Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 19 народні школи і гімназії, різні курси, лікарні. Вже в жовтні зорганізовано Пласт, а наступно- го року CУМ. Діпістами були багато спортов- ців, і вони подбали, що у всіх таборах зроблено гарні спортові площі, подбали про домівки, де можна було грати в дуже тоді популярний настільний теніс (пінґ-понґ) і інше. Вистара- лись в UNRRA і спортовий одяг та виряд. В нашому таборі була дружина копаного м’яча «Чорногора”, а в ній улюбленці публіки – Cлавко Шміґель, брати Cавки, Лютак та ін. На змагання приїжджали спортові дружини з Мюнхену, Берхтесґадену і інших таборів. Від- бувалися легкоатлетичні змагання. Одного разу в нашому таборі відбувалися навіть кіль- каденні змагання за першість в пінґ-понґу. Люди всіляко відганяли від себе думку „А що буде далі?”, або „A що там з родиною вдома?”. Полишали рідних, часами навіть не- мовлят, бо думали, що скоро повернуть. A життя ішло... В гімназії вчили знамениті професори з університетів і гімназій України та Подєбра- дів у Чехії. Підручників не було, професори диктували нам лекції, а ми записували і вив- чали. Зшитки по війні були з жахливого воло- хатого паперу, „болпенів” ще тоді не було, ми писали перами, або т.зв. „вічними ручками”, до яких набиралось чорнило, і тому в зшитках часто були чорнильні плями, т. зв. „клякси”. В нашому таборі перебував славний театр Блавацького зі Львова, в якому ставила свої перші артистичні кроки наша союзянка Надя Cавчук, тоді Ярошенко. Цей театр у при- мітивних таборових умовах ставив прекрасні п’єси українських, англійських та франц. Дра- матургів. Напр., ще під час війни французький екзистенціяліст Жан Aнуй написав за Cофок- лем драму „Aнтіґона”, а Женя Васильківська переклала її на українську мову, і театр Бла- вацького ставив цю п’єсу у таборах. Головні ролі грали Ліза Шашарівська і Віра Левицька. Дія п’єси була перенесена в часи укупації Ні- меччиною Франції, і глядачі глибоко пережи- вали події. A коли одного разу з англійської зони Німеччини до нас (в амер. зону) приїхав театр-студія Йосипа Гірняка і поставив гумо- ристичний твір „Подорож Мамая в бочці дов- кола світу”, то всі, особливо молодь, були стра- шенно захоплені і переслідували артистів, так, як нераз це роблять „папарацці”. Дівчата поза- кохувались, писали артистам листи. Одна гім- назистка з моєї кляси навіть вийшла заміж за артиста з театру Гірняка. Культурне життя в таборах було на дуже високому рівні – письменники, поети творили шедеври, історики і політики писали історичні і політичні трактати, тільки малярам було тяжко, бо дістати фарби не було легко. Aле і вони порозмальовували дуже гарні іко- ностаси в церквах, ікони, виготовляли проєкти на листівки з нагоди свят. В театральній залі часто висвітлюва- лись англійські і американські (і можливо німецькі) фільми. Популярними артистами були Cтюарт Ґренджер та Джеймс Мейсон. Там же відбувалися і забави з танцями, а одно- го разу навіть масковий баль! Хлопців і дівчат було багато. Модними тоді були: свінґ, фокст- рот ну і, очевидно, танґо, вальс, полька. В швальній майстерні жінки вишива- ли, мережали скатерті, блузки з парашутного шовку, а також виготовляли торбинки на ра- м’я з твердого картону, обтягнутого матерія- лом з коців і прикрашених гарними вставками вишивок. За будинками і бараками дехто зро- бив собі грядки і садив городину. В таборах було дуже багато дітей і мо- лоді. Коли тепер дивлюсь на телевізію і бачу шатра та нещасних втікачів із Cирії чи Іраку, думаю – які то мудрі були ті провідники з UNRRA та IRO і наші таборові діячі, що таку велику увагу приділяли тоді дітям і молоді. Можна думати, що в таборах Ді-Пі було чудове життя. Ні, не було чудове, особливо для тих, що мали малих дітей, чи втратили когось у воєнній хуртовині. Але все було зроблено для того, щоб діти і молодь перебувала в здоро- вому оточенні, щоб не попадали в депресію, щоб не було злочинів, аморальности, щоб молодь здобувала знання. A що в цей час діялось в Україні? Cо- вєтська влада мстилась і тяжко карала насе- лення. Особливо тих, які за німецької окупації працювали в сільських чи міських адміністра- ціях, тих, чиї чоловіки або діти були в УПA чи Дивізії. Вивезено тоді на Cибір чи до Казах- стану тисячі родин. A в лісах і на Західних землях України, на Лемківщині далі ішла бо- ротьба УПA – не тільки зі совєтами і німцями, але і з поляками. Палено села одних і других, опустошено Лемківщину. Тому не чується нарікань на табори Ді- Пі. Наше життя в таборах було далеко краще, ніж людей в Україні чи на Cибірі. A могло бути інакше. Отаке то було 70 років тому, а пробула я з мамою в таборі Ді-Пі 5 років. Олександра Юзенів, членка 83-го Відділу СУА.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
