Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
24 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2014 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ 106-го ВІДДІЛУ СУА ім. ОЛЕНИ ТЕЛІГИ В ГАРТФОРДІ, КОНН., ОКРУГА НОВА АНГЛІЯ Загальні збори 106-го Відділу СУА ім. Олени Теліги в Гартфорді, Конн. відбулися 16 березня 2014 року. Головою зборів була Га- лина Шулевська, секретарювала Тереня Ґлух. Окружну Управу реперзентувала голова окру- ги Нова Англія Славка Горбата. Голова Окружної Управи поінформува- ла присутніх про ХХХ-ту Конвенцію СУА, яка відбудеться в травні цього року, а також про 70-ліття журналу «Наше Життя», яке потребує фінансової підтримки. Повідомила, що День Союзянки нашої Округи запляновано на 29 червня 2014 р. у Валонгфорді. Нову управу відділу на 2014 рік вибра- но у такому складі: Зоряна Мішталь – голова, Меляня Кузьма – заступниця голови, Валенти- на Чудовська – протоколярна і кореспонден- ційна секретарка, Оля Якимів – скарбник. Референтки: організаційні – Галина Шулевська і Лана Бабій, мистецько-музейна – Олеся Коцур, пресова – Валентина Чудовська, суспільної опіки – Людмила Хмелівська, гос- подарська – Інна Стахів, архівна – Меляня Кузьма. Контрольна комісія: голова – Тереня Ґлух, члени – Олеся Коцур і Ірена Бойко. Валентина Чудовська, секретарка. Наталія Осипчук МОЯ МА ЛЕНЬК А НЕЗА ЛЕЖ НІСТ Ь Це вперше трапилося з Марійкою, коли Роман, її рідний брат, потрапив до Афганіс- тану. Тоді почалися снитися якісь дивні сни, і деякий час вона їх навіть записувала. Але одного разу той зошит у синій обкладинці, на якому каліграфічним почерком було виведено слово «Сни», потрапив до рук матері. Цього вона боялася найбільше. Помітила, як від хви- лювання руки мами, такої ще молодої, по- зрадницьки тремтіли. Безсоння вимучило її до останньої краплини, висушило тіло. Мати читала щоденникові записи доньки, і по її впалих щоках текли сльози. Що там з Рома- ном? Чи повернеться з тієї чужої війни? І чому мусить залишити рідну землю і воювати за чужі інтереси? Хто дав право відбирати чужу незалежність? Ці питання ставила у щоденни- ку Марійка і шукала на них відповіді. А тепер стояла, принишкла, за дверима, спостерігаючи за матір’ю. Почувала себе винною, хоча вин- ною зовсім не була. Сни... Її сни... Зовсім не безхмарно- кольорові, а тривожні й важкі...І якби не цей синій зошит, можливо, мама ніколи би про її сни не дізналася. Сиділа безсонними ночами у своїй кімнаті, вдивляючись у фото сина, і шепотіла слова молитви. Кажуть, материнська молитва має неабияку силу. Вона здатна вря- тувати дитину, піднявши з морської глибини і злетіти у високе небо. Ранком Марійка чекала, що мати запитає про її щоденник під назвою «Сни» і про Романа. Але обоє удавали, ніби нічого не відбувається, геть нічого. Вони мов- чали, а ластівка вже стукала у шибку, подаючи звістку про Романа. І про те, що він живий... Він живий, хоча і тяжко поранений. Лежить у госпіталі, а лікар, щоб підбадьорити, говорив: «Ще напишеш спогади про те, як допомагав афганському народу здобути незалежність». Роман хотів заперечити: мовляв, незалежність не приносять на штиках чужинці. За незалеж- ність б’ються усі – від малих до старих, аби її здобути. Тут, у далекій гірській країні, він зрозумів це, відчув на своїй шкірі. Страшенно боліла нога, його попередили, що можливо, її доведеться ампутувати. Але про це волів не думати, лише стискав зуби, щоб не кричати. Він ніколи, ніколи не писатиме спогадів про цю чужинську війну! ...На щастя, повернувся додому на своїх двох. Щоправда, накульгував, з усіх сил нама- гався це приховати... Життя поверталося у звичне русло. Роман довго не міг працювати, бо задавнені рани давалися взнаки. Про той синій щоденник ані Марійка, ані мати так і не зізналися. Що ж, колишньому афганцю дово- дилося призвичаюватися до нового життя... Сказати, що він став підприємцем, це вже було занадто. Який там підприємець? Радів, що має уцілілі руки, навчився лагодити взуття. Кажуть, що виходило непогано. Разом із дружиною Лідою відкрили продуктову крамничку. Хотілося, щоб люди поспішали до них за свіжим молоком, сиром. Продукти
Page load link
Go to Top