Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2017 ДЕНЬ ЛЮБОВІ або ЧОРНА КАВА В пам’ять моєї від серця приятельки Славці Т. День св. Валентина в Америці прийнято відзначати як день закоханих - тих, які мріють про кохання, і тих, які згадують давно минулі любовні часи. На той час минуло шість місяців, як я переступила поріг країни свободи та добро- буту – вільної землі Вашінґтона. Тоді я отримала перші знання про цей День і його звичаї. Моя сердешна товаришка ще зі шкіль- ної лавки Славця, яка вже рік, як поселилася тут, і трохи краще ознайомилася з життям «тубільців», запросила мене до ресторану на вечерю. Сказала мені, що там маємо зустріти її «симпатію» та його знайомого, який приїхав на гостини, щоб разом відсвяткувати популярний тут День закоханих. Здавалось, що все гаразд – вона має «симпатію». Але навіщо тут я і «його зна- йомий»? Я в тій компанії як «пяте колесо до воза». Але коли вже так просить, то піду. Може, доля змилосердиться наді мною, бо я ще тут досить недавно і не маю жодних «цікавих» знайомств. Тим більше, що Славця аргумен- товано переконувала мене: - Чи ти хочеш в такий день сидіти в хаті з мамою і татом? Йдеш з нами – і дискусії кінець! Крім того, зі слів Славці цей знайомий, хоча я його не знаю, виглядає досить приємним і не дурнем. Закінчив у Австрії «державні на- уки», мріє в майбутньому стати адвокатом. Тепер, як сам розповідає, тимчасово «урядує мітлою в будинку суду Філадельфії». Не люблю таких «замовних» зустрічей, але нехай вже так буде. Заходимо в маленький ресторан. Сто- лики та підстінні будки майже всі заповнені, але наші джентльмени нас чекають і запрошу- ють до столу. Знайомлюся з паном Миколою і розу- мію, що він приємний на вигляд, говіркий..., а тому не так вже й зле, як гадала. Вечеря проходить в гарному настрої, все досить смачне. А може так здається після табо- рової «дієти»? Але все дуже смакує. Аж тут почулися звуки мрійливого тан- го « Besame mucho ...» і мій новий знайомий Don Juan просить мене до танцю. Оскільки танцю- вати я дуже люблю, то радо встаю і ми «пли- вемо» по танцмайданчику. Танцює Микола майстерно і з відчуттям, та ще й легкий на ногах. Одна моя мрія! Та враз відчуваю, що в нього не тільки легкі ноги – його довгі ари- стократичні пальці починають витанцьовувати по моїй спині... Це вже не так добре, та відразу знаходжу виправдання – та довга карафка червоного винця додала йому енергії та смі- ливості. Танго закінчилося, ми сідаємо і про- довжуємо спілкуватися. Розмова проходить до- сить цікаво та весело. Принесли каву. Я вже починаю шко- дувати, що такий гарний вечір добігає кінця. Беру до кави цукор, розмішую його ложечкою. Мій новий знайомий просить у мене ложечку, бо йому забули подати. Подаю, куштую свою каву і бачу, що вона ще не достатньо солодка, а тому прошу повернути мені ложечку. Із «сальоновими» манерами пан Ми- кола, з посмішкою на знак згоди, махає голо- вою, виймає ложечку зі своєї кави, добре облизує її з усіх боків і... тицькає її просто в моє горнятко. Я мала мати досить дурну міну і по хви- лині, перепросивши товариство, вийшла до лазнички. У час моєї короткої відсутності пан Микола просив мою адресу, та моя сердешна подруга Славця, прочитавши відразу на моєму обличчі, швидко йому відповіла: - Ой, як шкода. На жаль, не можу здій- снити вашого бажання, бо вона за два дні ви- їжджає напостійно до Чікаго, де на неї чекають рідня та нова праця. Пройшло багато років, а з ними й днів св. Валентина – чудових і гарних... Любомира Ґайовська Бойко
Page load link
Go to Top