Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 7 WWW. UNWLA.ORG 11 ще тоді фемінізація початкової школи сягнула піку в сучасній Україні (80 % викладачів, які пра цюють у середній і вищій школі, — жінки). Ті, хто обирали професі ю вчительки в кінці ХІХ ст. , нерідко трактували її як своєрідне свідчення власного н аціонального обов’язку — потреби нести освіту (а з нею і національну просвіту) в « темні » українські села — осердя розвитку майбутньої незалежної держави. Христя Алчевська, Уляна Кравченко, Софія Русова, Марія Підгірянка, Іванна Блажкевич і тисячі неназва них учительок присвятили своє життя і педагогічний талант тим, хто в майбутньому ста в безпосереднім творц ем вимріяної української самостійності. 3. Збереження « дому » в часи воєн. Досвід жінок у період збройних кон - фліктів ХХ ст . на території України (яка, за означенням американського історика Тімоті Снайдера, в часі Другої світової війни стала найбільш смертоносним місцем на Землі) був дуже різним. Порахувати кількість бійчинь - учасниць війн (Першої і Другої світової, учасниць УПА) складно, а їхній внесок д осі недооцінено. Очевидно й те, що саме на жінок лягав основний тягар життя в окупації. Звільнені від мобілізаційної повинності, вони мусили залишатися вдома тоді, коли дім і був головною авансценою війни. Відповідальні за дітей і покинуте на них господарс тво жінки дорогою ціною оберігали те, куди можна було б повернутися після війни. 4. Відбудова після війни. У 1945 - му р . чисельність працездатного населення в Україні коливалася в межах 3,5 млн осіб проти 7,2 млн перед війною. Після по вернення з війни вете ранів кількість пра - цездатних зросла до 5,6 млн, але так і не досягл а довоєнного рівня. Та навіть після того , як чоловіки повернулися додому, їх кількість удвічі поступалася кількості жінок. За таких умов неважко уявити масштаби участі жінок у післявоєнній відбудові. 5. Годувальниці країни. У результаті радянського урядування у країнське село з початку 1930 - х р р. дедалі виразніше набирало жіночого обличчя, нев - пинно втрачаючи велику частину чоловічого населення через строкову службу в армії, навчання у виша х і професійно - технічних закладах, політи чні репресії й інду стріа - лізацію. . . Під час Голод омору селянки масово піднімали « бабські бунти » , боронячи останні крихти харчів. У цьому контексті особл иво цинічно звучить фраза Й. Сталіна, якому на Першому всесоюз ному з’їзді колгоспників - ударників 19 - го лютого 1933 - го р . довелося вдатися до (псевдо)феміністичної риторики: « Жінки в колгоспах — велика сила... Щодо самих колгоспниць, то вони повинні пам’ятати про силу і значення колгоспів для жінок, повинні пам’ятати, що тільки в колгоспі вони мають можливість стати на рівну ногу з чоловіком. Без колгоспів — нерівність, у кол - госпах — рівність прав. Хай пам’ятають про це товариші колгоспниці, хай бережуть кол - госпний устрій як зіницю ока » . Загалом радянська влада витис кала з жінок усе, що могла, уклавши « контракт працюючої матері і держави » . Жінкам доводилося професійно працювати нарівні з чоловіками, тоді як хатня робота і догляд за дітьми і далі вважалися суто жіночими обов’язками. О біцяного радянською ідеологією « зві ль нення від кухонного рабства » не від - булось, адже послуги пралень і їдалень так і не стали якісними, а в останні десятиліття Ра - дянського Союзу на плечі жінок ліг додат - ковий тягар дефіциту і вистоювання в чергах. 6. Плекання національної культури в умо вах ідеологічної блокади. Жінки - репресовані, дисидентки, політ - в’язні, жінки, котрі перевозили, переховували і розповсюджували самвидав, учасниці Народ - ного руху за перебудову та мільйони тих, хто десятиліттями потайки плекали національну самобутність, — г ероїчні борчині за неза - лежність України. Станом на 1 - ше січня 1945 - го р . частка жінок, ув’язнених ГУЛАГу, становила 30,6 %. Протягом усього радянського періоду ще біль - ша їх кількість жила (чи радше виживала) з тавром дружин, доньок, матерів « зрадників ба ть ківщини » й одночасно берегла та пере - давала наступним поколінням пам’ять про рідних і їхню національно - визвольну бо - ротьбу. Зрештою, чи не єдиним простором, де можна було вільно практикувати свою українськість в умовах тотальної русифікації, залишалася сім’я, отож українську мову,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
