Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2015 вечений, розпорошений по всьому світі. Тіль- ки Антошка-активістка згадала весь рід «по- радіо», оскаржуючи багачів за кривди і зну- щання над убогими... «О, молодосте, ти одна Незаплямована й хороша.» /І. Антонич/ А коли дівчаті з куцої кіски виросли коси й оповили її голівку, різдвяні святку- вання перенеслися на батьківщину тата, на золоте Поділля. Багате Поділля, а вони, зубо- жілі, в місті. Але молодість не знає вбогости. Вона ж саме багатство і невичерпаний скарб щастя. Кожне Різдво – одна велика радість, що розпалювала кров і ущедрювала серце. І сяюча ялинка, і все якийсь дарунок під нею. (Мамо! Чи справді Янгол помагав тоді Тобі?) І крутилася золота зоря, і ходили ко- лядники, і лунав радісний сміх і спів, і все навкруги було самим добром. А батьківський дім давав тишу й безпеку. Але прийшов час, коли дівчині з косою навкруги голови стало тісно в стінах того дому. Доля кличе її назустріч призначенню, нового роду і дружини... «Ліси, бори великі, У пущах тури, дики. Над буйним бездорожжям Хмільне лице Дажбоже. І мов молитва у відчаї Угору взноситься Почаїв.» /О. Лятуринська/ Волинь! Нові люди, інші звичаї, тради- ції. Вона самітна, нема близько синіх очей, не чути голосу «дивися вгору!» Та Свят-вечір тут такий самий, як був удома: срібно-блакитне небо, земля скована морозом, зимна тиша, наповнена чарами ночі чудес... «Народилося дитятко, Лада матір – Сонце батько. Привітає кожна хата Всім, чим красна і багата. На столах кутя солодка, І горіхи, й мед соковий. В сіні дзвоник і стокротка, Двері навстіж поготові». /О. Лятуринська/ Через поля їдуть зі села сани. Над ними золота звізда. Зближаються, зоря крутиться, мерехтить. Вони вже біля ґанку. Вже влився гурт засніжених чобіт і кожухів у світлицю. «Дозвольте заколядувати, Цей дім звеселити, Ірода засмутити.» Дозволяють, запрошують сердечно. «Добрий вечір тобі, пане господарю, Радуйся!..» О, як радуються вони приходом коляд- ників та поважних церковних братів! Радіє серце молодої господині, вщерть налите зовом крови, що зв’язує її назавжди з тією землею і з тими людьми. Родиться в ній якась нова сила, що допоможе їй уже в найближчий час з дитинкою на руках так, як стоїть тут тепер, вийти відважно на мандрівні дороги світу. Проводить колядників. Довго, довго дивиться за звіздою, що виринає на пагорбках, а згодом меркне і зникає в долині... Того вечора проводить другі сани. Гуменний Семен з Ольгою їдуть «до своїх» з колядою. До Холонева. О, не знала вона тоді, що той, такий близький Холонів, – це український Вифлеєм! Що там у цей вечір дворічне карооке дитя теж гляділо на Вертеп. Семене, може Яків був твій родич? Може й до його до хати ви пішли з колядою і Ольга принесла малому Валентинові малинове яблуко? О! Чому не остерегли Якова, що Ірод уже гряде зі сходу і скоро почнеться різня невинних?.. Та ні. Не помогло б остерігати. На чолі того дитяти вже було виписане призна- чення історії: ХРЕСНА ДОРОГА І БЕЗСМЕР- ТЯ! ...Наступне Різдво знову під дахом батьківського дому. Але не в блиску золотої звізди, а під гнітом кривавих п’ятикутних зірок. Свят-вечір – тихе єднання по хатах і Всенічна в заповненій мирянами церкві. Івона в тому молитовному натовпі. Побіч мати. Сині очі звернені вгору, благають у німій покорі пощади для свого роду. «З нами Бог! Разумійте язици! І покоряйтеся!» Мати покоряється... Сльози спливають по її лиці, як гарячий віск по свічах, і падають на підніжок хреста. Тільки вона, дочка, стоїть німа, закам’яніла, заслухана в розспівану, роз- молену церкву. А коли над скривавленою землею чер- воні звізди замінив чорний, переламаний хрест, не змінилося нічого у відвічній різд- вяній містерії... Сріблисте небо, скрипучий мороз, земля засипана голубим снігом. Доріг
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
