Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2015 WWW.UNWLA.ORG 13 очевидця, називаючи, без сумніву, подію Голо- домору найбільшою катастрофою, яку Україна пережила протягом всієї своєї історії: «Чужин- ці, які були тоді на Україні, передають, що коли пригріло весняне сонце і сніг почав та- нути, скрізь по шляхах показалися з-під роз- топів трупи селян, яких під час їх мандрівки за хлібом звалила з ніг голодова смерть... По містах, зі страху перед пошестями, приспіше- ним темпом чистили з трупів заулки і виво- зили їх за місто, де ховали у спільних моги- лах... села, німі й обезлюднені пручалися в судорогах смерті». Цією вставкою, розпочинаючи свою статтю, Мілена Рудницька жорстокою, але історичною правдою опису подій привернула увагу читача до того ж, а що буде далі? Свідомі українці, які бажають дізнатися історію своєї держави та свого народу бажали б дізнатися більше і продовжували б читати. Та навіть, якщо б це читали люди, які не вірять в існування Голодомору, у будь-якому випадку, як на мене, зацікавилися б з такого вступу і хотіли б прочитати про те, а що ж буде далі. А далі Мілена ставить питання: з чого ж варто більше дивуватися: з безпардонності та спритності більшовиків, які обдурили світ, чи з безглуздого світу, який дав себе обдури- ти? Чи може справа не у сліпоті західних дер- жав, а в без принциповості політики 30-х ро- ків? Може світ знав правду про Голод, але при- мружив на це очі, бо так йому було вигідно?... Частково у статті Рудницької підтвер- джують хід її думок, здогадів та знань цитати українських чи іноземних свідків, або ж власні спогади. Так вона пише про американського журналіста Моріса Гіндуса, якого в Америці в 30-х роках вважали знавцем радянських справ і який, будучи влітку 1933 року на Полтав- щині, описує свою розмову з двома селянками, що привели його до хати і стали розповідати про все страшне, що коїлося на Радянській Україні, про численні смерті, трупи, спухлих від голоду людей. І жінки при закінченні роз- повіді сказали, що може люди у світі того всьо- го не знають, просили, аби він розповів про цю трагедію, називаючи себе простими селянами, які нічого злого нікому не робили і не роблять і просили лише «аби світ знав». Отже, авторка щоразу або запитує себе, або наводить приклади того, що світ все-таки не знав, що діялося на Україні, або, що при- наймні, так думали селяни, які хотіли, аби Захід дізнався про події та допоміг. Наводячи знову й знову описи тогочасних страшних кар- тин з життя українського народу, Мілена не розуміє, що собі думав культурний світ, увесь вільний світ за кордонами Радянського Союзу, коли на Україні мільйони людей гинули від голоду? Що казав на це світ і, головне, що він робив, щоб відвернути цю голодову катастро- фу, або бодай зменшити її наслідки? Можна спостерегти, що авторка чим далі, тим більше зосереджується на думці про те, що світ знав, що творилося в більшій, або меншій мірі та зростає її обурення з кожною сторінкою і часто повторювані питання: Чому нічого не робив світ? Де була Європа? Чому мовчала преса? Зосереджуючись на питанні хто, як і навіщо розпочав цей Великий Голод, автор не сумнівається, що винуватцем подій був сам Сталін, хоча ініціатор засекреченості цих подій ще досі невідомий. Текст переходить до конк- ретнішої розповіді та опису подій та головних постанов часу Великого Голоду. В жодній радянській газеті не дозволя- лося говорити про Голод, або навіть наймен- шим чином натякати на нього. Не можна було говорити про голодомор у публічних виступах, – саме слово «голод» стало табу, вживати яке було небезпечно. Лікарям було заборонено подавати голод, як причину смерті чи хвороби. Радянський уряд припинив оголошувати ста- тистику населення і взагалі, демографічна та господарська статистика періоду 1932-1933 ро- ків засекречена. Обдуреним був закордон, важливим було завдання не дати просочитися цій інформації на Захід. За словами Ю. Лайонса, який, як дов- голітній московський кореспондент «Юнайтед Прес», знав усі справи, цей період був періо- дом найсуворішої цензури в усій історії радян- ської Росії. З початку 1933 року вийшло розпоря- дження, яким заборонялося закордонним ко- респондентам покидати Москву. Подорожува- ти можна була лише за окремим дозволом Комісаріату Закордонних Справ, і лише за зат- вердженим заздалегідь маршрутом. Авторка з презирством розповідає про продажних журналістів, що завдяки корупції, багато журналістів, які не хотіли ризикувати своїм життям та здоров’ям, робилися слух- няними щодо влади, переважно через грошову винагороду, наголошуючи, що предметом цієї торгівлі влади з журналістами було життя мільйонів українських селян. Продовження в насту п. числі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
