Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2014 ІЗ ДОНБАСУ АНТОНІНА ЛИСТОПАД, член Національної Спілки письменників України Невинними вустами Цикл віршів В ТРИНАДЦЯТЬ ЛІТ Наше літо украла війна... Настя Іванишева, 13 років, Луганськ Ти знаєш, що значить – під обстрілом хата? Сидіти в підвалі, як загнаний кріт... Коли розривають повітря гранати! Навіщо мені це – в тринадцять літ?! Зіниці, мов сливи. Під скронями – іскри. Здається, що трісне ось - ось голова. Одягнутим спати. І вуха – на вістрі. І знову, і знову спускатись в підвал. Порожні крамниці. Із присмаком сталі. І хліба не купиш. Кришки – на столі. Ти знаєш, я вже ночувала в підвалі. Навіщо мені це – в тринадцять літ?! А тиша лиш сниться. І то дуже рідко. Весь двір наш порожній. У тінях куща. Ти чула про «Град»?! Це – така артзенітка. Трасує будинки. Аж вікна тріщать! Ти знаєш, як гул наростає по силі?! І над головою – осколиська злі. Здається, душа виривається з тіла. Навіщо мені це – в тринадцять літ?! І не розібрати, де їхні, де наші... Чи зліва, чи справа?.. З чиєї руки?! Ти знаєш, як дико? Ти знаєш, як страшно?! По кругу заходять коли літаки... Стріляє, гуркоче. Аж до знавісніння! Не бачила місяць ні сонця, ні зір... Гармати і танки...Таке гримкотіння! І вийти не можна н і к о л и надвір. Ні балки, ні білки. Ні степу, ні лісу... О, знов почалося... В секундах – відлік! Як добре, що ти вже поїхала звідси! Навіщо це нам – у тринадцять літ?! Дорослі забули, що ми – іще діти. 23 липня 2014 року. МАМА – ІЗ БІЛИХ ЛІЛІЙ Я закривала вуха пальчиком І ще отак – показує! – руками, А тато мені зверху на голову клав подушку. Так три дні в підвалі. Катя, 4 роки, Лисичанськ Ні світлячка, ні зорі... Там, наверху, криничка. Двадцять перший вік – надворі. Вип ита решта водички. Що приснилось сові! Може, якісь чеберяйчики. Двадцять перший вік – на траві. Бронежилетом – пальчики. Бозю мій, скільки куль?! Просто свистять над вушком. Двадцять перший вік – на дзвінку. Замість казки – подушка. В тебе холодна рука. Мамочко, чо’ побіліла? Двадцять перший вік – з молотка. Мамо, ти – з білих лілій. Не розвидняється ніч. Тату, а ти гарячий! Двадцять перший вік – у вогні ! Тихо сестричка плаче. Ні світлячка, ні зорі... Там, наверху, криничка... 25.07.2014
Page load link
Go to Top