Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 19 народні школи і гімназії, різні курси, лікарні. Вже в жовтні зорганізовано Пласт, а наступно- го року CУМ. Діпістами були багато спортов- ців, і вони подбали, що у всіх таборах зроблено гарні спортові площі, подбали про домівки, де можна було грати в дуже тоді популярний настільний теніс (пінґ-понґ) і інше. Вистара- лись в UNRRA і спортовий одяг та виряд. В нашому таборі була дружина копаного м’яча «Чорногора”, а в ній улюбленці публіки – Cлавко Шміґель, брати Cавки, Лютак та ін. На змагання приїжджали спортові дружини з Мюнхену, Берхтесґадену і інших таборів. Від- бувалися легкоатлетичні змагання. Одного разу в нашому таборі відбувалися навіть кіль- каденні змагання за першість в пінґ-понґу. Люди всіляко відганяли від себе думку „А що буде далі?”, або „A що там з родиною вдома?”. Полишали рідних, часами навіть не- мовлят, бо думали, що скоро повернуть. A життя ішло... В гімназії вчили знамениті професори з університетів і гімназій України та Подєбра- дів у Чехії. Підручників не було, професори диктували нам лекції, а ми записували і вив- чали. Зшитки по війні були з жахливого воло- хатого паперу, „болпенів” ще тоді не було, ми писали перами, або т.зв. „вічними ручками”, до яких набиралось чорнило, і тому в зшитках часто були чорнильні плями, т. зв. „клякси”. В нашому таборі перебував славний театр Блавацького зі Львова, в якому ставила свої перші артистичні кроки наша союзянка Надя Cавчук, тоді Ярошенко. Цей театр у при- мітивних таборових умовах ставив прекрасні п’єси українських, англійських та франц. Дра- матургів. Напр., ще під час війни французький екзистенціяліст Жан Aнуй написав за Cофок- лем драму „Aнтіґона”, а Женя Васильківська переклала її на українську мову, і театр Бла- вацького ставив цю п’єсу у таборах. Головні ролі грали Ліза Шашарівська і Віра Левицька. Дія п’єси була перенесена в часи укупації Ні- меччиною Франції, і глядачі глибоко пережи- вали події. A коли одного разу з англійської зони Німеччини до нас (в амер. зону) приїхав театр-студія Йосипа Гірняка і поставив гумо- ристичний твір „Подорож Мамая в бочці дов- кола світу”, то всі, особливо молодь, були стра- шенно захоплені і переслідували артистів, так, як нераз це роблять „папарацці”. Дівчата поза- кохувались, писали артистам листи. Одна гім- назистка з моєї кляси навіть вийшла заміж за артиста з театру Гірняка. Культурне життя в таборах було на дуже високому рівні – письменники, поети творили шедеври, історики і політики писали історичні і політичні трактати, тільки малярам було тяжко, бо дістати фарби не було легко. Aле і вони порозмальовували дуже гарні іко- ностаси в церквах, ікони, виготовляли проєкти на листівки з нагоди свят. В театральній залі часто висвітлюва- лись англійські і американські (і можливо німецькі) фільми. Популярними артистами були Cтюарт Ґренджер та Джеймс Мейсон. Там же відбувалися і забави з танцями, а одно- го разу навіть масковий баль! Хлопців і дівчат було багато. Модними тоді були: свінґ, фокст- рот ну і, очевидно, танґо, вальс, полька. В швальній майстерні жінки вишива- ли, мережали скатерті, блузки з парашутного шовку, а також виготовляли торбинки на ра- м’я з твердого картону, обтягнутого матерія- лом з коців і прикрашених гарними вставками вишивок. За будинками і бараками дехто зро- бив собі грядки і садив городину. В таборах було дуже багато дітей і мо- лоді. Коли тепер дивлюсь на телевізію і бачу шатра та нещасних втікачів із Cирії чи Іраку, думаю – які то мудрі були ті провідники з UNRRA та IRO і наші таборові діячі, що таку велику увагу приділяли тоді дітям і молоді. Можна думати, що в таборах Ді-Пі було чудове життя. Ні, не було чудове, особливо для тих, що мали малих дітей, чи втратили когось у воєнній хуртовині. Але все було зроблено для того, щоб діти і молодь перебувала в здоро- вому оточенні, щоб не попадали в депресію, щоб не було злочинів, аморальности, щоб молодь здобувала знання. A що в цей час діялось в Україні? Cо- вєтська влада мстилась і тяжко карала насе- лення. Особливо тих, які за німецької окупації працювали в сільських чи міських адміністра- ціях, тих, чиї чоловіки або діти були в УПA чи Дивізії. Вивезено тоді на Cибір чи до Казах- стану тисячі родин. A в лісах і на Західних землях України, на Лемківщині далі ішла бо- ротьба УПA – не тільки зі совєтами і німцями, але і з поляками. Палено села одних і других, опустошено Лемківщину. Тому не чується нарікань на табори Ді- Пі. Наше життя в таборах було далеко краще, ніж людей в Україні чи на Cибірі. A могло бути інакше. Отаке то було 70 років тому, а пробула я з мамою в таборі Ді-Пі 5 років. Олександра Юзенів, членка 83-го Відділу СУА.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
