Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2016 WWW.UNWLA.ORG 35 Але однієї холодної ночі трапилося нещастя з Розбишакою. До лісу з далекої півночі пробрався хижий тхір Рашко. Він обнюхав дупла Цокотунки та Лагідки. Але вхідний отвір в них був вузький, то добратися всередину хижак не зміг. А ось дупло Розбишаки мало широкий вхід. Не раз Розбишаку попереджували вивірки, щоб знайшов собі іншу домівку, та той тільки насміхався з них і називав боягузками. Розбишака геройськи захищав свою домівку від нападника. Але сили були нерівними. Весь покалічений Розбишака вирвався з гострих тхорячих пазурів та зубів, і забравшись на високу і тонку гілку, де Рашко не міг його дістати, просидів до ранку. Тхір опустошив домівку Розбишаки, зжер всі його запаси на зиму, а на світанку про Рашка нагадували тільки сморід та сміття на білому снігу. Першою побачила пораненого Розбишаку Цокотунка і своїм голосним цоканням розбудила ліс: – Так тобі і треба! Я не раз тобі казала, що ти поплатишся ще за свої витівки і свій непослух. – Чого ти так? – вступилася за Розбишаку Лагідка, що теж прибігла з свого дупла, – хіба не бачиш, що він ледь живий і йому допомога потрібна. Лагідка допомогла Розбишаці злізти з гілки і добратися до свого дупла. А Цокотунка не вгавала, всівшись біля дупла Лагідки: – Що ти думаєш дальше робити? Хіба ти не бачиш, що в нього вже розграбована вся комора, то що буде він їсти? Ти підрахувала свої запаси, щоб прожити до весни? Обоє здохнете з голоду. – Як тобі не встидно таке цокотіти, – відповіла Лагідка, – ліс великий, в ньому завжди і взимку можна щось знайти для прожитку. А товариша в біді треба рятувати. – Який він тобі товариш? Ти що вже забула, як він відбирав у тебе горіхи, гриби? Оце його і постигла справедлива кара за його негарні вчинки, – змахнула гнівно хвостиком Цокотунка і сховалась у своєму дуплі. На щастя вивірок на початку лютого в лісі почалася відлига. Навіть босук на свіже повітря вийшов на короткий час з своєї теплої нори, позіхаючи і потягуючись всім тілом. Лагідка з-під талого снігу поназбирувала горіхів, жолудів, поповнивши свої запаси. Розбишака хотів би був їй допомогти, але ще не мав сил у пораненому хижаком тілі, то терпляче чекав на неї, забирав принесене і складав в комору. Але місяць лютий не мав би такої назви, якби після декількох погожих днів на закрутив лісом морозною завірюхою. Ліс гудів, дерева тріщали, звірі поховались в нори та печери. Якось вранці Лагідка, почувши тихий писк біля входу, виглянула з дупла. Побачила Цокотунку, що тряслася від холоду і запросила до себе. – Ох як у вас тут тепло! – процокотіла Цокотунка. – Бо нас тут двоє, – відповіла Лагідка, а Розбишака додав: – А ще коли в одного з них добре серце випромінює тепло милосердя, то в його променях не страшні ніякі холоди. Святослав Левицький. Малюнки автора.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
