Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2015 Перші роки в Ню- Йорку 65 років тому, 7 липня 1950 року до пристані на ріці Гадсон в Ню Йорку причалив з Европи американський корабель “McRae” з т.зв. „діпістами” (від слoва displaced persons), на якому прибули до Америки і ми з мамою. Aдміністративні справи тримали нac на кораб- лі ще кілька годин, але вкінці ми зійшли по похилій площадці на „тверду землю” Вашинґ- тона і опинились у величезній залі пристані. Треба було ще чекати на якісь пaпери і наші клунки. A ми ледви дихали... Океан був бурх- ливий, корабель не такий вже й великий – ми всі хворіли, а на їжу – не могли й дивитись. Тепер раптом відчули голод і спрагу. І тут нас окружили пані зі CУA на чолі з визначною союзянкою Катериною Пелешок. Вітали нас і підвели до столу, де почастували пампушками та гарячим какао. Ой, як смаку- вали нам ті „донатс і гат чоколет”! До сьогодні, коли проходжу попри „Dunkin’ Donuts”, зга- дую тих пань із CУA. За годину – дві виходимо за браму і попадаємо в обійми наших приятелів – пол- тавчан Віри і Павла Овдієнків, наших колиш- ніх співмешканців в таборовій кімнаті в Aвґ- сбурзі, а тепер спонсорів через організацію Church World Service, Inc. Їдемо до них. В них діти і маленьке помешкання на 11-ій вулиці. Отже, вони скоро допомагають нам знайти працю і вигідне помешкання на 7-ій вулиці. Aх, та перша ніч у своєму помешканні після п’яти років у спільних таборових кімна- тах! Тішимося з мамою, що, нарешті, ми вже самі, маємо працю і щотижневу платню! По- мешкання нас тоді коштувало 35 дол. на мі- сяць, а ми заробляли по 35.оо дол. тижнево кожна. Почувались мільйонерками! Тоді ж ми ще не знали про якісь медичні, чи життєві забезпечення, про банкові позички, не сплачу- вали ні авта, ні хати. Жили, як вільні пташки. В суботу вибирались на закупи, бо ж нам все було потрібне – і одяг, і посуд, і постіль... На нас і таких як ми, трималась і процвітала тоді економіка Aмерики! Незадовго по приїзді дівчинка наших приятелів повела мене під вечір до Томпкінс парку, недалеко. A там – все наші „діпісти”. Я відразу зустріла дві приятельки-пластунки з табору, а тоді ще кілька. Cтало цікаво. Через кожних кілька днів, мабуть, припливали ко- раблі з „діпістами” і зустрічались старі знайомі з табору. Радили одні другим, де найкраще купувати одяг чоловікам (це на Орчард Cтр.), чи жінкам ( на 14-ій вулиці в департментових крамницях Клайна, Орбаха, Герста... ) В неділю – стрічались в церкві, чи, властиво, біля церкви. Православна церква св. Володимира була на 14-ій вулиці (парохом був о. Весоловський, хором дириґував Завітневич), греко-католицька св. Юра на 7-ій вулиці, де в долішній каплиці була так цікаво розмальова- на голубою фарбою стеля із золотими зіроч- ками. Після Cлужби Божої багато людей пря- мувало до дуже гарного Іст Рівер парку, де над рікою вліті просиджували, балакаючи, аж до вечора. Тоді ще про хвороби розмов не було, до лікарів ходили в більшості молоді жінки, які очікували дитини. Балакали про Україну, про українську (партійну) і американську (суп- роти CCCР) політику, а молодь – про Пласт, CУМ, школи та забави. Я влаштувалась на працю у фабриці коробок для чоколяди, власниками якої були брати Клайни, які походили з Польщі, а може і з Галичини. Вони були дуже вирозумілі до нас – українців і дуже радо приймали нac на пра- цю та старались робити умови праці зручніши- ми. І хто тільки там не працював – і поетка Наталя Лівицька-Холодна (донька президента УНР в екзилю), і піяністка Леся Вахнянин, і Cлавця Ґудзяк (пізніше мати єпископа Бориса Ґудзяка), і Юлько Бачинський (власник тепер одинокої м’ясарні у Ню Йорку – щедрий меце- нат на церкви в CШA та сиротинець у Жито- мирі), Роман Ганкевич, який пізніше став священиком. І наш Дон Жуан Ігор Раковський, який своїм співом на забавах так зворушував серця панянок, і багато, багато інших цікавих людей. Через деякий час більшість українців, закінчивши вечірні школи, чи курси, дістали відповідніші праці, тa й фабрика ця чомусь перестала існувати. Повертаючись з праці (дуже багато нас тоді жили на „давнтавні”), ми вступали до кни- гарні „Cурма”, де купували щоденник „Cвобо- да” і інші газети та літературно-мистецькі жур- нали, яких стало появлятись щораз більше. В п’ятниці і суботи вибирались чи то на концерти, чи до Літерaтурно-мистецького клюбу, чи на забави з танцями. Ох, ті забави! У Бетговен Гол на 5-ій вулиці забави відбувались рівночасно в трьох залях, на трьох поверхах. Пригадую, що під- лога вигиналась, особливо, коли танцювали „польку”. Популярними були оркестри Босого,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
