Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
26 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2014 Марта Тарнавська БУВАЛЬЩИНА (2) В лютому 1984 року помер Іван Кер - ниць кий, письменник - гуморист, улюбленець діяспори і наш близький приятель і кум. Похо - вали Івася на Бавн Бруку і боліємо непоп рав - ною втратою. Минув тиждень. Каже мені Остап: «Я сьогодні телефонував до Ню Йорку до Івася – ніхто не відповідає. А я думав: ось візьме Івась слухавку і скаже: чого, дурню, дзво ниш? Не знаєш, що я помер?» Такий траґічний чорний гумор хіба міг оцінити наш спіль ний приятель - сатирик Богдан Нижанків - ський - Бабай. Коли йому Оста п повторив цю вістку, Бабай каже: «Та бо ти заскоро до нього дзвониш. Йому ще телефону не заінсталю ва - ли! » Не всі знають, що Ляся Старосольська – авторка нарисів про Казахстан і довголітній редактор журналу «Наше життя» – мала над - звичайне почуття гумору і навіть дописувала жарти до гумористичного журналу «Лис Ми - кита » . Її деякі сентенції звучать , як невмирущі афоризми. Наприклад, «Це було вже так дав - но, що вже неправда». От вона розповід ає, як то , танцюючи з давнім своїм ириятелеи м Бог - даном Нижанківськи м - Бабаєм, почула від ньо - го комплімент: «З тобою танцювати, то так, як меблі пересувати!» Як відомо, Тарас Шевченко мав зли - ден не сирітське дитин ство. Але ось Іван Дзюба в свої й біографії поета переповідає (за А. Ко - зачковським таку чудернацьку Тарасову вих - ватку. Цитую дослівно: «Нібито з голодухи практично безпритульний хлопчина крав ку - рей і смажив їх у печері кургану, де часто пере - ховувався; с еляни помітили вогонь ночами, подумали про нечисту силу і попрохали попа вигнати чортяку. Піп вичитав молитви, покро - пив свяченою водою вхід до печери, і х тось хоробрий – для нього й гроші зібрали – мав полізти в печеру пересвідчитися, що нечистої сили вже немає , але ніхто не наважився – і за це, вдаючи, що долає страх , взявся сам Тарас: ще й грошей заробив на цьому ошуканстві.» Дякуючи за надіслані фотографії, Гри - горій Гнатюк в листі до мене в лютому 1979 року пише: «Я не скажу так, як недавно ска - зала Докія Гуменна, глянувши у наше велике люстро, й побачивши свою реальну, далеко не привабливу фізіономію : – Фе, яке у вас погане дзеркало! Ми з Раєю тепер завжди розва жа - ємось цією так безпосередньо висловленю фразою Докії. Як оце гляну в те саме дзеркало після двотижневої хвороби й бачу зарослу, засмоктану, непризентабельну фізіон омію, я кажу їй: – Фе, яке в тебе погане дзеркало!» Після прапрем ’єри на відкритті Суець - кого каналу в Каїрі, опера «Аїда» мала над - звичайно успішну – підготовлену самим ком - поз итором – італійсь ку прем ’єру в Мілані. Джю зеппе Верді – на той час вже широко відомий в Европі композитор понад 20 - ти опер – мав великий фінансовий і творчий успіх від «Аїди». Але не всім опера подобалася. І от одного разу композитор отримує листа від розчарованого глядача. Мовляв, той спеціяль - но їздив на пр ем’єру до Мілану, витратився на квитки до театру, на потяг, повозку, готель, ресторан – йому «Аїда» не подобалася. Коли, вертаючись після постановки додому , почув від інших глядачів, що були захоплені, вирі - шив поїхати ще раз. Але знову ж опера йому не сподобалася. Одже, він залучає до листа композиторові рахунок і просить звороту вит - рачених кош тів. Верді доручив адміністра то - рові повернути кошти невдоволеному гляда - чеві, віднявши від рахунку кошти в ресторані, мовляв, міг собі пообідати вдома. Але Верді доручив також надрукувати листа розчарова - ного глядача в пресі і свою йому відповідь. У висліді, на адресу незадоволеного посипалися листи з насм ішками і погрозами від сотень пок лонників композитора. Після з’їзду Об’єднання Українських Письменників «Слово», що відбувся в Торонто у червні 1982 року, в гумористичному журналі «Лис Микита» (в числі за жовтень 1982 р.) появився довгий сатиричний вірш під назвою «Слово про Слово». Вірш був підписаний криптонімом МАГ і в ньому я вичитала такі рядки: Перша пара – шустку варта – пан Остап і пані Марта . До головства він привик, Марта – гостра на язик... Я вирішила зреагувати також віршем. Здога - далася, що за криптонімом МАГ ховалася Ма - рія Голод з Торонто. І ось написала я таке: Марта гостра на язик, але МАГ куди гостріша, як пришпилить, як розпише – хто до кпин таких не звик – буде бідний чоловік, бо дошкульна її шпилька, майже як Олекса Шпилька! На сатиру справжній голод, пишіть далі, пані Голод! Не ображуюсь за жарти! Щирий Вам привіт від Марти.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
