Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2016 літературу, а зарікатися, що взагалі нічого не читатиму, не можу, тому, що я людина пись- менна і невідомо що є критерієм: що можна чи- тати, а чого — не можна». У травні 1973 року Надію Світличну бу- ло засуджено Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 4 роки таборів – як людину неблагонадійну, що веде антирадянську діяль- ність – і цим самим навічно долучено до ко- горти мужніх борців за незалежність і демо- кратію. Упродовж чотирьох років, проведених в Мордовських таборах, разом з іншими ув’яз- неними Надія брала активну участь у протестах і голодуваннях. До Києва повернулася в травні 1976-го. У прописці їй відмовили, на роботу не брали. І восени 1976 року Світлична зважилася надіслати до ЦК КПУ й уряду заяву — відмову від громадянства, мотивуючи свій крок жор- стокою розправою над Л. Лук’яненком, П. Григоренком, В. Чорноволом, В. Стусом та С. Шабатурою. Своє рішення пояснила так: «Нижче моєї гідности бути громадянкою най- більшого в світі, наймогутнішого і найдоско- налішого концтабору». У 1978-му Світлична виїхала спочатку до Риму, де її прийняв Папа Римський Павло VI, а згодом прибула в США. А вже через 8 років її позбавили радянського громадянства. У США Надія Світлична працювала перекладачкою у Гарвардському Університеті. Також брала найактивнішу участь у роботі За- кордонного Представництва Української Гель- сінської Групи. Вона стала шефредактором пе- ріодичних видань представництва і до неї сті- калися всі відомості про репресії та порушення прав людини в СРСР. З 1983 та протягом ба- гатьох наступних років вона працювала в Укра- їнській редакції Радіо «Свобода». Крім роботи на радіо, Надія звалила на свої плечі титанічну працю з розшифрування та упорядкування матеріалів, що потаємними каналами просо- чувалися з СРСР від правозахисників. Розши- фровуючи і розбираючи передані матеріали та перетворюючи їх на брошури і книги, Світ- лична вчинила справжній подвиг. Бо це була неймовірно тяжка, каторжна робота. Серед ін- шого, Надія підготувала до друку книгу Василя Стуса «Палімпсести». Своїй справі Світлична була віддана беззастережно. Юрій Дулерайн, один із ке- рівників Надії на Радіо «Свобода», згадує про прикрий випадок, який стався під час її роботи над матеріялами ув’язнених в Україні і який повно характеризує Надійку. За словами Ду- лерайна, матеріали, які опрацьовувала Світ- лична, були для неї настільки важливими, що вона возила їх за собою додому у великій торбі. Одного разу торба привернула увагу Ню Йорк- ського злодія і він схопив її. Проте жінка впала, міцно вцупившись в торбину. Злодій довго тягнув Надію по асфальту, але так і не зумів вирвати торбину з її рук. Світлична не розціпила пальці, бо розуміла, що кожен па- пірець з цих матеріалів для неї може означати вибір між життям і смертю. Адже розголошен- ня відомостей про дисидентів, повідомлення світовій спільноті про їх ув’язнення збільшує надію на їх звільнення з катівень. Після смерті брата Івана Світличного разом iз його вдовою Л. Світличною Надія підготувала до друку книгу його віршів «У мене — тільки слово» і книгу спогадів про І. Світ- личного «Доброокий». В 1992 році Надія Світлична ініціює створення Музею шістдесятництва у Києві, до якого передає велику кількість власних експонатів, серед яких рукописи, старі фотографії, особисті речі та речі її брата Івана. 5 листопада ц.р. відкрилася виставка під назвою «Надія – голос свободи», присвячена 80-річчю від дня народження Надії Світличної. У 1994 році, уже в Незалежній Україні, Надії Світличній і її брату Івану Світличному (посмертно) присуджено Державну Шевчен- ківську Премію. Значну частину отриманої премії Надія віддала на потреби Музею шіст- десятництва. До кінця своїх днів Надія мешкала в США, продовжуючи працювати в Українському музеї в Ню Йорку й редагувати жіночий жур- нал «Віра». Померла Надія Світлична за три місяці до свого семидесятиріччя у США, в місті Ма- таван штату Ню Джерзі. Цікаво, що у 1990-му, якраз під час «Ре- волюції на граніті» – першого успішного нена- сильницького політичного процесу проти ко- муністичної влади в Українській РСР – Надія Світлична приїхала в Київ і стала свідком сту- дентського голодування, про що з радістю зау- важила: «Діти гідно продовжують традиції шістдесятників... Україна прокинулася». Так, Україна, за яку її «найбільше бо- ліло», якій вона присвятила все своє свідоме життя, справді прокинулася і народжується заново як незалежна і демократична держава. А Надія Світлична залишається в нашій пам’яті відданим борцем за Незалежність України, мужньою і незламною жінкою, обдарованою дивною твердістю духу. Леся Тополя , за матеріялами з інтернету .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
