Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2017 WWW.UNWLA.ORG 7 ло Гнатів ("Скорий") загинув у цьому бою, а поранених Степана Янкевича ("Крука") і Володимиру Кулик ("Андрійку") облавники захопили непритомними. Все ж Володимирі вдалося до того спалити всі документи. Цю криївку знайшли в лісі у 1970-х рр. І вже не забували про неї, хоча солдатам наказали її розібрати. У 2014-му р. її відновили силами місцевих мешканців та влади. Сучасна криївка, що стала музеєм, була відбудована й облаштована за описом саме св. п. Володимири Кулик, якій пощастило вижити після всіх катувань і ув’язнення та втішатися здобуттям Україною Незалежності. Навколо криївки проглядаються по- рослі лінії давньої оборони, бо ще в часи Пер- шої світової та Польсько-української воєн у тих околицях точилися бої. А вояки УПА в час національно-виз- вольних змагань створили тут підпільну ти- пографію. В ній друкувалися інформаційно-па- тріотичні матеріали для підтримання укра- їнського духу у той час, коли владували на наших землях московсько-більшовицькі окупанти. Протримались тут підпільники до 1955-го року! Відновлена криївка складалася з двох основних приміщень, між якими прокладено тунель завдовжки 30 метрів. Одна кімната була розрахована для повстанців, в іншій вели документацію жінки-друкарки. У наш час тут зберігалися каганці, пічка, друкарські машин- ки, різна зброя та побутові речі повстанців; а також відтворені дворівневі ліжка-нари. У тунелі була розміщена міні-каплиця, одним з експонатів якої був "Молитовник українського народу" підпільного видання 1947-го року. Оцей музей наглядно показував, як жи- ли й боролися в підпіллі українські повстанці, котрі все своє життя підпорядкували мрії про волю для України. Самовідданий, харизма- тичний опікун Музею-криївки Іван Попович натхненно проводив там численні екскурсії. Уся його постать – підтягнена, у формі УПА, із рушницею в руках і вогником в очах – мовби відтворювала той героїчний час. Дух україн- ських підпільників ніби сходив із їхніх світлин, які шанобливо зберігалися в цьому підземному музеї посеред лісу. А численні книги й документи, що там були представлені, підтверджували історичну правдивість подій визвольної боротьби укра- їнського народу. Це був чудовий, інформаційно й ідейно багатий підземний музей! І ось тепер усе це знищено, його немає. Повідомляється, що згоріло все дотла, вряту- вати нічого не вдалося. На світлинах, зробле- них на місці музею-криївки, бачимо провалля, встелене попелом. Вражає, обурює, що на патріотичній Львівщині знаходяться такі темні ворожі сили, які не лише дихають ненавистю до історії укра- їнського визвольного руху, а й безкарно ни- щать символи Українського Духу. Знаменно, що відбувся цей злочин без- посередньо після того, як Україна гідно відзна- чила день народження Степана Бандери. Адже урочистості відбувалися не лише у Львові біля пам’ятника Славному Провідникові, але й по всій Україні, з особливо чисельною урочистою ходою в Києві. І в той самий час по нашій землі ще топчуться виродки, що досі так люто ненави- дять Степана Бандеру? Не можуть витримати, що Україна щораз урочистіше відзначає його день народження!? Невже це може бути безкарним?! Хо- четься сподіватися, що державні правоохорон- ні органи зроблять справою своєї честі розслі- дувати цей злочин, покарати ворожу нечисть і подбати, щоб подібні явища були неможли- вими на нашій землі. P.S. А поки що пропоную деякі світлини, зроблені в час відвідання Музею-криївки членки- нями Львівської Ліги Українських Жінок. Лідія Купчик, голова Львівського міського осередку Всеукраїнської Ліги Українських Жінок. _______________________________________________________________________ Леся Українка ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО Як дитиною, бувало, Упаду, собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» — мене питали Але я не признавалась — Я була малою горда,— Щоб не плакать, я сміялась. А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма,— Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись.
Page load link
Go to Top