Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2016 Орлана, який повертав з нарад зі Стягом. “Марусе, – сказав Орлан, – розходимося на три шляхи: ті, що є найсильніші, йдуть на схід на Україну і я з ними. Друга група – у Польщу до наших людей, вивезених на “одзискане землі! До цієї групи належите ви. А третя найбільш численна буде пробиватись на Захід, яка має задокументувати про нашу боротьбу. Ми не здаємо наших позицій, ми тільки міня- ємо тактику». Ірина з болем прощалася з Синявськи- ми лісами і Ярославською землею. На подо- рож, на північ Польші і з поворотом, одержала гроші й інструкції. Через два місяці мала повернутись і дати звіт. Подорож туди була без проблем. На умовленому місці виявилось не так просто. Сама мусіла шукати місця побуту. Вдалось улаштуватись навіть на працю до ого- родника. За якийсь час огородник наполягав, щоб вона замельдувалась на поліції. Тут поча- лися проблеми з документами. У зв’язку з документом вимельдування Ірини приїхав з Ярослава до Кошаліна дедектив. Відбулись до- пити. Дедектив сказав: «Печатка на документі вимельдування є “бандеровська“, бо солтис, який підписав документ, вже п’ять років не живе, його забили бандерівці. – Не знаю таку мені дали, – відповіла Ірина. – Пані є арешто- вана. Завтра поїдемо на місце, а там побачи- мо? Просьби і благання Ірини, щоб її відпус- тив – без успіху. На поліційній станції перено- чували. Вранці дедектив при допомoзі арешто- ваної купив сувеніри. Арештантка позичила йому гроші. Подорож була довга і ще до цього у Лодзі треба пересісти на інший поїзд і довго чекати. Ірині пощастило, непомітно вислала записку Оксані. Чекаючи на поїзд, “партнер“ Ірини заснув. Ірина перевірила, чи не вдає. Скористала вдруге. Опам’яталась, як ускочила до трамваю. Виявилось, що не має грошей до кінцевої зупинки. Кондуктор наполягав, щоб висіла, але добрі люди заплатили. Ірина опинилась за містом, серед поля, без грошей і документів. Уявна копиця сіна, що виявилась житніми снопами, стали для Ірини “готелем”. За молитвами і Божій допо- мозі не розгубилась і рішилась пробиватись крізь 500 кілометрів на умовлене місце – Ярославщину, щоб здати звіт зі своєї поїздки. Це був довгий і не легкий шлях. Зголосилась на умовленому місці у старшої пані. Прошу зголосити мій прихід. Незнайома пані поба- чила фізичний стан Ірини і просила затри- матись у неї. Раз на день до стодоли приносила їсти і лікувала її ноги. Пробувши у стодолі два тижні, завдяки незнайомій пані, фізично підкріпилась. У між часі, у тій стодолі з’яви- лась Оксана. Зустріч, на яку прибули, не від- булась. Стратили зв’язок і розгублені повер- нули на “одзискане землі”. «І знову далека, з різними несподіван- ками, дорога. Зустріч з людьми, викиненими з прадідних земель і ми – три підпільниці, себто Ірина, Оксана і Рента (остання – замужня Саламаха, яка перебувала у домі для старших у Словзбурґу, де померла 2 березня 2016 р.), ішли від хати до хати, у деяких людей пере- бували, але це було коротко». Серед дуже холодної зими і глибоких сніговій Ірина знесилена залишилась сама. Відвідувала адреси, що дала Оксана. «Люди на тих адресах, як довідались, хто я – пише Ірина, – то закривали перед мною двері, навіть не впустили загрітись». Розпач! Залишилась ще одна адреса, про яку ніколи не думала. Це адреса родини Маців. Вони були розконспіро- вані. Три брати загинули в УПА, один не повернув з війни, ще були два хлопці мало- літні і дві дорослі дочки. Ірина ставила перед собою питання, чи має право від них очікувати будь-якої допомоги? Дорога до них була дале- ка, далека. В дорозі до них хіба прийдеться замерзнути. Не було іншої альтернативи, тільки дорога до Маців. Сильний вітер з снігом збивав з ніг. В тому одязі, що Ірина була, мала почуття, що прямо гола. Перед нею відкри- лась, серед засніженого безмежного поля, ніч. І покинута залізна споруда – танк став її ніч- лігом і хоронив від вітрів. Ірина добилась до Маців. Перші слова господині пані Мац були: “Залишайтеся у нас, що буде нам, те й буде вам”. – І я знову зали- шилася, як у дитячій казці, – пише Ірина. – Мене заховали у безпечному місці – стайні. Це було Різдво 1948 р. Маци врятували моє жит- тя, у яких перебула зиму і початок весни, – підкреслює Ірина. – Була небезпека і треба залишати це місце. В тій околиці перебували Оксана і Рента. Вони творили тріо, які собі взаємно допомагали. Дівчата були спритними. Рента улаштувалась на пошті і все знаходила якусь працю для Ірини, щоб була зайнята. Оксана придбала для Ірини посвідку на ім’я Реґіна Харжевська, а звали її Реня. Ірина у своїх спостереженнях подає високу, дружньо- позитивну оцінку для Оксани і Ренти. Звичай- но, їх ситуація у тих обставинах не мала май- бутности. Треба було шукати розв’язки. У терені, де перебували дівчата, з’явив- ся сотенний Туча – Микола Тарабан зі своєю нареченою Зонькою і Мак, колишній зв’язко- вий Ірини. Сказали, що йдуть рейдом на захід і
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
