Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2014 «Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пчілка Молодий крілик Вухань був цілком задоволений своїм життям, коли господар виніс його з іншими молодими кролями на подвір’я з тісної і темної клітки. То нічого, що забрав його від мами та обгородив залізною сіткою. Свіжої травички було багато, а вигріватися на сонечку було так приємно! Пройшло літо, ночі стали холодними та часто дощовими, але це не заважало Вуханеві та його товаришам проводити дні в веселих забавах. Господар приносив їм смачну їду: солодку моркву, буряки, листя капусти. Крілики росли, набирали сили, а шерсть виростала густою і не пропускала холоду. Одного разу Вухань помітив, що його товаришів у дротяній огорожі стає все менше і менше. А вночі якось помітив, що господар забрав двох кролів, наступної ночі знову за вуха виніс ще двох. Більше його побратими вже не повернулися. Але, коли Вухань побачив, що господар вивішував кролячі шкірки сушитися до сонця, то затремтів від страху, зрозуміши, яка біда чекає на нього. Він поділився своїми тривогами з това- ришами і порадив втікати до лісу, на волю, але вони не захотіли його слухати. – Ми маємо тут доволі їжі і ми у безпеці, а в лісі нас швидко поз’їдають вовки, лисиці. А може ті кролі були хворі, або нечемні, то господар забрав їх, щоб ми не заразилися? – відповіли Вуханеві його товариші. Тоді Вухань вирішив сам вибратися на волю. Коли його товариші спали, вирив в землі прохід попід залізною сіткою і дременув до лісу. Не треба довго здогадуватися, яких тільки страхів наївся Вухань, поки вирвався під гавкіт псів з-поміж сільських домів до лісу. Тут, в лісі, заховався під густий кущ і проспав до ранку. Розбудив Вуханя якийсь незнайомий йому шум, якого вночі не міг зрозуміти. Прострибавши декілька метрів, він зупинився на березі невеличкої річки. Зрозумів, що шум йшов від падаючої води дзюркотливого водоспаду. – Ти хто такий і що тут робиш?! – крізь шум водоспаду почувся незнайомий голос. Повернувшись на голос, Вухань здивовано теж запитав: – Ти також крілик? – Сам ти крілик. Я – заєць Стрибайко! – гордо відповів незнайомець. Тепер Вухан- чик зрозумів, що помилився, бо Стрибайко був більшим, з довшими ногами, особливо задніми, та рудувато-сірим пушистим кожухом. – То перепрошую, – чемно відповів крілик, – але мені здається, що ми є напевно родиною... Можливо, що далекою. Я називаюся Вухань. Вислухавши історію Вуханя, Стрибайко зажурливо промовив:
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
