Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 23 петриківських розписів. Остання поличка внизу це – вишивані подушечки різних стибів та барв з різних куточків нашої розлогої Батьківщини. Вишиті золотими руками нашої мисткині Марійки Фіґлюс. До подушечок туляться у гранчастій вазі писанки, розмальовані барвами та орна- ментом подушечок. На останній вітрині виставки 2015 р. – одяг дівчини з околиць Городенківщини, ви- готовлений в минулому ручним способом. Поруч на вишиваній скатертині стоїть висока різьблена ваза для квітів. Біля ніг дівчини стоїть закритий кубочок, накривка якого прик- рашена дзвіночками. Ваза наповнена колос- ками пшениці, як нагадування про Голодо- мор-Ґеноцид українського народу, організо- ваним Сталіном та його поплічниками з метою знищення українського селянства як етносу нації і носія її ідей. Світ про це знав, але мов- чав. В наші дні смертельною небезпекою існу- ванню не тільки українців, які ведуть війну за свою свободу проти московської аґресії, а й населенню всього світу нависла загроза, ім’я якої – Росія на чолі з психопатом Путіним. На стінці – найважливіші відомості про нашу Україну, її державний герб, що в давнину ще був зображений на монетах нашого Хрес- тителя князя Володимира Великого. Наш пра- пор, зверху – блакитний, внизу – золотий, як наше небо та неозорі пшеничні лани і золоте сонце на синьому небі. На цій надзвичайно багатій україн- ським мистецтвом виставці побувало багато відвідувачів, що були в захопленні від поба- чених творів українського народного мистец- тва та їх авторів. Управа Дому та її члени склали пись- мову подяку всій родині Фіґлюсів, яка вкладає так багато праці в культурне життя Колорадо. Особлива подяка союзянці Марії Фіґлюс за її великий мистецький хист та ширення відомос- тей про прекрасне українське народне мис- тецтво, історію та культуру України, безнас- танно нищену жорстокими методами нашого північного сусіда, нищення людей, що ту куль- туру творили. Їй належиться велика подяка від української діяспори Колорадо. Щасти вам, Боже, в наступні роки! Олена Стельмах Морозевич. НАШ ЛЕЛЕКА Спогад Батько Мирося вчителював в Польщі й кожного літа під час вакацій привозив його до бабусі та дідуся, щоб хоч трохи хлопчик був з ріднею та своїми людьми. Така то була доля багатьох наших вчителів, бо польська влада часто не допускала українців до праці в рідних школах. Але одного літа у Мирося сталися певні зміни. Батько привіз його на постійний побут з наміром навчання у рідній школі, директором якої був мій батько, а мати – вчителькою. Ми швидко стали приятелями-однодумцями, любили природу – все, що ходило, літало, чи повзало було для нас цікавим. Якось одного дня ми задумали запровадити в господарстві пасіку, і то не таку собі звичайну, бджолину, а набагато цікавішу – джмелину та осину. Змайстрували вулики, наловили «мешканців». Все було б гаразд, якби одного дня не скоїлася несподівана пригода. Ми з Миросем якраз заходилися коло нашої господарки, як з кущів малини вискочив сусідський переполоханий котяра, а за ним наш вірний пес Гектор. В сумному наслідку з перекиненого ним вулика вилетіли оси та джмелі, добре нас покусали і розлетілись. А з ними пропала і наша мрія про «незвичайну» пасіку. Закінчилось безжурне літо, розпочалась наука в школі. Мирось, що був молодшим від мене, і я пішли до різних кляс, але приязнь між нами залишалася, то часто зустрічались після науки. Одного разу вже досить холодного вересневого дня, мандруючи сіножатями вздовж нашої річки Підолі (в Підгайчиках біля Львова), ми побачили одинокого лелеку, який спробував підлетіти, але зробити цього не зміг. Ми зрозуміли, що з ним трапилась біда. По довгій біганині ми спіймали його і знайшли в нього зламане крило, тому бідака не зміг відлетіти зі своїми побратимами у вирій, у теплі краї. Принесли його домів і вдвійку почали «направляти» зламане крило, яке прикріпили до дощечки. А тому, що ми обоє відчували велику любов до немічної істоти, то нам вдалося лелеку вилікувати. В стодолі збудували велику клітку, ловили жаб і малих рибок, а як прийшли морози і
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
