Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2015 вечений, розпорошений по всьому світі. Тіль- ки Антошка-активістка згадала весь рід «по- радіо», оскаржуючи багачів за кривди і зну- щання над убогими... «О, молодосте, ти одна Незаплямована й хороша.» /І. Антонич/ А коли дівчаті з куцої кіски виросли коси й оповили її голівку, різдвяні святку- вання перенеслися на батьківщину тата, на золоте Поділля. Багате Поділля, а вони, зубо- жілі, в місті. Але молодість не знає вбогости. Вона ж саме багатство і невичерпаний скарб щастя. Кожне Різдво – одна велика радість, що розпалювала кров і ущедрювала серце. І сяюча ялинка, і все якийсь дарунок під нею. (Мамо! Чи справді Янгол помагав тоді Тобі?) І крутилася золота зоря, і ходили ко- лядники, і лунав радісний сміх і спів, і все навкруги було самим добром. А батьківський дім давав тишу й безпеку. Але прийшов час, коли дівчині з косою навкруги голови стало тісно в стінах того дому. Доля кличе її назустріч призначенню, нового роду і дружини... «Ліси, бори великі, У пущах тури, дики. Над буйним бездорожжям Хмільне лице Дажбоже. І мов молитва у відчаї Угору взноситься Почаїв.» /О. Лятуринська/ Волинь! Нові люди, інші звичаї, тради- ції. Вона самітна, нема близько синіх очей, не чути голосу «дивися вгору!» Та Свят-вечір тут такий самий, як був удома: срібно-блакитне небо, земля скована морозом, зимна тиша, наповнена чарами ночі чудес... «Народилося дитятко, Лада матір – Сонце батько. Привітає кожна хата Всім, чим красна і багата. На столах кутя солодка, І горіхи, й мед соковий. В сіні дзвоник і стокротка, Двері навстіж поготові». /О. Лятуринська/ Через поля їдуть зі села сани. Над ними золота звізда. Зближаються, зоря крутиться, мерехтить. Вони вже біля ґанку. Вже влився гурт засніжених чобіт і кожухів у світлицю. «Дозвольте заколядувати, Цей дім звеселити, Ірода засмутити.» Дозволяють, запрошують сердечно. «Добрий вечір тобі, пане господарю, Радуйся!..» О, як радуються вони приходом коляд- ників та поважних церковних братів! Радіє серце молодої господині, вщерть налите зовом крови, що зв’язує її назавжди з тією землею і з тими людьми. Родиться в ній якась нова сила, що допоможе їй уже в найближчий час з дитинкою на руках так, як стоїть тут тепер, вийти відважно на мандрівні дороги світу. Проводить колядників. Довго, довго дивиться за звіздою, що виринає на пагорбках, а згодом меркне і зникає в долині... Того вечора проводить другі сани. Гуменний Семен з Ольгою їдуть «до своїх» з колядою. До Холонева. О, не знала вона тоді, що той, такий близький Холонів, – це український Вифлеєм! Що там у цей вечір дворічне карооке дитя теж гляділо на Вертеп. Семене, може Яків був твій родич? Може й до його до хати ви пішли з колядою і Ольга принесла малому Валентинові малинове яблуко? О! Чому не остерегли Якова, що Ірод уже гряде зі сходу і скоро почнеться різня невинних?.. Та ні. Не помогло б остерігати. На чолі того дитяти вже було виписане призна- чення історії: ХРЕСНА ДОРОГА І БЕЗСМЕР- ТЯ! ...Наступне Різдво знову під дахом батьківського дому. Але не в блиску золотої звізди, а під гнітом кривавих п’ятикутних зірок. Свят-вечір – тихе єднання по хатах і Всенічна в заповненій мирянами церкві. Івона в тому молитовному натовпі. Побіч мати. Сині очі звернені вгору, благають у німій покорі пощади для свого роду. «З нами Бог! Разумійте язици! І покоряйтеся!» Мати покоряється... Сльози спливають по її лиці, як гарячий віск по свічах, і падають на підніжок хреста. Тільки вона, дочка, стоїть німа, закам’яніла, заслухана в розспівану, роз- молену церкву. А коли над скривавленою землею чер- воні звізди замінив чорний, переламаний хрест, не змінилося нічого у відвічній різд- вяній містерії... Сріблисте небо, скрипучий мороз, земля засипана голубим снігом. Доріг
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
