Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 9 ВРА ЖЕННЯ В ІД У КРАЇНИ (липень 2015 р.) Як член Союзу Українок Америки (СУА) в липні цього року я відвідала сім’ї з дітьми, в яких батько загинув в АТО. Кошти для цієї допомогової акції були зібрані на доб- рочинних вечорах, організованих 137-м Відді- лом СУА в квітні, червні цього року. Передала по 300 дол. сім’ям Тетяни Абрамової, Марії Книш, Ольги Мазур, Юлії Заброцької, Наталі Крементар, Світлани Куценко, Світлани Сух- ненко. Така ж фінансова допомога була надана Анатолію Латашинському, бійцю «Донбасу». Моя розповідь – тільки частина вражень від зустрічей з цими і іншими чудовими людьми. Р ОДИНА І ДРУЗІ «Чи тобі не страшно їхати з дітьми в Україну? Там ж війна», – доброзичливо запи- тували американці, мої співробітники і батьки друзів дітей, своїми питаннями показуючи, що хоч вони і мають якусь інформацію про Укра- їну, але цілком не орієнтуються ні в розмірах країни, ні в розмірах АТО. Це був, напевне, перший сигнал, що цьогорічна Україна буде кардинально інакшою від України, яку я ба- чила три роки тому. Тоді це була країна мого дитинства і юності, де я зустрічалася з роди- ною і друзями, де йшло мирне життя. І ось я у Львові. Розмови з родиною не обмежувалися, звичайно, розповіддю про сі- м’ю, дітей – зачіпалася політика у всіх її мож- ливих аспектах. Реакція на мою розповідь про міжнародну допомогу Україні була різною. «Та ніколи допомога не дійде до тих, хто пот- ребує. Половину вкрадуть ті, що передають, а решта піде тим, хто і так має», – махали рукою одні. Пояснюю, що ми в Америці провели доброчинний вечір, частину з зібраних коштів я привезла в Україну, тепер буду в Житомир- ській області давати грошову допомогу потер- пілим сім’ям. Ніхто нічого по дорозі не вкрав (я в тому числі). Залишався останній арґумент: «А хто складав списки?» Відповідаю: «Списки сімей надали волонтери, члени нашого відділу розмовляли з ними, щоб визначити, в якій сім’ї найкритичніша фінансова ситуація. Нас- тупний крок – я особисто їду до сімей, щоб пересвідчитися, що гроші попадуть тим, хто насправді їх потребує». Локальний бій за віру, що в Україні щось вирішується справедливо, я здається, виграла, але загальна битва в душах людей триває. Шокуючим для моїх співроз- мовників було моє твердження, що коли вони не вірять в позитивні зміни, то тим самим підсилюють режим Путіна. Тому що однією з складових його інформаційної війни є вносити розчарування і песимізм в душі людей, тим самим зменшуючи кількість активних бійців зі злом у всіх його проявах, і тим самим відда- ляючи перемогу. На прикладі своєї родини я побачила, що ті, хто в якийсь спосіб стали частиною гро- мадянського суспільства, чи будучи волонте- рами, чи передаючи гроші, одяг, інші речі для переселенців, воїнів АТО, є набагато оптиміс- тичнішими, ніж ті, хто вважає, що воювати за зміни мають інші, а їм нормально є займатися тим, що і завжди – нарікати на життя. Наступна зустріч була з моїми друзями в Києві. З Вінничини приїхала в гості племін- ниця – вчителька, коло 30 років, розмовляє чистою українською мовою. Мій десятирічний син Павло розповідав, як Америка підтримує Україну, тому що в Україні люди хочуть жити за такими ж цінностями, як і в Америці. Гостя з прихованим незадоволенням питає, хто так промив мозок дитині. Господар пояснює, що в сім’ї дивляться телебачення, читають газети – от дитина і знає. А Павлик з гордістю додає, що він про все це розмовляє з мамою. Швидко попрощавшись, гостя виходить. Здивовано питаю, чому прозвучала думка, що в мого сина промитий мозок. І чую з сумним зітханням відповідь, що ви щасливі, що ваша вся родина по одну сторону барикад. А в нас – постійні суперечки з батьками, братом і його сім’єю. І це не Донбас, такі люди і в Вінничині є. Така різна Україна. В ОЛОНТЕРИ Про волонтерів в Україні ми знаємо багато – читаємо, відгукуємось на їх заклики про допомогу. В Житомирі мені випала нагода зустрітися з ними. Наш 137-ий Відділ Союзу Українок Америки (СУА) включився в акцію СУА «Адаптуй сім’ю героя» – взяти під фінан- сову опіку потерпілу у війні родину на довший термін – коли фінансовий стан сім’ї покращає, чи коли виростуть діти. Щоб знайти сім’ї, які найбільше потребують фінансової допомоги, звернулися до волонтерів. І тут я виявила аспект роботи волонтерів, про який не читала на сторінках інтернету. «Протягом перших місяців від звістки про загибель чоловіка більшість жінок застигають в своєму горі, –
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
