Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 7 ДО 80-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НАДІЇ СВІТЛИЧНОЇ (1936 – 2006) «Надія – голос свободи» Надія Світлична – учасниця руху шістдесят- ників, публіцист, мему- арист, журналіст, авторка книги «З живучого племені Дон Кіхотів», правоза- хисниця, активний член Закордонного Представни- цтва Української Гельсінк- ської Групи (УГГ), редак- тор-укладач «Вісника реп- ресій в Україні» (США), лавреат Державної премії України імені Тараса Шев- ченка в галузі публіцистики та журналістики. Одні називали її «тендітною жінкою із залізним характером», інші – «Луганським світлячком». Вона була недосяжною у своїй ви- стражданій величі сили духу, але залишалася надзвичайно доступною, домашньою та зем- ною у спілкуванні з людьми. Її поважали за незламний характер і надзвичайну цілісність, шанували за доброту та мудрість, поціновували як людину-правозахисницю справжньої укра- їнської інтелігенції. Надія Світлична переймалася долею ба- гатьох українців та в інтерв’ю Радіо «Свобода», в редакції якого працювала, зауважила: «З по- між усього, найбільше мене болить Україна...» Народилася Надія Світлична 8 листо- пада 1936 року в селі Половинкине на Луган- щині у селянській родині. Свій трудовий шлях почала вчителем української мови й літератури в школі робітничої молоді в місті Краснодоні Луганської області. Із 1963 року проживала в Києві й активно знайомилася з надзвичайними людьми з оточення брата Івана Світличного. У Клубі творчої молоді (КТМ), який відвідувала разом з братом, Світлична здружилася з ба- гатьма майбутніми дисидентами, серед яких художниця Алла Горська, молоді поети Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симо- ненко, Ліна Костенко, Василь Стус, Борис Ма- майсура та інші. Після відомого інциденту 22 травня 1967 року біля пам’ятника Тарасу Шевченку Надією Світличною зацікавився КДБ. Додало напруги долучення Надії та її брата до напи- сання листа-протесту, який вони разом з Іва- ном Дзюбою та Ліною Костенко послали П. Шелесту. У ньому молоді українці кваліфікували процес над В’ячеславом Чорноволом як порушення елементарних процесуаль- них норм, як «особисту по- мсту, розправу наділених владою людей над люди- ною, яка інакше мислить і зважується критикувати дії окремих радянських уста- нов, тобто здійснює своє конституційне право». Не пройшла мимо співробітників КДБ і участь Світличної у підготовці та проведенні вечора-пам’яті на честь Тараса Шевченка. За словами Надії у той день у Жовтневому Палаці панувала «мавчазна та наелектризована» ат- мосфера. Бо і деклямовані твори Шевченка, і пісні на його вірші, і промови, що пістрявили словами на кшталт «раби», «підніжки», «бруд Москви» — були надто відвертими і зухвалими для того часу. За такі вчинки у 1972 році Надію звіль- нили з роботи. А після «січневого покосу» 1972 року Світличну спочатку майже щодня ви- кликали на допити до КДБ у справі брата, а у травні і саму заарештували. Майже рік вона провела в Київському ізоляторі КДБ на Воло- димирській, де її допитували, намагалися зла- мати дух і добитися зречення від друзів. То були важкі дні, наповнені, за словами, самої Надії, страхом і сльозами, сумнівами і торгів- лею з самою собою. У хвилини розпачу та фі- зичного і душевного болю Надія навіть по- думовувала про компроміс заради дворічного сина Яреми. Але витримала і не зламалася. На провокаційні запитання слідчого жінка тихим, проте дуже твердим, голосом відповідала: «Я просто людина, життя подарувало мені щастя спілкуватися з широким колом творчих людей, і репресії проти них я сприймаю як репресії проти мене». Так, у протоколах слідства є таке: «Визнаю себе винною в тім, що, маючи вищу освіту, певний життєвий досвід, вірила за- конам, які не узгоджуються між собою, вва- жала, що конституція СРСР — це найвищий Закон, а це не так, тому що його постійно по- рушують. Обіцяю, що коли мене з малою ди- тиною випустять, не читатиму антирадянську
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
