Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 35 Тату, там маленький песик! Звідки він у нас взявся? І такий худенький, і весь тремтить. Голодненький напевно. То не песик, а вовченя до нас приблудилося. Ось чому собаки такий гавкіт вчинили. А Ласка недаремно таке ім’я має, бачиш, і вовченя приютила. Таточку, він такий маленький і сирітка ще й до того, залишмо його, він такий гарненький, – Олена протягнула руку, щоб погладити вовченя. Батько шарпнувся, щоб зупинити донечку, але даремно побоявся вовчого укусу, бо вовченя, лизнувши дівчинку в руку, сміливо притулилося до її ніг. Так вовченя поселилося в сільській оселі під опікою Оленки і Ласки, отримавши ім’я – Сірко. Від Ласки вовченя перейняло собачий запах і вже не лякало собак. Хіба лише киця Мурка ніяк не хотіла приймати Сірка за приятеля і люто сичала та порскала на нього, вигнувши дугою спину. Пройшов майже рік. Сірко став великим і дужим вовком. Він все частіше почав уникати забав з Оленкою та Ласкою, а з господарями намагався уникати зустрічей. Особливо, коли з приходом весни отримав від господаря дрючком по спині, бо, завивши вночі по-вовчому, сполошив все село собачим гавкотом. З того часу почав ночами втікати з дому. Десь коло обіду Сірко приходив зморений, але ситий, відсипаючись протягом решти дня в буді. А в сусідніх селах знову почали пропадати кури, гуси. Мисливці знову почали готувати облаву на вовків. Господар оселі якось перестрів Сірка біля фіртки, коли той повертався з своїх мандрів і з подиву зробив великі очі: в кутку Сіркової пащі стирчало закривавлене куряче перо. Він вже деякий час почав підозрівати Сірка в нічних розбоях, але все відкидав свої підозри, жаліючи і його, і Оленку, і Ласку, що любили Сірка. Йдучи до хати по рушницю, пробурмотів приказку: «Скільки вовка не годуй, він в ліс дивиться». Що ж, ти сам винен, вовче, сам і відповідатимеш за злодійство, поганцю! Сірко, вовчим чуттям відчувши небезпеку, щодуху помчав до лісу. Впродовж літа мисливці ганялися за хитрим Сірком-розбійником. Об- лави на нього не допомагали, бо загород з прапорців Сірко не боявся, адже він був певний час свійською твариною, але, як каже приказка, – скільки би ниточка не тягнулася, а клубок закінчиться. Поранений дробом мисливської рушниці, Сірко, втікаючи від облави, обезсилений приповз до знайомої сади- би. Оленка, заливаючись сльозами, притулила вовчу голову до грудей, а Ласка спішила зализати своїм цілющим язичком його рани. Господар в стодолі майстрував клітку, в якому Сірко житиме до свого виздоровлення, і в якій повезе його до Київського зоопарку. Святослав Левицький. Малюнок автора.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
