Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2015 «Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пчілка В невеликому селі у старенькій дерев’яній церковці, що дивом вціліла в часи московсько-більшовицької окупації, досвітком почалася Різдвяна Літургія. На хорах церковний хор співає, внизу йому підспівують парафіяни... І раптом у многолосий хор вливається такий мелодійний голосок, що вірні потиснулися до переду, звідки линув той чарівний, нечуваний досі спів. Їх здивуванню не було меж – співав шестирічний хлопчик Івасик Левчук, що нерухомими голубими, як різдвяне мороз- не небо, оченятами, вперся в якусь невидиму точку. В селі всі знали цього хлопчика, співчували йому, як і його матусі та таткові – Івасик був сліпим від свого народження. Родина Левчуків ще донедавна не пропус- кала Святої Літургії жодної неділі, чи свята, молячись за свого Івасика. А ось біль- ше як півроку батько Івасика на війні захищає Вітчизну від найлютішого її ворога. Навіть на свята не зміг приїхати, щоб спожити в колі родини вечерю у Святвечір. Ворог – злий і підступний, для нього ніякі свята не можуть стати на перешкоді вчи- нити кровавий розбій. Тому треба воякам в ці дні бути особливо пильними. Вчора Івасик з матусею вечеряли у дідуся і бабусі. Івасик не бачив за столом п’ятого крісла, то не знав, що крісло і тарілка з ложкою і виделкою на столі чекали на його татка – вояка. А в церкві вірні не могли надивуватися співом хлопчика. В багатьох наверну- лися на очі сльози, а в матусі Івасика сльози смутку і радості лилися струмком. Івасик досі ніколи не співав, та й взагалі був тихеньким, мовчазливим. Навіть старенький священик, отець Василь, що сидів на інвалідному візочку в захристії, раптом встав на свої ноги. На ті ноги, що відмовили йому, бо перенесли важку довголітню каторгу в совіцьких таборах за віру та любов до Бога і України. На допомогу священикові кинулись поважні церковні мужі і перенесли його з візочком ближче до Івасика. Після закінчення Літургії та колядок парафіяни, мов би забули про домівку та святковий сніданок разом з обідом, і згуртувалися навколо Івасика та його мами, готові допомогти, хто чим може, родині Левчуків, щоб врятувати хлопчика від темряви. Може знайдуться такі лікарі, що зможуть вилікувати його оченята, а гроші вони зберуть на лікування. А коли молодий священик запитав Івасика, чому він не співав своїм чарівним голосом на попередніх Богослуженнях, то хлопчик відповів:
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
