Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2017 WWW.UNWLA.ORG 7 ло Гнатів ("Скорий") загинув у цьому бою, а поранених Степана Янкевича ("Крука") і Володимиру Кулик ("Андрійку") облавники захопили непритомними. Все ж Володимирі вдалося до того спалити всі документи. Цю криївку знайшли в лісі у 1970-х рр. І вже не забували про неї, хоча солдатам наказали її розібрати. У 2014-му р. її відновили силами місцевих мешканців та влади. Сучасна криївка, що стала музеєм, була відбудована й облаштована за описом саме св. п. Володимири Кулик, якій пощастило вижити після всіх катувань і ув’язнення та втішатися здобуттям Україною Незалежності. Навколо криївки проглядаються по- рослі лінії давньої оборони, бо ще в часи Пер- шої світової та Польсько-української воєн у тих околицях точилися бої. А вояки УПА в час національно-виз- вольних змагань створили тут підпільну ти- пографію. В ній друкувалися інформаційно-па- тріотичні матеріали для підтримання укра- їнського духу у той час, коли владували на наших землях московсько-більшовицькі окупанти. Протримались тут підпільники до 1955-го року! Відновлена криївка складалася з двох основних приміщень, між якими прокладено тунель завдовжки 30 метрів. Одна кімната була розрахована для повстанців, в іншій вели документацію жінки-друкарки. У наш час тут зберігалися каганці, пічка, друкарські машин- ки, різна зброя та побутові речі повстанців; а також відтворені дворівневі ліжка-нари. У тунелі була розміщена міні-каплиця, одним з експонатів якої був "Молитовник українського народу" підпільного видання 1947-го року. Оцей музей наглядно показував, як жи- ли й боролися в підпіллі українські повстанці, котрі все своє життя підпорядкували мрії про волю для України. Самовідданий, харизма- тичний опікун Музею-криївки Іван Попович натхненно проводив там численні екскурсії. Уся його постать – підтягнена, у формі УПА, із рушницею в руках і вогником в очах – мовби відтворювала той героїчний час. Дух україн- ських підпільників ніби сходив із їхніх світлин, які шанобливо зберігалися в цьому підземному музеї посеред лісу. А численні книги й документи, що там були представлені, підтверджували історичну правдивість подій визвольної боротьби укра- їнського народу. Це був чудовий, інформаційно й ідейно багатий підземний музей! І ось тепер усе це знищено, його немає. Повідомляється, що згоріло все дотла, вряту- вати нічого не вдалося. На світлинах, зробле- них на місці музею-криївки, бачимо провалля, встелене попелом. Вражає, обурює, що на патріотичній Львівщині знаходяться такі темні ворожі сили, які не лише дихають ненавистю до історії укра- їнського визвольного руху, а й безкарно ни- щать символи Українського Духу. Знаменно, що відбувся цей злочин без- посередньо після того, як Україна гідно відзна- чила день народження Степана Бандери. Адже урочистості відбувалися не лише у Львові біля пам’ятника Славному Провідникові, але й по всій Україні, з особливо чисельною урочистою ходою в Києві. І в той самий час по нашій землі ще топчуться виродки, що досі так люто ненави- дять Степана Бандеру? Не можуть витримати, що Україна щораз урочистіше відзначає його день народження!? Невже це може бути безкарним?! Хо- четься сподіватися, що державні правоохорон- ні органи зроблять справою своєї честі розслі- дувати цей злочин, покарати ворожу нечисть і подбати, щоб подібні явища були неможли- вими на нашій землі. P.S. А поки що пропоную деякі світлини, зроблені в час відвідання Музею-криївки членки- нями Львівської Ліги Українських Жінок. Лідія Купчик, голова Львівського міського осередку Всеукраїнської Ліги Українських Жінок. _______________________________________________________________________ Леся Українка ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО Як дитиною, бувало, Упаду, собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» — мене питали Але я не признавалась — Я була малою горда,— Щоб не плакать, я сміялась. А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма,— Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись.
Page load link
Go to Top