Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2014 WWW.UNWLA.ORG 5 Козацькі жінки брали до рук шаблі, коли падали біля фортечних гармат чоловіки. Жінки не боялися ворожих куль та пала- ючих отруєних стріл. шаблі, коли падали біля фортечних гармат чоловіки. Жінки не боялися ворожих куль та палаючих отруєних стріл. Кольорові та білі хустки мигтіли по території фортеці. А вночі відчайдушні українські козачки оплакували загиблих воїнів, щиро віддаючись скорботі...”. В умовах панування компартійної ідео- логії, Олена Апанович продовжила розробку започаткованої в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. М. Костомаровим, В. Антоновичем, Й. Роллє та Н. Мірзою-Авакянц, Н. Полонською-Васи- ленко традиції осмислення історії воєнної пов- сякденності жінок ранньомодерної України. В роки борні за народну волю до лав захисників вітчизни поруч із чоловіками часто ставали жінки і підлітки. На початку 1654 р. під час оборони міс- та-фортеці Буші дружина сотника Зависного Олена вбила зрадника чоловіка, а сама, підпаливши пороховий льох, загинула разом із чи- малою групою ворогів. Стає очевидним, що історині зу- міли не лише “побачити” фронтову повсякденність ординарних жінок України XVI-XVIІI ст., але й пред- ставити українську жінку повноцінною учас- ницею історичного процесу . Проте, новатор- ські, національно орієнтовані погляди О. Апа- нович не вкладалися в прокрустове ложе ком- партійної ідеології. В 1972 році дослідницю було, на довгі 23 роки, звільнено з роботи в Інституті історії. Лише в кінці 1991 року Олена Михай- лівна змогла повернутись до розгляду пробле- матики, пов’язаної з історією жінок ранньомо- дерної України. Стає очевидним, що істориня при розгляді жіночої проблематики найбіль- ше уваги звертала на “малодосліджені” масиви письмових і усних джерел, в яких фіксувалась інформація про побут та повсякденне життя жінок українського степового пограниччя. “Українських жінок убивали і забирали в по- лон не менше, ніж чоловіків, становище їх не було легшим, доля ж – трагічніша”, – наголо- шувала дослідниця. Невільниць чекала тяжка, виснажлива праця в маєтках турецьких і та- тaрських феодалів, а наймолодші і найгарніші з них потрапляли до гаремів. Жінки-невіль- ниці з України були розсіяні по всіх тодішніх володіннях султанської Туреччини і Крим- ського ханства, навіть у далекому Єгипті. Доля однієї з таких потурчанок, українських поло- нянок-партіоток – за переконанням О. Апано- вич – і лягла в основу народної думи про Марусю Богуславку. Дослідниця звернула ува- гу на ту обставину, що автори думи говорять про цю жінку з теплотою і симпатією і зовсім не дорікають Марусі за те, що вона “побусур- манилась, потурчилась”. В розумінні О. Апанович присутність жіночої складової в культурному просторі ко- зацького Запорожжя проявлялась не лише в сценаріях фронтової повсякденності (війни, повстання, збройні локальні конфлікти, захоп- лення бранців, полон і пов’язані з цим сценарії визволення полонеників), але й у вихованні козаків. В цьому сегменті запорозького козаць- кого життєустрою, наголошувала істориня, жінки-матері, жінки-вихова- тельки, жінки-ясновидиці ві- дігравали першорядні ролі. Останнє десятиліття свого життя О.М. Апанович була на вершині творчого злету: доля ніби схаменулася, поспішаючи віддати їй те, що відібрали довгі роки гонінь, переслідувань, цькувань і замовчувань. Вона писала статті, давала інтерв’ю, готувала до друку монографії і науково-публіцистичні книжки, отримувала престижні державні і наукові нагороди. [...] Переконливо виписаний Оленою Апанович образ сильної, наділеної відвагою жінки-козачки явив собою новий для укра- їнської соціокультурної традиції образ сильної жінки. Його особливістю стало значне розши- рення меж життєвого простору ординарної жінки, вихід за рамки традиційного трикут- ника “чоловік-дім-сім’я” і освоєння жінкою традиційно чоловічих ролей – воїна, лідера мікрогрупи, захисника рідної домівки, сім’ї, краю, батьківщини від нападників. Олена Ми- хайлівна однією з перших серед українських істориків, відійшла від романтично-патріар- хального дискурсу “жіночого запорозького” закладеного працями А. Скальковського, П. Куліша та Д. Яворницького і приступила до ґендерної ревізії історії запорозького козацтва. Стоячи на позиціях М. Костомарова, В. Анто- новича, Й. Роллє, О. Левицького, Н. Мірзи- Авакянц дослідниця зуміла продовжити запо- чатковану цими істориками традицію осмис- лення історії жінок козацького Запорожжя та ранньомодерної України в цілому. Кривоший Олександр Петрович , кандидат історичних наук.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
