Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 11 а зранку не прийшов через запій? Хто дав тобі сміливість кинутись захищати солдатів, що лежать в госпіталі, коли побачила, що їх б’ють? А виявилося, що то всі свої між собою билися, бо хтось після завеликої дози алко- голю ляпнув, що на Донбасі йде громадянська війна, а інші кулаками його старались переко- нати в протилежному . А коли на наступний день ти прийшла до них в лікарню перевірити, чи не потребують вони якихось медикаментів, одягу (як звичайно приходила вже протягом майже року), вони зніяковіло опускали очі, хто в книжку, хто в вікно... Як після того, як шес- тирічний син переселенців розказав тобі, що його батько б’є укропів на Донбасі, а як спра- виться з ними там, прийде і буде їх бити тут... Ти і інші волонтерки з Житомирщини дальше допомагаєш переселенцям, бо розумієш, що тільки частина тих з Донбасу є ватниками, і дай Бог, з часом вони прозріють і стануть справ- жніми громадянами України...». Дякувала Лєні і Анні-Луїзі, що знайшли час, щоб повезти мене до сімей, яким наш відділ вирішив надати фінансову допомогу, оцінила їх ощадність – Лєна запропонувала їздити своєю машиною, бо так тільки на бензин були витрачені гроші, повели мене в найдешевшу їдальню, бо їжа там така сама добра, як і в ресторані, але коштує половину грошей. І я не виконала просьбу Валі Табаки, голови нашого відділу, щоб за всю їх працю зробити маленьке свято – повести в ресторан і оплатити обід за наш рахунок. Всі, напевно, знають про маскувальні сітки на танки, які плели волонтери. Виявля- ється, що робити смужки з синтетичних тка- нин погано, від Градів синтетика плавиться і падаючи, шкодить солдатам. Тому почали фарбувати в специфічні кольори постільну білизну, але виявляється, що рвати на смужки її недобре, бо тоді нитки заплутуються при згортанні маскувальної сітки, і вона швидше руйнується – тому остаточна технологія – різати на смужки. Час від знаходження ідеї до впровадження в життя – мінімальний. Зараз люди в Україні збідніли і не передають стільки як раніше грошей на просьби волонтерів. Тому тепер, розказувала Анна-Луїза, вони збирають по селах консервовані, сушені овочі і фрукти – люди з радістю діляться, бо таким чином теж допоможуть своїй армії. Слухаючи розповіді Лєни і Анни-Луїзи, я почувалася такою гордою за їх винахідливість, раціоналізм, бажання і вміння знайти вихід з будь-якої ситуації – від найменшої до найбільшої – чи то зібрати і передати на фронт контейнер лікарств, бро- нежилети і теплопровізори, чи то знайти, купити пилку і через цілий Житомир нести її до волонтерського пункту, бо під час дисло- кації в бійців АТО пилка загубилась, і тепер вони чекають на неї. Бо, виявляється, надія- тись на служби логістики Міністерства обо- рони, щоб надали їм чи то білизну, чи кухонну дощечку, чи кохлю не варто. А в волонтерів це виходить. «Ми займаємось практично всім, що потрібно, – просто і буденно говорить Анна- Луїза. – Спорядження солдатів, коли вони йдуть на війну, допомога їм під час перебу- вання в АТО (їжа, медикаменти, одяг, броне- жилети, маскувальні сітки), допомога їм і сі- м’ям після АТО – матеріальна, юридична, психологічна, надання такої ж допомоги пере- селенцям. Звичайно, ми самі не робимо все це. Один з прикладів – знаходимо людей, які готові дати юридичну консультацію, і зводимо солдатів чи їх родичів з ними». Лєна і Анна-Луїза російськомовні – для мене було дивним дізнатися, що школи, які вони відвідували в Житомирі, були повністю на російській мові. Але зі мною переходять на українську (подібно до моїх дітей, що виросли в Америці і переходять на українську з англій- ської). Хвалилася Анна-Луїза, що в Одесі, коли відвідує родину, спілкується зі всіма тільки по- українськи, з принципу . Минулого року вони вперше відвідали Львів – перед тим боялися, що їх російськомовних там можуть вбити. «І як, – питаюся, вам вийшло? Які враження?» Сміємося з їх колишніх страхів, погоджуємся, що Львів – місто чудове. Отаке життя... С ІМ ’ Ї З ЗАГИБЛИМ В АТО БАТЬКОМ На Львівщині вперше цього року побу- вала і Тетяна Абрамова з дітьми – дворічним Олександром і чотирьохрічним Данилом. Бать- ко Роман Абрамов загинув 31 липня 2014 р. На- веду повністю її розповідь, зберігаючи живу мову. Орися Сорока передає допомогу вдові Тетяні Абрамовій.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
