Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 17 Ольга Курилас 21 квітня 1921— 11 березня 2016 Слово, виголошене Юрієм Добчанським у Соборі Пресвятої Родини під час похорону В імені нашої родини хочу подякувати всім за Вашу присутність сьогодні, щоб спільно вшанувати нашу дорогу Маму, Тещу, Бабцю й Прабабцю – Ольгу Курилас, з дому Хрупович. Особлива подяка Владиці Іванові та Всечесним Отцям за їхню духовну опіку. Мама була надзвичайною особою не з огляду на те, що можна записати у формальній біографії, але за її спосіб сприймання життя. Нам бракуватиме Мами з багатьох причин, але, перш за все, за її життєрадісність. Найбільше нам буде бракувати її розповідей-спогадів. За поміччю фотографічної пам’яті вона вміла передати історію, цінності, мрії та споді- вання через дотепні та детальні розповіді. Ці оповідання такі, що можна з них творити кни- жку, або й фільм. Її саму можна було, немов ра- діо, «наставити на різні канали» – Грималів, Львів, Німеччина, Філадельфія, Огайо, Мери- ленд, або так званий Family History Channel, щоб започаткувати невичерпний струмок опо- відань. Всі знайомі чули ті розповіді. Спогади про Грималів – казкове місце її народження – «найкраще місце в світі,» мале, але рухливе містечко з власною залізничною станцією 12 кілометрів від совєтської границі, де були запашні поля квітів, липові алєї, написи, які пригадували людям їхати по правій стороні дороги та оминати тільки по лівій. Там були двоповерхові будинки! В Грималові можна було вперше покуштувати помідори— екзотичні овочі з городу польського грабя. Пчихнувши в одному кінці Грималова, можна було почути «на здоров’я» з другого кінця. Розповіді про напівсирітство: про смерть батька на запалення легенів, коли їй було 4 роки; про те, як її Мама-вдова проти- вилася обмеженням, які тоді накладалися си- ротам; про те, як її дід Миколай давав їй та братові їсти вишні з вишняку, коли вони при- ходили його вітати в день іменин; про смерть її найближчої коліжанки Нюні зараз перед всту- пом до садочку. Життя для вдови було нелегке в Грималові, але Бабця здавала половину хати в оренду. Про тих «льокаторів» було безліч роз- повідей. Найкраще було про російського офіцера, який попросив Бабцю кинути йому карти, не знаючи, що через тонкі стіни вона минулого вечора усе почула про зраду його жінки, коли його помічник прочитав уголос лист від офіцерової мами. Розповіді з юних літ про товаришок, про хлопців, про багатьох за- лицяльників (чомусь майже всі на ім’я Богдан); про те, як її Мама відписувала листовно до багатьох із них, особливо про відмову заручин з питомцем, який обіцяв їй переселення до Америки з родиною; про виступ у ролі Наталки в грималівській постановці «Наталки Полтавки»; про зустріч на вечірці зі Степаном Куриласом і розвиток замилування до голос- ного, буйного, але ввічливого, безпосереднього та досить пристійного хлопця. Були розповіді про її відданість нав- чанню – її епопею про вступ до гімназії, коли відмовлено їй навчання у польській школі з огляду на віровизнання. Якийсь невідомий чо- ловік у львівському кафе «Під валами», поба- чивши заплакану дівчину, заступився за неї та написав листа до української греко-католиць- кої гімназії Сестер Василіянок під патронатом митрополита Андрея Шептицького. Її опікуном кляси була славна Олена Степанівна, яка уможливила їй стипендію. Про змагання у від- биванці (її звали Хрупкою), спів у хорі і т.д. Мама розпочала педагогічні студії пе- ред вибухом Другої світової війни. Дальше розповіді про окупації – спо- чатку більшовицьку, а згодом нацистську. А- решт більшовиками однієї ночі 28-ох осіб у Грималові, включно з дорогою Тетою. Про те, як неграмотний дроворуб, якого назначили головою сільради, призначив її учителем поруч із досвідченими вчителями, запевняючи її так: «Товаришко Хрупович, у нас в Совєтському Союзі як хтось хоче, то все може зробити.» Про те, як вона мусіла навчати дітей атеїзму, казати дітям просити цукерків, молячися до Бога (без успіху). А коли зверталися до «батька Сталіна», то цукерки магічно з’являлися з-під дверей до кляси. Про те, як вона безпорадно дивилася, як німці відводили жидів на загибель, як її родина старалася сховати одну дитину. Та коли дитина побачила, як німці відводили рідну маму, то вибігла за нею. Мамі вдалося врятувати одну жидівську дитину, віддавши її до тернопіль- ського сиротинця, пяснюючи, що це її позаш- любна дитина. І ще про війну – плакуче прощання з мамою і рідним домом, вирушаючи в незнане. Ближче пізнання Степана Куриласа під час
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
