Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 35 Тату, там маленький песик! Звідки він у нас взявся? І такий худенький, і весь тремтить. Голодненький напевно. То не песик, а вовченя до нас приблудилося. Ось чому собаки такий гавкіт вчинили. А Ласка недаремно таке ім’я має, бачиш, і вовченя приютила. Таточку, він такий маленький і сирітка ще й до того, залишмо його, він такий гарненький, – Олена протягнула руку, щоб погладити вовченя. Батько шарпнувся, щоб зупинити донечку, але даремно побоявся вовчого укусу, бо вовченя, лизнувши дівчинку в руку, сміливо притулилося до її ніг. Так вовченя поселилося в сільській оселі під опікою Оленки і Ласки, отримавши ім’я – Сірко. Від Ласки вовченя перейняло собачий запах і вже не лякало собак. Хіба лише киця Мурка ніяк не хотіла приймати Сірка за приятеля і люто сичала та порскала на нього, вигнувши дугою спину. Пройшов майже рік. Сірко став великим і дужим вовком. Він все частіше почав уникати забав з Оленкою та Ласкою, а з господарями намагався уникати зустрічей. Особливо, коли з приходом весни отримав від господаря дрючком по спині, бо, завивши вночі по-вовчому, сполошив все село собачим гавкотом. З того часу почав ночами втікати з дому. Десь коло обіду Сірко приходив зморений, але ситий, відсипаючись протягом решти дня в буді. А в сусідніх селах знову почали пропадати кури, гуси. Мисливці знову почали готувати облаву на вовків. Господар оселі якось перестрів Сірка біля фіртки, коли той повертався з своїх мандрів і з подиву зробив великі очі: в кутку Сіркової пащі стирчало закривавлене куряче перо. Він вже деякий час почав підозрівати Сірка в нічних розбоях, але все відкидав свої підозри, жаліючи і його, і Оленку, і Ласку, що любили Сірка. Йдучи до хати по рушницю, пробурмотів приказку: «Скільки вовка не годуй, він в ліс дивиться». Що ж, ти сам винен, вовче, сам і відповідатимеш за злодійство, поганцю! Сірко, вовчим чуттям відчувши небезпеку, щодуху помчав до лісу. Впродовж літа мисливці ганялися за хитрим Сірком-розбійником. Об- лави на нього не допомагали, бо загород з прапорців Сірко не боявся, адже він був певний час свійською твариною, але, як каже приказка, – скільки би ниточка не тягнулася, а клубок закінчиться. Поранений дробом мисливської рушниці, Сірко, втікаючи від облави, обезсилений приповз до знайомої сади- би. Оленка, заливаючись сльозами, притулила вовчу голову до грудей, а Ласка спішила зализати своїм цілющим язичком його рани. Господар в стодолі майстрував клітку, в якому Сірко житиме до свого виздоровлення, і в якій повезе його до Київського зоопарку. Святослав Левицький. Малюнок автора.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
