Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
26 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2014 його «мирний» день буде останній. До нав- чання повернеться, коли зміниться життя. В університетському скверику курили хлопці, жартували, реготали. Остап пришвидшив крок. Було неприємно спостерігати за галас- ливим гуртом одногрупників. Байдужі до всього, що не стосується їхніх інтересів... Від гурту відірвався один зі студентів, наздогнав Остапа. З’ясовував питання, що стосуються навчання, але Остап відмахнувся. Мовляв, не до цього нині, коли вирішується доля України. «Зустрінемося у вільній Україні!» – попро- щався так, як звик на Майдані. Повстанське вітання сприймалося у середовищі однодумців природно. «Та яка там незалежність, старий? – глипнув хлопчина. – Розслабся, не парся. Наша молитва – гроші...» Студент вдарив себе по кишені. Там, у гаманці, увесь його світ. Уся його незалежність... А його, Остапа, розтерза- на незалежність, там, серед повсталого люду... Кожен з тих хлопців, які прибули на Майдан, мали свою правду й свою кривду. І та правда змушувала забути все, залишити рідних, щоб повернути до рідної хати втрачену за останні роки гідність... Сергій, білявий хлопчина, часто розпо- відав про своє рідне галицьке село, яке нази- вав гарним, мов писанка. «Маємо родючі зем- лі, природні багатства, роботящих людей. А як живемо?» – питання, яке звучало майже з усіх вуст. Маємо господарювати на своїй землі, маємо зробити цю землю квітучим садом, – говорили люди. Із рідного Сергієвого села майже уся молодь виїхала на заробітки, на будівельні роботи. А жінки доглядали ста- реньких італійців, щоб не почуватися жебра- ками на рідній, не своїй землі. «Як їхав до Києва, то тільки і розмов з краянами, як змінити наше життя, – говорив Сергій. – Хоча зустрічалися й такі, що відверто не розуміли, навіщо ми їдемо до Києва. Проти кого, мовляв, йдете, хлопці?... А я їм кажу: хто, коли не я?»... Той голос Сергія відлунював щоразу, як Остап йшов увечері на короткий перепочинок. От вони, його нові побратими. Коли обличчя прикрите каскою, він все одно упізнає кожно- го з них. Іванко, Сергій, Богдан, дядько Ро- ман... Жартували між собою, мовляв, у кож- ного каска, наче казка. Прикрашена гарним малюнком, вигаданим художником Богданом. А в Остапа – кущ калини, гіркої й солодкої, як саме життя... «Сьогодні, хлопці йду в останній бій», – Сергій одягнув свою каску – вишиван- ку. Хоча Остапові страшенно подобалася влас- на каска, з намальованим кущем калини, він не відмовився би й від Сергійкової. «Що зна- чить – в останній? – дядько Роман здвигнув плечима. – Як бувалий в бувальцях, кажу тобі: ніколи не кажи ніколи». «А, не вірю у забобо- ни, – посміхнувся Сергій. – Двічі не помирати, а лякатися вовків, то краще на печі сидіти... Треба буде мені додому змотатися на кілька днів, і знову повернуся...» В Остапа озвався телефон. Марійка тривожилася, чи все гаразд там, на Майдані... Не могла дивитися телеві- зор, слухати новини...Вже почалися масові розстріли... Майдан збирав криваві жнива... Маленька, беззахисна незалежність втрачала свої сили, і їй не в змозі були допомогти ані танки, ані гармати... Та все одно, вони мають жити, ці хлопці... Останнє, що пам’ятав Роман у своєму мареві-видінні – це кущ калини, такий рясний, схоплений першою памороз- зю... Коли ягоди схоплені першою памороззю, вони мають незвичний смак – солодкий і гіркий водночас... Терновий смак... І терновий вінець над Україною... Роман ще спромігся спитати, чи вижили ті хлопчики, чи врятували їх дерев’яні щити та каски? Іванко, Богдан, Сергійко, племінник Остап... Їхні телефони розривалися, ніби волаючи про допомогу... «У нього не було шансу на порятунок. Діагноз – вогнепальне поранення в голову, черепно- мозкова травма», – волонтер медичної служби Майдану тримав у руках закривавлену каску. «Ти тільки подививсь на цей витвір мистецтва, – звернувся до товариша. – Кущ калини, такий рясний, ніби справжній... А поряд – ще одна каска – вишиванка... Мабуть, якийсь художник розписував...» Телефон озвався знову, вимо- люючи хоча б якусь відповідь. Медик-волон- тер підняв слухавку. «Синку, де ти?!» – по- чувся розпачливий жіночий голос. Судоми стиснули горло, і волонтер натиснув на кнопку відбою... ДО УВАГИ МИСТЦІВ І ШАНУВАЛЬНИКІВ МИСТЕЦТВА! Редакція журналу приймає фотографії доброї резолюції (у форматі JPG) з праць мистців українського походження, котрі будь-коли малювали або виставляли свої праці в США, для розміщення на обкладинці «Нашого життя». Просимо надсилати Ваші пропозиції та фото електронною поштою до редакції «Нашого життя» ( unwlaourlife@gmail.com ) та до нашого мистецького координатора Уляни Зінич ( uzinych@comcast.net ).
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
