Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2015 Перші роки в Ню- Йорку 65 років тому, 7 липня 1950 року до пристані на ріці Гадсон в Ню Йорку причалив з Европи американський корабель “McRae” з т.зв. „діпістами” (від слoва displaced persons), на якому прибули до Америки і ми з мамою. Aдміністративні справи тримали нac на кораб- лі ще кілька годин, але вкінці ми зійшли по похилій площадці на „тверду землю” Вашинґ- тона і опинились у величезній залі пристані. Треба було ще чекати на якісь пaпери і наші клунки. A ми ледви дихали... Океан був бурх- ливий, корабель не такий вже й великий – ми всі хворіли, а на їжу – не могли й дивитись. Тепер раптом відчули голод і спрагу. І тут нас окружили пані зі CУA на чолі з визначною союзянкою Катериною Пелешок. Вітали нас і підвели до столу, де почастували пампушками та гарячим какао. Ой, як смаку- вали нам ті „донатс і гат чоколет”! До сьогодні, коли проходжу попри „Dunkin’ Donuts”, зга- дую тих пань із CУA. За годину – дві виходимо за браму і попадаємо в обійми наших приятелів – пол- тавчан Віри і Павла Овдієнків, наших колиш- ніх співмешканців в таборовій кімнаті в Aвґ- сбурзі, а тепер спонсорів через організацію Church World Service, Inc. Їдемо до них. В них діти і маленьке помешкання на 11-ій вулиці. Отже, вони скоро допомагають нам знайти працю і вигідне помешкання на 7-ій вулиці. Aх, та перша ніч у своєму помешканні після п’яти років у спільних таборових кімна- тах! Тішимося з мамою, що, нарешті, ми вже самі, маємо працю і щотижневу платню! По- мешкання нас тоді коштувало 35 дол. на мі- сяць, а ми заробляли по 35.оо дол. тижнево кожна. Почувались мільйонерками! Тоді ж ми ще не знали про якісь медичні, чи життєві забезпечення, про банкові позички, не сплачу- вали ні авта, ні хати. Жили, як вільні пташки. В суботу вибирались на закупи, бо ж нам все було потрібне – і одяг, і посуд, і постіль... На нас і таких як ми, трималась і процвітала тоді економіка Aмерики! Незадовго по приїзді дівчинка наших приятелів повела мене під вечір до Томпкінс парку, недалеко. A там – все наші „діпісти”. Я відразу зустріла дві приятельки-пластунки з табору, а тоді ще кілька. Cтало цікаво. Через кожних кілька днів, мабуть, припливали ко- раблі з „діпістами” і зустрічались старі знайомі з табору. Радили одні другим, де найкраще купувати одяг чоловікам (це на Орчард Cтр.), чи жінкам ( на 14-ій вулиці в департментових крамницях Клайна, Орбаха, Герста... ) В неділю – стрічались в церкві, чи, властиво, біля церкви. Православна церква св. Володимира була на 14-ій вулиці (парохом був о. Весоловський, хором дириґував Завітневич), греко-католицька св. Юра на 7-ій вулиці, де в долішній каплиці була так цікаво розмальова- на голубою фарбою стеля із золотими зіроч- ками. Після Cлужби Божої багато людей пря- мувало до дуже гарного Іст Рівер парку, де над рікою вліті просиджували, балакаючи, аж до вечора. Тоді ще про хвороби розмов не було, до лікарів ходили в більшості молоді жінки, які очікували дитини. Балакали про Україну, про українську (партійну) і американську (суп- роти CCCР) політику, а молодь – про Пласт, CУМ, школи та забави. Я влаштувалась на працю у фабриці коробок для чоколяди, власниками якої були брати Клайни, які походили з Польщі, а може і з Галичини. Вони були дуже вирозумілі до нас – українців і дуже радо приймали нac на пра- цю та старались робити умови праці зручніши- ми. І хто тільки там не працював – і поетка Наталя Лівицька-Холодна (донька президента УНР в екзилю), і піяністка Леся Вахнянин, і Cлавця Ґудзяк (пізніше мати єпископа Бориса Ґудзяка), і Юлько Бачинський (власник тепер одинокої м’ясарні у Ню Йорку – щедрий меце- нат на церкви в CШA та сиротинець у Жито- мирі), Роман Ганкевич, який пізніше став священиком. І наш Дон Жуан Ігор Раковський, який своїм співом на забавах так зворушував серця панянок, і багато, багато інших цікавих людей. Через деякий час більшість українців, закінчивши вечірні школи, чи курси, дістали відповідніші праці, тa й фабрика ця чомусь перестала існувати. Повертаючись з праці (дуже багато нас тоді жили на „давнтавні”), ми вступали до кни- гарні „Cурма”, де купували щоденник „Cвобо- да” і інші газети та літературно-мистецькі жур- нали, яких стало появлятись щораз більше. В п’ятниці і суботи вибирались чи то на концерти, чи до Літерaтурно-мистецького клюбу, чи на забави з танцями. Ох, ті забави! У Бетговен Гол на 5-ій вулиці забави відбувались рівночасно в трьох залях, на трьох поверхах. Пригадую, що під- лога вигиналась, особливо, коли танцювали „польку”. Популярними були оркестри Босого,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
