Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2014 WWW.UNWLA.ORG 5 Козацькі жінки брали до рук шаблі, коли падали біля фортечних гармат чоловіки. Жінки не боялися ворожих куль та пала- ючих отруєних стріл. шаблі, коли падали біля фортечних гармат чоловіки. Жінки не боялися ворожих куль та палаючих отруєних стріл. Кольорові та білі хустки мигтіли по території фортеці. А вночі відчайдушні українські козачки оплакували загиблих воїнів, щиро віддаючись скорботі...”. В умовах панування компартійної ідео- логії, Олена Апанович продовжила розробку започаткованої в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. М. Костомаровим, В. Антоновичем, Й. Роллє та Н. Мірзою-Авакянц, Н. Полонською-Васи- ленко традиції осмислення історії воєнної пов- сякденності жінок ранньомодерної України. В роки борні за народну волю до лав захисників вітчизни поруч із чоловіками часто ставали жінки і підлітки. На початку 1654 р. під час оборони міс- та-фортеці Буші дружина сотника Зависного Олена вбила зрадника чоловіка, а сама, підпаливши пороховий льох, загинула разом із чи- малою групою ворогів. Стає очевидним, що історині зу- міли не лише “побачити” фронтову повсякденність ординарних жінок України XVI-XVIІI ст., але й пред- ставити українську жінку повноцінною учас- ницею історичного процесу . Проте, новатор- ські, національно орієнтовані погляди О. Апа- нович не вкладалися в прокрустове ложе ком- партійної ідеології. В 1972 році дослідницю було, на довгі 23 роки, звільнено з роботи в Інституті історії. Лише в кінці 1991 року Олена Михай- лівна змогла повернутись до розгляду пробле- матики, пов’язаної з історією жінок ранньомо- дерної України. Стає очевидним, що істориня при розгляді жіночої проблематики найбіль- ше уваги звертала на “малодосліджені” масиви письмових і усних джерел, в яких фіксувалась інформація про побут та повсякденне життя жінок українського степового пограниччя. “Українських жінок убивали і забирали в по- лон не менше, ніж чоловіків, становище їх не було легшим, доля ж – трагічніша”, – наголо- шувала дослідниця. Невільниць чекала тяжка, виснажлива праця в маєтках турецьких і та- тaрських феодалів, а наймолодші і найгарніші з них потрапляли до гаремів. Жінки-невіль- ниці з України були розсіяні по всіх тодішніх володіннях султанської Туреччини і Крим- ського ханства, навіть у далекому Єгипті. Доля однієї з таких потурчанок, українських поло- нянок-партіоток – за переконанням О. Апано- вич – і лягла в основу народної думи про Марусю Богуславку. Дослідниця звернула ува- гу на ту обставину, що автори думи говорять про цю жінку з теплотою і симпатією і зовсім не дорікають Марусі за те, що вона “побусур- манилась, потурчилась”. В розумінні О. Апанович присутність жіночої складової в культурному просторі ко- зацького Запорожжя проявлялась не лише в сценаріях фронтової повсякденності (війни, повстання, збройні локальні конфлікти, захоп- лення бранців, полон і пов’язані з цим сценарії визволення полонеників), але й у вихованні козаків. В цьому сегменті запорозького козаць- кого життєустрою, наголошувала істориня, жінки-матері, жінки-вихова- тельки, жінки-ясновидиці ві- дігравали першорядні ролі. Останнє десятиліття свого життя О.М. Апанович була на вершині творчого злету: доля ніби схаменулася, поспішаючи віддати їй те, що відібрали довгі роки гонінь, переслідувань, цькувань і замовчувань. Вона писала статті, давала інтерв’ю, готувала до друку монографії і науково-публіцистичні книжки, отримувала престижні державні і наукові нагороди. [...] Переконливо виписаний Оленою Апанович образ сильної, наділеної відвагою жінки-козачки явив собою новий для укра- їнської соціокультурної традиції образ сильної жінки. Його особливістю стало значне розши- рення меж життєвого простору ординарної жінки, вихід за рамки традиційного трикут- ника “чоловік-дім-сім’я” і освоєння жінкою традиційно чоловічих ролей – воїна, лідера мікрогрупи, захисника рідної домівки, сім’ї, краю, батьківщини від нападників. Олена Ми- хайлівна однією з перших серед українських істориків, відійшла від романтично-патріар- хального дискурсу “жіночого запорозького” закладеного працями А. Скальковського, П. Куліша та Д. Яворницького і приступила до ґендерної ревізії історії запорозького козацтва. Стоячи на позиціях М. Костомарова, В. Анто- новича, Й. Роллє, О. Левицького, Н. Мірзи- Авакянц дослідниця зуміла продовжити запо- чатковану цими істориками традицію осмис- лення історії жінок козацького Запорожжя та ранньомодерної України в цілому. Кривоший Олександр Петрович , кандидат історичних наук.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
