Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
4 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2016 125-ЛІТТЯ УКРАЇНЦІВ У КАНАДІ Оксана Бризгун-Соколик, Почесна голова СФУЖО УКРАЇНСЬКА ЖІНКА-ПІОНЕРКА (Доповідь виголошена на Святі Героїнь в Торонто, лютий 2016 - Закінчення) З книги споминів «Мрії сльозами облиті» очевидця Михайла Петрівського: «Маланка вночі похоріла, мала чим раз більші болі в животі. Повіз її чоловік до шпиталя до Атабаски. Віз підскакував на нужденній дорозі, їхали цілий день. Над вечір приїхали до шпиталя, та запізно. Сліпа кишка трісла, затроєння організму спричинило смерть. Василь повіз Маланку додому. По дорозі дощ, дороги злі, віз перевернувся, труна полетіла до болота... Випадкові переїзджі врятували... А дома поховав її з трьома дітьми під берізкою, яку сама посадила...» Одного року ми вибралися з моїм дружиною Ярославом у мандрівку на Захід ві- двідати місця наших перших поселенців. Укра- їнські назви сіл, навіть назву Ярослав ми знайшли! Та багато маленьких чудових церков, будованих не фаховими архітекторами, а звичайними людьми з відчуттям глибокої естетики та нашої традиції. Знайшли ми в од- ному місці пам’ятник, який нас приголомшив. Тут, серед поля, скинули з потяга групу 45 осіб наших піонерів, більшість були жінки та діти. Без води, без даху над головою, без харчів, на безлюдді. Хтось з дітей десь злапав шкар- лятину, позаражувалися всі, і без жодної ме- дичної опіки всі там же поховані... Цей пам'ят- ник коло Shoal Lake, на границі Манітоби і Онтаріо, поставлено у століття нашого по- селення тим, що зі страхом і надією на обіцяне краще майбутнє покинули батьківську хату. Тут хочу згадати іншу категорію жінок – наших сестер-служебниць. В 1902 році осінню приїхали чотири сестри-служебниці до Канади у віці 20-26 років. Їх заслали до Едмонтону, де в околицях в тім часі було найбільше наших поселень. Монастиря ще не мали і чекали в Едмонтоні, щоб будинок був готовий. В міжчасі померла одна з них. В червні 1903 було рішено, щоб три сестри поїхали до свого нового монастиря на василіянській фармі/ гоумстеді та розгосподарилися там на зиму. Приїхавши туди, вони знайшли двоповерховий будинок без вікон, дверей та даху, зі старими ліжками та одним столом і без печі. Без води та без криниці. Там їх залишили самих , а василіяни мали приїхати туди, aж як їм збудують пристановище... Як падав дощ, вони пересували ліжка, щоб на них не капало... Поки викорчували землю та посадили городину, були відказані на поміч піонерів. А ці з початку були повні ентузіязму і їм допомагали. Але самі, не маючи багато, не змогли довго допомагати. Сестри приводили хату до порядку, вчили грамоти і релігії, помагали будувати школи, сиротинці, лікували, одна з них закінчила медсестерські курси. Відвідували хорих, а як мати була хора, варили, нaгодували дітей, почистили хату, помогли в господарці... Такі були початки життя сестер- служебниць в Канаді. (Sister C.H.Popopwich SSMI: «To serve is to love”). Були різні думки про наших піонерів. Першим на самих початках приїхав до Канади з Америки о. Нестор Дмитрів, шо був давніше редактором «Свободи». Він був першим організатором церковного життя в Канаді. У своїй книзі «Канадійська Русь. Подорожні спомини» з 1897 року описує і успіхи і труднощі піонерів, як і вороже ставлення довкілля до них. Як перший раз заспівали «Благо- словення», люди розплакалися і у отця були сльози в очах. Його зауваження образили піонерів. «В поїзді зустрів брудних людей з чотирма дітьми. Жінка перший раз побачила газету... Була неграмотна, у них школу відкрили недавно, щойно в 1884 році... В Едмонтоні зайшов до еміґраційного дому. В двох просторих кімнатах покотом на підлозі серед брудного лахміття лежали жінки, діти... Чоловіки вибралися шукати фарми. Я висварив баби за нелад... До Вінніпеґу приїхала родина з вісьмома дітьми. Аґенти по дорозі видерли від них останній цент. Голі, босі, брудні, бідні зайшли до еміґраційного будинку. Добрі люди скидалися по пару центів...” і так далі... Але отець Дмитрів не сказав, де люди мали помитися, де попрати своє “брудне лахміття”, де притулитися після понад місяць подорожі без жодних вигод, чи мають що їсти. Також написав, що найліпше тримаються дівчата. Вчаться скоро мови та пізнають нові обставини. “Які дівчата, такі будучі ґаздині, такі будучі матері, такі будучі діти, така наша будучність в Канаді.”
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
