Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2017 «Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пчілка (Дитячі малюнки-ілюстрації взято з інтернету.) МАЛЕНЬКИМ ПРО ВЕЛИКОГО ТАРАСА ( За однойменним оповіданням Оксани Іваненко ) І. ⎈ Коли я була зовсім малою, отакою, як ви зараз, у нас дома дуже любили співати. Зберуться після роботи ввечорі під свято, і співають. Я знала, що завжди наприкінці співатимуть дідові любимі «Реве та стогне» та «Як умру». Також знала всі слова, і хоч не всі правильно вимовляла та розуміла, тоненько і собі підспівувала. І ніхто з мене не сміявся, а я горда сиділа у діда на руках. Але коли співали «Як умру», мені ставало сумно і трохи страшно. Пісню називали «Заповіт». Я не все розуміла в цій пісні, але уявляла високу гору над Дніпром, на ній могилу і звідти ген-ген далеко видно: лани, річки, всі міста і села. І хтось це все бачить, і кличе, щоб люди повставали, та просить, щоб його згадували... Якогось разу я спитала у діда: — А хто це просить? — Це просить той, хто написав цю пісню – Тарас Шевченко, наш Кобзар. Це його портрет висить у нас над столом. Це він написав і «Заповіт», і «Реве та стогне», і «Садок вишневий коло хати» та багато інших пісень і віршів. Він жив давно, але про нього знають всі, бо Шевченко боровся за щасливе життя для людей. І життя своє поклав за це. — Як? — спитала я. — Розкажи. І дід кілька вечорів підряд розповідав мені про Тараса Шевченка. Ось його розповідь. II. ⎈⎈ Страшний був тоді час. Пани жили у величезних маєтках, а працювали на них інші люди – їхні кріпаки. Пан свого кріпака міг карати та навіть продати наче якусь річ. Міг відібрати дітей від батьків і на мисливських собак виміняти. І нікому було поскаржитися, бо правив усім цар, найбільший пан, і він був з панами заодно. У такий час у селі Кирилівці, що належало багатому панові, в бідній родині кріпаків Шевченків народився хлопчик Тарас. У Тараса були старша сестра та брат — Катруся і Микита, та молодші за нього — Йосип, Яринка та сліпенька Марійка. Батьки з ранку до ночі працювали на пана в полі, у стайні, у садах і городах. А вдома їхні діти лишалися голодні, голі, босі. У той час жінка була вимушена брати немовля з собою на поле: клала його під снопом, а сама працювала. Дитина плаче, а мати підійти до неї боїться, бо панський наглядач з канчуком ходить і б’є тих, хто не працює. А хто з дітей підростав — той йшов на пана працювати погоничем або пастушком. Мати і немовля . Тарас Шевченко. Автопортрет .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
