Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 11 а зранку не прийшов через запій? Хто дав тобі сміливість кинутись захищати солдатів, що лежать в госпіталі, коли побачила, що їх б’ють? А виявилося, що то всі свої між собою билися, бо хтось після завеликої дози алко- голю ляпнув, що на Донбасі йде громадянська війна, а інші кулаками його старались переко- нати в протилежному . А коли на наступний день ти прийшла до них в лікарню перевірити, чи не потребують вони якихось медикаментів, одягу (як звичайно приходила вже протягом майже року), вони зніяковіло опускали очі, хто в книжку, хто в вікно... Як після того, як шес- тирічний син переселенців розказав тобі, що його батько б’є укропів на Донбасі, а як спра- виться з ними там, прийде і буде їх бити тут... Ти і інші волонтерки з Житомирщини дальше допомагаєш переселенцям, бо розумієш, що тільки частина тих з Донбасу є ватниками, і дай Бог, з часом вони прозріють і стануть справ- жніми громадянами України...». Дякувала Лєні і Анні-Луїзі, що знайшли час, щоб повезти мене до сімей, яким наш відділ вирішив надати фінансову допомогу, оцінила їх ощадність – Лєна запропонувала їздити своєю машиною, бо так тільки на бензин були витрачені гроші, повели мене в найдешевшу їдальню, бо їжа там така сама добра, як і в ресторані, але коштує половину грошей. І я не виконала просьбу Валі Табаки, голови нашого відділу, щоб за всю їх працю зробити маленьке свято – повести в ресторан і оплатити обід за наш рахунок. Всі, напевно, знають про маскувальні сітки на танки, які плели волонтери. Виявля- ється, що робити смужки з синтетичних тка- нин погано, від Градів синтетика плавиться і падаючи, шкодить солдатам. Тому почали фарбувати в специфічні кольори постільну білизну, але виявляється, що рвати на смужки її недобре, бо тоді нитки заплутуються при згортанні маскувальної сітки, і вона швидше руйнується – тому остаточна технологія – різати на смужки. Час від знаходження ідеї до впровадження в життя – мінімальний. Зараз люди в Україні збідніли і не передають стільки як раніше грошей на просьби волонтерів. Тому тепер, розказувала Анна-Луїза, вони збирають по селах консервовані, сушені овочі і фрукти – люди з радістю діляться, бо таким чином теж допоможуть своїй армії. Слухаючи розповіді Лєни і Анни-Луїзи, я почувалася такою гордою за їх винахідливість, раціоналізм, бажання і вміння знайти вихід з будь-якої ситуації – від найменшої до найбільшої – чи то зібрати і передати на фронт контейнер лікарств, бро- нежилети і теплопровізори, чи то знайти, купити пилку і через цілий Житомир нести її до волонтерського пункту, бо під час дисло- кації в бійців АТО пилка загубилась, і тепер вони чекають на неї. Бо, виявляється, надія- тись на служби логістики Міністерства обо- рони, щоб надали їм чи то білизну, чи кухонну дощечку, чи кохлю не варто. А в волонтерів це виходить. «Ми займаємось практично всім, що потрібно, – просто і буденно говорить Анна- Луїза. – Спорядження солдатів, коли вони йдуть на війну, допомога їм під час перебу- вання в АТО (їжа, медикаменти, одяг, броне- жилети, маскувальні сітки), допомога їм і сі- м’ям після АТО – матеріальна, юридична, психологічна, надання такої ж допомоги пере- селенцям. Звичайно, ми самі не робимо все це. Один з прикладів – знаходимо людей, які готові дати юридичну консультацію, і зводимо солдатів чи їх родичів з ними». Лєна і Анна-Луїза російськомовні – для мене було дивним дізнатися, що школи, які вони відвідували в Житомирі, були повністю на російській мові. Але зі мною переходять на українську (подібно до моїх дітей, що виросли в Америці і переходять на українську з англій- ської). Хвалилася Анна-Луїза, що в Одесі, коли відвідує родину, спілкується зі всіма тільки по- українськи, з принципу . Минулого року вони вперше відвідали Львів – перед тим боялися, що їх російськомовних там можуть вбити. «І як, – питаюся, вам вийшло? Які враження?» Сміємося з їх колишніх страхів, погоджуємся, що Львів – місто чудове. Отаке життя... С ІМ ’ Ї З ЗАГИБЛИМ В АТО БАТЬКОМ На Львівщині вперше цього року побу- вала і Тетяна Абрамова з дітьми – дворічним Олександром і чотирьохрічним Данилом. Бать- ко Роман Абрамов загинув 31 липня 2014 р. На- веду повністю її розповідь, зберігаючи живу мову. Орися Сорока передає допомогу вдові Тетяні Абрамовій.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
