Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 15 Марія і Василь Щерб’юки з отцем Всеволодом Шевчуком і внуками Тарасиком і Софійкою під час прощі в Акрон, Огайо. ШЕВЧЕНКО В МОЇЙ РОДИНІ “В своїй хаті – c воя правда, і сила, і воля ”. Т . Шевченко. Так заповідав великий Батько україн - ської нації, Геній українського народу – Тарас Григо рович Шевченко, ще 200 років тому. Ці слова нашого Пророка актуальні і сьо год ні. Конкурс , організований журналом “На - ше Життя ” , подав добру ідею, яку напевно підтри мають багато бажаючих. А як моя родина шанує Пророка, укра - їнського поета Шевченка? В хаті портрет Шевчека на видному місці. Крім Шевченка, образи та портрет Івана Фран ка ... Віршів не пишу , та хочу розповісти ро - динну історію. Це було в 2007 році. Доня моя , Віра народила синочка 6 березня 2007 р. Звичайно, батьки вибирають ім ’я дитині. Перепліт a лись імена: Марко, Данило, Назарій. Я , як бабуся , раділа появі на світ свого внука і погоджувалась з кожним ім ’ям , бо кожне з них було гарним іменем. Але в моїй душі бриніли інші думки. .. Шевченківські дні, місяць бере зень – місяць вша новування пам’я - ті Тараса Шевченка. Чому б не назвати Тара - сиком? Кажу до дітей: “А може б назвати Та - рас ” . Діти мої подивились один на одного та промовчали. Приїжджає зятя мама Оксана Крицун з України. І перші її слова: “Тарасик – гарне ім’я, ще й 10 березня Тарасія ” . До чого я веду. Дві бабусі, Марія і Окса - на, які не зговорювались , назвали свого внука Тарасиком. Розуміли, що ім’я Тарас є україн - ське, а головне, що в місяці березні бажано давати ім’я хлопцям Тарас, бо це не випадково, а в честь Тараса Шевченка. Ім’я Тара с подобалось моєму чолові ко - ві ще тоді , коли народилась моя доня. Як би вро дилась хлопцем, то була б Тарасом. Ось таке прекрасне ім ’я Тарас увійшло у мою родину. В перекладі з давньогрецької Тарас означає неспокійний, бунтар, баламут. Аж не віриться, бо мій Тарасик не є таким... Знамениті носії імені були: Тарасій Константинопольський – патріярх, Тарасій Глушицький – преподобний, Тарасій Ліка - онійський – мученик, Тарас Федорович (Тря - сило) – український гетьман, керівник козаць - ко - селянського повстання на Україні проти польського гніту, і наш Великий Кобзар Тарас Шевченко – український поет з світовим іме - нем , художник. Його слово стало прапором протягом століть для синів українського наро - ду, які ставали на шлях боротьби за волю України . Марія Щерб ’юк , Членка 101 - го Відділу СУА, Чікаґо ________________________________________________________ ПЕРША ЗУСТРІ Ч (з дитинства і – назавжди) Була схарапуджена весна 1946 року Божого. В калюжах, в дощових сплавах, ще навіть без бруньок і без смарагдовиння. В моїх щойно окупованих совєтами Пе - рекалях, що на Волині між Дубном і Луцьком, Шевченків «Кобзар» ходив підпільно, спочат - ку по селу, а потім по наших усіх хуторах. Я, п’ятирічна дівчинка, не могла доче - катися, поки дійде наша черга на «Кобзаря», про якого мені так багато розповідала моя мама Вєра. І ось, нарешті! Я несу «Кобзаря» від сусідів Литвинчуків. Сховала його під полу пальтечка і з усієї сили притримую сильнішим правим рученям. Хлюп - хлюп... Під ногами. Калюжа – за калюжею. І раптом – тьох - тюх! – ноги загруз - нули. Не можу витягнути з болота. Що робити? – пульсує в маленькій головці. Треба взяти чо - біток обома руками за халявки. І тоді можна ви - тягнути загрузлу ногу. Беру однією рукою, дру - га зайнята, не дай, Боже, не втримаю Книжки! Вдалося витягнути лише праву ногу з чобітком, ліва вислизнула, без чобітка. Тіп - топ, хлюп - хоп... Так і дійшла по хуторянській розверзлій дорозі, ліва нога – боса, права – в чобітку. Але «Кобзаря» не випустила з - під поли. А ввечері мама мені читали «Тополю», «Катерину», «Причинну», «Наймичку»... ...Уже на смертному одрі, коли мама лежали тяжкохворі, я їм читала сучасні поезії. Мама якось так з придихом зітхнули: “Почи - тай - но ще «Кобзаря». Краще ніхто не напи - сав”. Антоніна Листопад, член Національної Спілки письменників України.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
