Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2015 міської організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок: “Коли ми прийшли з колядою на вули- цю Воровського (тепер вулиця Зарицьких), до нас вийшла жінка з гарним білим волоссям у святковому вбранні, привітала і запросила до кімнати. Це була Катерина Зарицька, яка по- вернулася з 25-літнього ув’язнення у Володи- мирській тюрмі та мордовському таборі. Орга- нізатор Українського Червоного Хреста, осо- биста зв’язкова Головного Командира УПА Романа Шухевича, дружина відомого політ- в’язня Михайла Сороки, який помер у таборах Сибіру. За столом сидів її син Богдан, худож- ник-графік, його дружина Люба, а також Дарія Гусяк – особиста зв’язкова Романа Шухевича, теж 25-літній політв’язень Володимирської тюрми та мордовського табору. Це я тепер знаю, а тоді це були незна- йомі мені люди, але від п.Слави Заневчик я знала, що п. Катерина і п. Дарія – багаторічні політв’язні та великі українські патріотки. Кімната була прибрана в українському стилі: на полицях розміщено багато різних підсвічників, були картини, вишивки, у куті стояла розкішна ялинка, прикрашена власни- ми художніми виробами. Ми багато колядували, п. Наталя він- шувала, у всіх на очах були сльози зворушен- ня... А може ці дві жінки думками поринули у табірне Різдво. Чи я думала тоді, що через двадцять років, з Відновленням Незалежності України, стану членкинею Львівської Ліги Українських Жінок, організатором якої у 1995 році буде п. Дарія Гусяк, і під її керівництвом буду працю- вати і творити в нашій організації? Чи я думала тоді, що в майбутньому у львівській школі No4 буду виступати на від- критті кімнати-музею Катерини Зарицької, що буду брати участь у презентації книжки Лесі Онишко “К. Зарицька. Молитва до сина”, що разом з учнями восьми львівських шкіл у Палаці Мистецтв проведу Свято Героїнь, де вшановували і Катерину Зарицьку? На ціле життя я запам’ятала цю жінку: гарну, мудру, вольову, Велику Українку.” Ще першого, 1974 року, ми ходили з колядою тільки в час свят, а вже пізніше, впродовж 1975-1977 років, колядували від Різдва аж до Стрітення Господнього. Для молодих дівчат та хлопців ми щедрували. “Ой у саду, саду, саду-винограду, радуйся, радуйся, земле, Син Божий охрестився”. Багато людей, послухавши наші колядки та щедрівки, запро- шували ще й на другий рік. Пригадую, як ми вітали з Різдвяними Святами родини політв’язнів, старалися при- нести в їхні оселі хоч трошки тепла і надії: Ольгу Горинь (дружину Михайла Гориня), Оксану Осадчу (дружину Михайла Осадчого), Атену Пашко (дружину В’ячеслава Чорново- ла), Марію Гель (дружину Івана Геля). Коляду- вали ми й у матері Стефанії Шабатури, у Ганни Садовської. Віншували їм здоров’я, сили, вит- римки і терпіння, чого дуже потребували вони в ті важкі часи. Разом з п. Олесем Гуменюком та його дружиною Іванкою щедро засівали пшеницею у скульптора Євгена Дзиндри, який провів нам прекрасну екскурсію по своїй творчій майстерні. Незабутнім було колядування в ма- ленькім помешканні п.Ольги Ільків, зв'язкової Романа Шухевича, людини музично обдарова- ної та з неабияким поетичним хистом, котра після свого 14-річного ув'язнення працювала у Львові двірничкою. Колядували в патріотичних родинах Юхновських і Фіголів, художника Патика, Рок- соляни Мінко – викладача Львівського універ- ситету ім. І. Франка (тепер відомого науковця, професора Роксоляни Зорівчак), в родинах Ко- сівих, Гуменюків, Нападіїв, Корнецьких, Лазу- ків, Дмитрашів, Курилишиних, Кульчицьких та багатьох-багатьох українців... Таким було Різдво у радянські роки, найважчі роки брежнєвсько-сусловської реак- ції. У той час вже мало було чути колядок на вулиці; школярів, студентів та інтелігенцію переслідували за те, що ходили до церкви. Але було багато українців, які не дали розтоптати наші обряди та звичаї. Збиралися невеликими гуртами, ходили до рідних та знайомих, зберігали наші традиції та збирали кошти на "на добрі цілі", як тоді казалось. І ми так діяли впродовж чотирьох років – 1974-1977 ... У 1978 році якась “добра душа” нас по- передила, що ми “на гачку в КГБ”, і ми зму- шені були припинити наші походи. Вже відійшли у вічність учасники на- шого гурту Антон та Ярослава Заневчики, Іванка Гуменюк, сестри Наталія Корнецька та Ольга Бузак. Спочило вічним сном багато політв’язнів, шістдесятників та й тих, хто не побоявся, а жертвував “на добрі цілі”. А що- року, з приходом Різдва, все ніби оживає в пам’яті. Цьому ми дуже завдячуємо св.п. Ярос- лаві Заневчик, яка разом із своїм чоловіком св.п. Антоном Заневчиком надихнула нас на таку добру справу. Пам’ять про них збережемо до кінця наших днів. Ще до сьогодні багато
Page load link
Go to Top