Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2016 WWW.UNWLA.ORG 35 Але однієї холодної ночі трапилося нещастя з Розбишакою. До лісу з далекої півночі пробрався хижий тхір Рашко. Він обнюхав дупла Цокотунки та Лагідки. Але вхідний отвір в них був вузький, то добратися всередину хижак не зміг. А ось дупло Розбишаки мало широкий вхід. Не раз Розбишаку попереджували вивірки, щоб знайшов собі іншу домівку, та той тільки насміхався з них і називав боягузками. Розбишака геройськи захищав свою домівку від нападника. Але сили були нерівними. Весь покалічений Розбишака вирвався з гострих тхорячих пазурів та зубів, і забравшись на високу і тонку гілку, де Рашко не міг його дістати, просидів до ранку. Тхір опустошив домівку Розбишаки, зжер всі його запаси на зиму, а на світанку про Рашка нагадували тільки сморід та сміття на білому снігу. Першою побачила пораненого Розбишаку Цокотунка і своїм голосним цоканням розбудила ліс: – Так тобі і треба! Я не раз тобі казала, що ти поплатишся ще за свої витівки і свій непослух. – Чого ти так? – вступилася за Розбишаку Лагідка, що теж прибігла з свого дупла, – хіба не бачиш, що він ледь живий і йому допомога потрібна. Лагідка допомогла Розбишаці злізти з гілки і добратися до свого дупла. А Цокотунка не вгавала, всівшись біля дупла Лагідки: – Що ти думаєш дальше робити? Хіба ти не бачиш, що в нього вже розграбована вся комора, то що буде він їсти? Ти підрахувала свої запаси, щоб прожити до весни? Обоє здохнете з голоду. – Як тобі не встидно таке цокотіти, – відповіла Лагідка, – ліс великий, в ньому завжди і взимку можна щось знайти для прожитку. А товариша в біді треба рятувати. – Який він тобі товариш? Ти що вже забула, як він відбирав у тебе горіхи, гриби? Оце його і постигла справедлива кара за його негарні вчинки, – змахнула гнівно хвостиком Цокотунка і сховалась у своєму дуплі. На щастя вивірок на початку лютого в лісі почалася відлига. Навіть босук на свіже повітря вийшов на короткий час з своєї теплої нори, позіхаючи і потягуючись всім тілом. Лагідка з-під талого снігу поназбирувала горіхів, жолудів, поповнивши свої запаси. Розбишака хотів би був їй допомогти, але ще не мав сил у пораненому хижаком тілі, то терпляче чекав на неї, забирав принесене і складав в комору. Але місяць лютий не мав би такої назви, якби після декількох погожих днів на закрутив лісом морозною завірюхою. Ліс гудів, дерева тріщали, звірі поховались в нори та печери. Якось вранці Лагідка, почувши тихий писк біля входу, виглянула з дупла. Побачила Цокотунку, що тряслася від холоду і запросила до себе. – Ох як у вас тут тепло! – процокотіла Цокотунка. – Бо нас тут двоє, – відповіла Лагідка, а Розбишака додав: – А ще коли в одного з них добре серце випромінює тепло милосердя, то в його променях не страшні ніякі холоди. Святослав Левицький. Малюнки автора.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
