Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2015 «Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пчілка В невеликому селі у старенькій дерев’яній церковці, що дивом вціліла в часи московсько-більшовицької окупації, досвітком почалася Різдвяна Літургія. На хорах церковний хор співає, внизу йому підспівують парафіяни... І раптом у многолосий хор вливається такий мелодійний голосок, що вірні потиснулися до переду, звідки линув той чарівний, нечуваний досі спів. Їх здивуванню не було меж – співав шестирічний хлопчик Івасик Левчук, що нерухомими голубими, як різдвяне мороз- не небо, оченятами, вперся в якусь невидиму точку. В селі всі знали цього хлопчика, співчували йому, як і його матусі та таткові – Івасик був сліпим від свого народження. Родина Левчуків ще донедавна не пропус- кала Святої Літургії жодної неділі, чи свята, молячись за свого Івасика. А ось біль- ше як півроку батько Івасика на війні захищає Вітчизну від найлютішого її ворога. Навіть на свята не зміг приїхати, щоб спожити в колі родини вечерю у Святвечір. Ворог – злий і підступний, для нього ніякі свята не можуть стати на перешкоді вчи- нити кровавий розбій. Тому треба воякам в ці дні бути особливо пильними. Вчора Івасик з матусею вечеряли у дідуся і бабусі. Івасик не бачив за столом п’ятого крісла, то не знав, що крісло і тарілка з ложкою і виделкою на столі чекали на його татка – вояка. А в церкві вірні не могли надивуватися співом хлопчика. В багатьох наверну- лися на очі сльози, а в матусі Івасика сльози смутку і радості лилися струмком. Івасик досі ніколи не співав, та й взагалі був тихеньким, мовчазливим. Навіть старенький священик, отець Василь, що сидів на інвалідному візочку в захристії, раптом встав на свої ноги. На ті ноги, що відмовили йому, бо перенесли важку довголітню каторгу в совіцьких таборах за віру та любов до Бога і України. На допомогу священикові кинулись поважні церковні мужі і перенесли його з візочком ближче до Івасика. Після закінчення Літургії та колядок парафіяни, мов би забули про домівку та святковий сніданок разом з обідом, і згуртувалися навколо Івасика та його мами, готові допомогти, хто чим може, родині Левчуків, щоб врятувати хлопчика від темряви. Може знайдуться такі лікарі, що зможуть вилікувати його оченята, а гроші вони зберуть на лікування. А коли молодий священик запитав Івасика, чому він не співав своїм чарівним голосом на попередніх Богослуженнях, то хлопчик відповів:
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
