Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2017 «Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пчілка (Дитячі малюнки-ілюстрації взято з інтернету.) МАЛЕНЬКИМ ПРО ВЕЛИКОГО ТАРАСА ( За однойменним оповіданням Оксани Іваненко ) І. ⎈ Коли я була зовсім малою, отакою, як ви зараз, у нас дома дуже любили співати. Зберуться після роботи ввечорі під свято, і співають. Я знала, що завжди наприкінці співатимуть дідові любимі «Реве та стогне» та «Як умру». Також знала всі слова, і хоч не всі правильно вимовляла та розуміла, тоненько і собі підспівувала. І ніхто з мене не сміявся, а я горда сиділа у діда на руках. Але коли співали «Як умру», мені ставало сумно і трохи страшно. Пісню називали «Заповіт». Я не все розуміла в цій пісні, але уявляла високу гору над Дніпром, на ній могилу і звідти ген-ген далеко видно: лани, річки, всі міста і села. І хтось це все бачить, і кличе, щоб люди повставали, та просить, щоб його згадували... Якогось разу я спитала у діда: — А хто це просить? — Це просить той, хто написав цю пісню – Тарас Шевченко, наш Кобзар. Це його портрет висить у нас над столом. Це він написав і «Заповіт», і «Реве та стогне», і «Садок вишневий коло хати» та багато інших пісень і віршів. Він жив давно, але про нього знають всі, бо Шевченко боровся за щасливе життя для людей. І життя своє поклав за це. — Як? — спитала я. — Розкажи. І дід кілька вечорів підряд розповідав мені про Тараса Шевченка. Ось його розповідь. II. ⎈⎈ Страшний був тоді час. Пани жили у величезних маєтках, а працювали на них інші люди – їхні кріпаки. Пан свого кріпака міг карати та навіть продати наче якусь річ. Міг відібрати дітей від батьків і на мисливських собак виміняти. І нікому було поскаржитися, бо правив усім цар, найбільший пан, і він був з панами заодно. У такий час у селі Кирилівці, що належало багатому панові, в бідній родині кріпаків Шевченків народився хлопчик Тарас. У Тараса були старша сестра та брат — Катруся і Микита, та молодші за нього — Йосип, Яринка та сліпенька Марійка. Батьки з ранку до ночі працювали на пана в полі, у стайні, у садах і городах. А вдома їхні діти лишалися голодні, голі, босі. У той час жінка була вимушена брати немовля з собою на поле: клала його під снопом, а сама працювала. Дитина плаче, а мати підійти до неї боїться, бо панський наглядач з канчуком ходить і б’є тих, хто не працює. А хто з дітей підростав — той йшов на пана працювати погоничем або пастушком. Мати і немовля . Тарас Шевченко. Автопортрет .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
