Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2015 ПРОСТРІЛЕНИЙ ШОЛОМ В місяці вересні 2014 року я несподіва- но мала нагоду бути в Україні. Війна на сході була в той час в найгіршому розпалі. Тутешня родина і друзі хором відмовляють від поїздки. Кажуть, що їхати тепер небезпечно, бо, мов- ляв, в Україні йде війна, москалі влаштовують диверсії, всяко може бути... Але їду із сином, то почуваю себе трохи безпечніше. Декілька днів перебувала у Києві. З трепетом серця відвідала Майдан, віддавши шану його Героям, помолилася на місцях па- м’яті Небесній Сотні. Там повно квітів, бли- мають свічки, така навкруги тиша, немов ніко- ли там не було жаху смерти... Від того часу минув майже рік, але не маю спокою, бо серце і душу проколов біль зворушливого пережиття, яке неможливо за- бути, воно увійшло в мене і не дає мені спо- кою. Хочу про це розповісти. Може стане мені легше... І ось я знову у незабутньому Львові. Ходимо з двоюрідною сестрою центральними вулицями міста, згадуємо минуле, адже істо- рія львівських вулиць нерозривна з історич- ними подіями міста, його розвитком, змінами. Тут кожний камінь брукованих старовинних вуличок може розповісти нам правдиву істо- рію як прадавнього, так і сучасного Львова. Як, приклад, можна нагадати, що перше націо- нальне військо – Українські Січові Стрільці, – зародилося у Львові. Разом з мазепинками, які отримали сьогоднішні вояки Збройних Сил України, Січові Стрільці передали їм і незлам- ність у боротьбі з найлютішим ворогом Укра- їни – московською імперією. Я люблю заходити хоч на хвилину до церкви, біля котрої проходимо, тож зайшли до церкви Святих Петра і Павла. З церкви доно- ситься спів похоронних відправ, входимо до середини. Відразу вдаряє запах кадила, посе- редині церкви бачимо збиту з ясних дощок скромну домовину, а на верху домовини – прострілений шолом. Стоїть на струнко по- чесна стійка побратимів. Мала групка людей в смутку окружила домовину. Стоїмо в сумній молитві, не виходимо. Отець співає «Вічная Пам’ять», почесна стійка дає салют, співаємо і ми, хоч плач стискає горло. Підходимо до цієї скромної домовини, віддаємо низький уклін, прощаємо на вічну дорогу незнаного нам сина України, котрий віддав своє життя за неї. Жалібно дзвонять дзвони. Почесна стійка побратимів несе повільним кроком домовину, за домовиною іде молода ще мама в скромній суконці, пов’язана через голову чорною стріч- кою. За руку мами тримається дівчинка десь так років десять-дванадцять. Високий похилий батько несе знимку молоденького усміхненого хлопчини-вояка. Він не схлипує плачем, але сльози йому течуть по обличчі безперестанку. Стою, срехрестивши руки в страшнім жаху, дивлюся на ту нещасну маму. І ось наші пог- ляди зустрінулись, і там я побачила невиска- заний біль, такий, що поки живу, то не забуду. Тоді поглядом, немов мене знає, немов хоче щось багато розказати, але лиш рукою показує на домовину і голосно каже до мене: “МІЙ РОМАН”! Часто тепер про цю маму думаю, що вона, як і багато мам в Україні, переживають оте найстрашніше горе, яке принесла в Укра- їну жорстока війна. Що ще може бути більшою біллю, як втратити найдорожчу людину – сина. Вже минув рік з цього часу, як людино- ненависницька Москва розпочала агресивну війну в Україні і дзвони в церкві Святих Петра і Павла досить часто дзвонять, бо дальше гинуть найкращі сини України. Усіх вояків- героїв Львівської області, які загинули на полі бою, доставляють спочатку до церкви Святих Петра і Павла, звідки починається військове захоронення. На Личаківському цвинтарі ви- ділено частину землі, де хоронять героїв, що загинули в теперішній війні. Але, коли родина героя хоче похоронити в рідному селі, то вій- сько, почесна сторожа військовими машинами везуть тіло вояка до його села. Багато нових могил появилося за останній рік по цілій Україні. В них лежать найкращі сини України – наші новітні ГЕРОЇ. Проїжджаючи через кожне село чи місто, через які пролягає остан- ня дорога героя, люди виходять і відпрова- джують похоронний похід. А уже на границі села, коло Хреста, очікує ціла процесія з хоруг- вами, священики, хор і усі мешканці села на колінах зустрічають свого героя. Дівчата не- суть вінки і квіти, хто зна, чи нема серед них тієї, що ночами не спала, чекаючи на нього. Так закінчується коротка життєва дорога мо- лодих лицарів України, як згадуваного мною часто героя Романа – ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ! Оксана Фаріон, Почесна членка СУА.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
