війни. У 1945 - му р . чисельність працездатного населення в Україні коливалася в межах 3,5 млн осіб проти 7,2 млн перед війною. Після по вернення з війни вете ранів кількість пра - цездатних зросла до 5,6 млн, але так і не досягл а довоєнного рівня. Та навіть після того , як чоловіки повернулися додому, їх кількість удвічі поступалася кількості жінок. За таких умов неважко уявити масштаби участі жінок у післявоєнній відбудові. 5. Годувальниці країни. У результаті радянського урядування у країнське село з початку 1930 - х р р. дедалі виразніше набирало жіночого обличчя, нев - пинно втрачаючи велику частину чоловічого населення через строкову службу в армії, навчання у виша х і професійно - технічних закладах, політи чні репресії й інду стріа - лізацію. . . Під час Голод омору селянки масово піднімали « бабські бунти » , боронячи останні крихти харчів. У цьому контексті особл иво цинічно звучить фраза Й. Сталіна, якому на Першому всесоюз ному з’їзді колгоспників - ударників 19 - го лютого 1933 - го р . довелося вдатися до (псевдо)феміністичної риторики: « Жінки в колгоспах — велика сила... Щодо самих колгоспниць, то вони повинні пам’ятати про силу і значення колгоспів для жінок, повинні пам’ятати, що тільки в колгоспі вони мають можливість стати на рівну ногу з чоловіком. Без колгоспів — нерівність, у кол - госпах — рівність прав. Хай пам’ятають про це товариші колгоспниці, хай бережуть кол - госпний устрій як зіницю ока » . Загалом радянська влада витис кала з жінок усе, що могла, уклавши « контракт працюючої матері і держави » . Жінкам доводилося професійно працювати нарівні з чоловіками, тоді як хатня робота і догляд за дітьми і далі вважалися суто жіночими обов’язками. О біцяного радянською ідеологією « зві ль нення від кухонного рабства » не від - булось, адже послуги пралень і їдалень так і не стали якісними, а в останні десятиліття Ра - дянського Союзу на плечі жінок ліг додат - ковий тягар дефіциту і вистоювання в чергах. 6. Плекання національної культури в умо вах ідеологічної блокади. Жінки - репресовані, дисидентки, політ - в’язні, жінки, котрі перевозили, переховували і розповсюджували самвидав, учасниці Народ - ного руху за перебудову та мільйони тих, хто десятиліттями потайки плекали національну самобутність, — г ероїчні борчині за неза - лежність України. Станом на 1 - ше січня 1945 - го р . частка жінок, ув’язнених ГУЛАГу, становила 30,6 %. Протягом усього радянського періоду ще біль - ша їх кількість жила (чи радше виживала) з тавром дружин, доньок, матерів « зрадників ба ть ківщини » й одночасно берегла та пере - давала наступним поколінням пам’ять про рідних і їхню національно - визвольну бо - ротьбу. Зрештою, чи не єдиним простором, де можна було вільно практикувати свою українськість в умовах тотальної русифікації, залишалася сім’я, отож українську мову,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
