Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2016 WWW.UNWLA.ORG 7 ДО 80-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НАДІЇ СВІТЛИЧНОЇ (1936 – 2006) «Надія – голос свободи» Надія Світлична – учасниця руху шістдесят- ників, публіцист, мему- арист, журналіст, авторка книги «З живучого племені Дон Кіхотів», правоза- хисниця, активний член Закордонного Представни- цтва Української Гельсінк- ської Групи (УГГ), редак- тор-укладач «Вісника реп- ресій в Україні» (США), лавреат Державної премії України імені Тараса Шев- ченка в галузі публіцистики та журналістики. Одні називали її «тендітною жінкою із залізним характером», інші – «Луганським світлячком». Вона була недосяжною у своїй ви- стражданій величі сили духу, але залишалася надзвичайно доступною, домашньою та зем- ною у спілкуванні з людьми. Її поважали за незламний характер і надзвичайну цілісність, шанували за доброту та мудрість, поціновували як людину-правозахисницю справжньої укра- їнської інтелігенції. Надія Світлична переймалася долею ба- гатьох українців та в інтерв’ю Радіо «Свобода», в редакції якого працювала, зауважила: «З по- між усього, найбільше мене болить Україна...» Народилася Надія Світлична 8 листо- пада 1936 року в селі Половинкине на Луган- щині у селянській родині. Свій трудовий шлях почала вчителем української мови й літератури в школі робітничої молоді в місті Краснодоні Луганської області. Із 1963 року проживала в Києві й активно знайомилася з надзвичайними людьми з оточення брата Івана Світличного. У Клубі творчої молоді (КТМ), який відвідувала разом з братом, Світлична здружилася з ба- гатьма майбутніми дисидентами, серед яких художниця Алла Горська, молоді поети Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симо- ненко, Ліна Костенко, Василь Стус, Борис Ма- майсура та інші. Після відомого інциденту 22 травня 1967 року біля пам’ятника Тарасу Шевченку Надією Світличною зацікавився КДБ. Додало напруги долучення Надії та її брата до напи- сання листа-протесту, який вони разом з Іва- ном Дзюбою та Ліною Костенко послали П. Шелесту. У ньому молоді українці кваліфікували процес над В’ячеславом Чорноволом як порушення елементарних процесуаль- них норм, як «особисту по- мсту, розправу наділених владою людей над люди- ною, яка інакше мислить і зважується критикувати дії окремих радянських уста- нов, тобто здійснює своє конституційне право». Не пройшла мимо співробітників КДБ і участь Світличної у підготовці та проведенні вечора-пам’яті на честь Тараса Шевченка. За словами Надії у той день у Жовтневому Палаці панувала «мавчазна та наелектризована» ат- мосфера. Бо і деклямовані твори Шевченка, і пісні на його вірші, і промови, що пістрявили словами на кшталт «раби», «підніжки», «бруд Москви» — були надто відвертими і зухвалими для того часу. За такі вчинки у 1972 році Надію звіль- нили з роботи. А після «січневого покосу» 1972 року Світличну спочатку майже щодня ви- кликали на допити до КДБ у справі брата, а у травні і саму заарештували. Майже рік вона провела в Київському ізоляторі КДБ на Воло- димирській, де її допитували, намагалися зла- мати дух і добитися зречення від друзів. То були важкі дні, наповнені, за словами, самої Надії, страхом і сльозами, сумнівами і торгів- лею з самою собою. У хвилини розпачу та фі- зичного і душевного болю Надія навіть по- думовувала про компроміс заради дворічного сина Яреми. Але витримала і не зламалася. На провокаційні запитання слідчого жінка тихим, проте дуже твердим, голосом відповідала: «Я просто людина, життя подарувало мені щастя спілкуватися з широким колом творчих людей, і репресії проти них я сприймаю як репресії проти мене». Так, у протоколах слідства є таке: «Визнаю себе винною в тім, що, маючи вищу освіту, певний життєвий досвід, вірила за- конам, які не узгоджуються між собою, вва- жала, що конституція СРСР — це найвищий Закон, а це не так, тому що його постійно по- рушують. Обіцяю, що коли мене з малою ди- тиною випустять, не читатиму антирадянську
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
