Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2015 WWW.UNWLA.ORG 9 ВРА ЖЕННЯ В ІД У КРАЇНИ (липень 2015 р.) Як член Союзу Українок Америки (СУА) в липні цього року я відвідала сім’ї з дітьми, в яких батько загинув в АТО. Кошти для цієї допомогової акції були зібрані на доб- рочинних вечорах, організованих 137-м Відді- лом СУА в квітні, червні цього року. Передала по 300 дол. сім’ям Тетяни Абрамової, Марії Книш, Ольги Мазур, Юлії Заброцької, Наталі Крементар, Світлани Куценко, Світлани Сух- ненко. Така ж фінансова допомога була надана Анатолію Латашинському, бійцю «Донбасу». Моя розповідь – тільки частина вражень від зустрічей з цими і іншими чудовими людьми. Р ОДИНА І ДРУЗІ «Чи тобі не страшно їхати з дітьми в Україну? Там ж війна», – доброзичливо запи- тували американці, мої співробітники і батьки друзів дітей, своїми питаннями показуючи, що хоч вони і мають якусь інформацію про Укра- їну, але цілком не орієнтуються ні в розмірах країни, ні в розмірах АТО. Це був, напевне, перший сигнал, що цьогорічна Україна буде кардинально інакшою від України, яку я ба- чила три роки тому. Тоді це була країна мого дитинства і юності, де я зустрічалася з роди- ною і друзями, де йшло мирне життя. І ось я у Львові. Розмови з родиною не обмежувалися, звичайно, розповіддю про сі- м’ю, дітей – зачіпалася політика у всіх її мож- ливих аспектах. Реакція на мою розповідь про міжнародну допомогу Україні була різною. «Та ніколи допомога не дійде до тих, хто пот- ребує. Половину вкрадуть ті, що передають, а решта піде тим, хто і так має», – махали рукою одні. Пояснюю, що ми в Америці провели доброчинний вечір, частину з зібраних коштів я привезла в Україну, тепер буду в Житомир- ській області давати грошову допомогу потер- пілим сім’ям. Ніхто нічого по дорозі не вкрав (я в тому числі). Залишався останній арґумент: «А хто складав списки?» Відповідаю: «Списки сімей надали волонтери, члени нашого відділу розмовляли з ними, щоб визначити, в якій сім’ї найкритичніша фінансова ситуація. Нас- тупний крок – я особисто їду до сімей, щоб пересвідчитися, що гроші попадуть тим, хто насправді їх потребує». Локальний бій за віру, що в Україні щось вирішується справедливо, я здається, виграла, але загальна битва в душах людей триває. Шокуючим для моїх співроз- мовників було моє твердження, що коли вони не вірять в позитивні зміни, то тим самим підсилюють режим Путіна. Тому що однією з складових його інформаційної війни є вносити розчарування і песимізм в душі людей, тим самим зменшуючи кількість активних бійців зі злом у всіх його проявах, і тим самим відда- ляючи перемогу. На прикладі своєї родини я побачила, що ті, хто в якийсь спосіб стали частиною гро- мадянського суспільства, чи будучи волонте- рами, чи передаючи гроші, одяг, інші речі для переселенців, воїнів АТО, є набагато оптиміс- тичнішими, ніж ті, хто вважає, що воювати за зміни мають інші, а їм нормально є займатися тим, що і завжди – нарікати на життя. Наступна зустріч була з моїми друзями в Києві. З Вінничини приїхала в гості племін- ниця – вчителька, коло 30 років, розмовляє чистою українською мовою. Мій десятирічний син Павло розповідав, як Америка підтримує Україну, тому що в Україні люди хочуть жити за такими ж цінностями, як і в Америці. Гостя з прихованим незадоволенням питає, хто так промив мозок дитині. Господар пояснює, що в сім’ї дивляться телебачення, читають газети – от дитина і знає. А Павлик з гордістю додає, що він про все це розмовляє з мамою. Швидко попрощавшись, гостя виходить. Здивовано питаю, чому прозвучала думка, що в мого сина промитий мозок. І чую з сумним зітханням відповідь, що ви щасливі, що ваша вся родина по одну сторону барикад. А в нас – постійні суперечки з батьками, братом і його сім’єю. І це не Донбас, такі люди і в Вінничині є. Така різна Україна. В ОЛОНТЕРИ Про волонтерів в Україні ми знаємо багато – читаємо, відгукуємось на їх заклики про допомогу. В Житомирі мені випала нагода зустрітися з ними. Наш 137-ий Відділ Союзу Українок Америки (СУА) включився в акцію СУА «Адаптуй сім’ю героя» – взяти під фінан- сову опіку потерпілу у війні родину на довший термін – коли фінансовий стан сім’ї покращає, чи коли виростуть діти. Щоб знайти сім’ї, які найбільше потребують фінансової допомоги, звернулися до волонтерів. І тут я виявила аспект роботи волонтерів, про який не читала на сторінках інтернету. «Протягом перших місяців від звістки про загибель чоловіка більшість жінок застигають в своєму горі, –
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
