Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2016 поїздки возом крізь Польщу і Словаччину. Ро- зумніший, як виглядав на перший погляд, він знав історію, вмів деклямувати, співав безліч пісень та вмів розповідати добрі віци. Про при- мусову працю при токарні у німецькій фабриці у Нордгаузені. Про те, як її присипала землею бомба, що не вибухла під час налету бомбовиків аліянтів. Відтоді вона себе називала “survivor.” Дальше йдуть розповіді про приїзд до Америки – як бачила ріку червоних і білих сві- тел авт на Ню Йоркському острові, коли при- були до порту на кораблі “General Stuart.” Про те, як пригадала адресу призабутої кузинки у Філаделфії, бо носила листи на пошту в Гри- малові від Мами до Тети у Філяделфія, ПА. Про те, як таємно їла помаранчі зі шкіркою, бо так добре смакували. Як, незнаючи, сипала пакетки цукру на ковбаски. Як спали у Patterson Park у Балтиморі літом під час спекотних ночей. Наші батьки нарешті вічули себе віль- ними в Америці. Як не дивно, їм стало легше бути українцями в США, як де-інде. Вони вклю- чалися в громадську працю, де б не жили – в Балтиморі, Кентоні, Пармі та останньо у Вашинґтоні – не зносили розділу в громаді. Мама була віддана членкиня 78-го Від- ділу Союзу Українок Америки ім. Олени Сте- панів і Марійської Дружини. Вона посвятилася Рідній Школі та з гордістю навчала на протязі 30-х років. За її багатолітню працю була від- значена почесною грамотою. Вона любила своїх учнів, а вони її. До останніх днів називала їх «мої учні» навіть, коли деяким уже сповнилося 75 років. Завжди можна було послухати розпо- віді про свята. Коли кололи свиню на подвір’ї, коли треба було ходити на пальцях, як тісто на паски росло на дріжджах, коли не було де сідати, бо всюди лежали вареники, готові до варення. Про те, як у дорозі на Свят Вечір на закруті Тета випала зі сань у сніг. Колядування тижнями під час Різдвяної пори. Вона любила милозвучні Великодні відправи, особливо Вос- кресну Утреню. Вона жила для свят і родинних зустрічей. Мама завжди нарікала, що свята її доб’ють, але все ж таки дуже їх любила. Не було жодної маніфестації перед па- м’ятником Шевченкові, чи перед Білим Домом, або імпрези, на яку Мама не мала охоти піти. Дочка Ляриса охоче брала її, бо сама хотіла бути учасником. Вони часто разом їздили в далекі подорожі, наприклад, до Вінніпеґу по снопи пшениці для пам’ятника жертвам Го- лодомору у Вашинґтоні, автором якого є Ляри- са. Ця дорога тривала 6 днів (а Мамі 90 років, і день перед від’їздом вона впала і зломила три ребра і потовкла собі нирку). Мама любила нові пригоди та зустрічі з новими людьми. Вона була надзвичайно сильною особою та дуже хотіла якнайдовше мешкати у власному домі. Коли паличка вже їй не служила, вона придбала походушки, які уможливили їй певну незалежність (одну надвір, одну на перший поверх, і ще одну на нижчий поверх). Коли не могла стояти на ногах, то сідала біля грядки перед домом. Полола город, лежачи, а сусіди і прохожі думали, що її треба негайно рятувати! Мама передплачувала всілякі україн- ські газети і журнали, читаючи їх «від дошки до дошки.» Читала до пізньої ночі, поки ще могла слідкувати за текстом. Коли відкрили біб- ліотеку при церкві, вона часто позичала книж- ки і завжди хотіла знати про нові видання. Пізніше Мама почала деклямувати поезію, котру пам’ятала з дитинства та співала різні пісні, повторюючи їх, аж поки не пригадалися усі слова. Від Мами ніколи не було чути «мені нудно». Вона завжди бажала контакту з людь- ми, наприклад, працівник у “Trader’s Joe”, яко- му подарувала писанку, сусід-китаєць, з яким вона обміняла квіти за його маки, з сусідкою- полькою, якій цитувала поезію Адама Міцке- віча, зі закарапатською жидівкою, з якою мала спільну мову про воєнні пережиття та про ді- тей, та англійкою, з якою часом пила чай. В неділю насолоджувалася відправою літургії та спілкуванням з парафіянами стар- шими і молодшими (вона завжди мала чоколя- дки й цукерки при собі, щоб обдаровувати малят). Останньою залишала церкву, вже коли священики закривали двері, так би мовити, гасила свічки. На протязі життя, а особливо в останніх роках, коли Мама мала багато часу, вона висловлювала вдячність Богові за благословен- не та цікаве життя. Вважала, що незнайомий чоловік, котрий поміг їй вступити до гімназії та рятунок від бомби під час війни – це палець Божий, ласка Божа – знак, що їй треба було жити ще 70 років, щоб мати час дальше творити добро. До останньої хвилини на землі вона була вдячна всім за будь-який добрий вчинок – дрібний чи великий. Ми всі вдячні Богові за дар Її життя!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
