Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2015 Протягом першого місяця цього юві- лейного року, коли СУА святкує свою дев’ят- десяту річницю, запрошую вас дивитися в майбутнє, на ті прекрасні можливості, які воно нам відкриває, попри відчуття ностальгії і ве- ликої гордості за минулі значущі досягнення наших попередників. Екзекутива СУА склала кілька плянів на наступний рік: оновити ін- формаційну брошуру СУА, яка використову- ється для ознайомлення з нашою організа- цією; розробити DVD про історію СУА та наші сучасні досягнення і поширити його між окру- гами і відділами у 2015 році та використову- вати його при плянуванні заходів, присвяче- них 90-ій річниці СУА; організувати мистецьку виставку українських жінок-митців у заснова- ному СУА Українському музеї у Ню Йорку (відкриття цієї виставки передбачається на час річного засідання Головної Управи СУА восе- ни 2015-го року). З вашою підтримкою ці та інші події зможуть показати у найкращому світлі нашу діяльність у США та за їх межами. Ми з нетерпінням чекаємо цікавого 2015-го року і заохочуємо усіх плянувати різні заходи на льокальному рівні. Ми з чоловіком нещодавно повернулися з подорожі, яка хоч і не пролягала через Укра- їну, однак виявилася дуже пов’язаною із нею: під час нашого туру ми зібрали багато особис- тих історій українців, почули їхній досвід. Ми зустріли і зуміли поспілкуватися з кількома молодими українцями, поговорили про життя, політику, про війну, яка зараз завдає стільки горя їхній батьківщині. Це виявилося надзви- чайно цікавим досвідом і великою мірою таким досвідом, який відкриває очі на багато речей! Я б хотіла поділитися з вами кількома їхніми думками, оскільки це є суб’єктивна, особисто пережита сторона тих новин з України, які нас буквально «бомбардують». Є два штрихи, спільні для всіх наших співрозмовників. По-перше, усі вони мають вищу освіту (за спеціяльностями: бізнес, між- народний бізнес, готельний менеджмент), але не зуміли працевлаштуватися в Україні і були змушені шукати роботу закордоном (контрак- ти для працевлаштування на круїзних лініях підписуються на 6 місяців, і це 12 годин на добу без вихідних; потім є два місяці відпочин- ку, і все починається знову). По-друге, кожен із них переконаний, що не слід чекати чогось доброго, або остаточної розв’язки війни в Україні, якщо боротьба продовжуватиметься, і що має бути мирне рішення, хоча більшість були скептичні стосовно ефективності навіть цього шляху вирішення проблеми. Катя з Харкова, приваблива молода жін- ка, якій 23 роки, виразилася так: у Харкові жи- ти «нормально». Вона кинулась мене обіймати і дякувати мені, коли я поділилася з нею тим, що з ініціятиви СУА започатковано Фонд Жертв Війни. Катя вся світилася щирістю при цьому! Настя та Андрій з Одеси мали два про- тилежні погляди. Обоє є батьками і через не- обхідність залишили своїх дітей вдома: Настя – з чоловіком, Андрій – із дружиною. Настя стверджувала, що одесити захищатимуть їхнє місто до кінця, якщо у нього ввійдуть чужі вій- ська, і що вони бажають залишатися грома- дянами України. Андрій, навпаки, говорив, що війна – це політичний трюк, якого не повинно бути, бо так насправді між українцями і ро- сіянами немає різниці, і їхнє походження таке саме, і що вони жили дотепер у гармонії і про- довжували б так жити, якби не була затіяна ця «політична» гра сил. Тарас із Тернополя – молодий чоловік років двадцяти п’яти – розповів, що його бать- ко, ветеран Афганської війни, був змушений їхати на заробітки закордон, щоб оплатити Тарасову освіту у Києві. Хлопець надзвичайно любить і поважає свого батька. Тарас розповів, що його університетський ступінь виявився «непотрібним» в Україні, і що саме тому він знайшов через мережу Інтернет свою теперіш- ню роботу. Його брат також вчиться і працює поза межами України, залишивши маму-вчи- тельку саму. Остаточним висновком його було те, що в Україні немає майбутнього (в кар’єр- ному пляні, з економічних причин та через війну) і що він мусить заробляти гроші та пля- нувати своє майбутнє, однак поза Україною! Марина із Криму загалом відчула, що після анексії Криму Росією справи там пішли на краще, тому що зарплати та пенсії зросли, а також є обіцянка, що охорона здоров’я буде покращена. Вона твердила, що українські бан- ки були закриті, тож ті, що залишилися в Кри- му, не можуть зняти свої депозити. Дівчина фі- нансово підтримує своїх батьків завдяки своїй теперішній роботі, і вона справді її потребує! Оскільки мешканці Криму були змушені здати їхні українські паспорти і отримати російські,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
