Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 15 Марія і Василь Щерб’юки з отцем Всеволодом Шевчуком і внуками Тарасиком і Софійкою під час прощі в Акрон, Огайо. ШЕВЧЕНКО В МОЇЙ РОДИНІ “В своїй хаті – c воя правда, і сила, і воля ”. Т . Шевченко. Так заповідав великий Батько україн - ської нації, Геній українського народу – Тарас Григо рович Шевченко, ще 200 років тому. Ці слова нашого Пророка актуальні і сьо год ні. Конкурс , організований журналом “На - ше Життя ” , подав добру ідею, яку напевно підтри мають багато бажаючих. А як моя родина шанує Пророка, укра - їнського поета Шевченка? В хаті портрет Шевчека на видному місці. Крім Шевченка, образи та портрет Івана Фран ка ... Віршів не пишу , та хочу розповісти ро - динну історію. Це було в 2007 році. Доня моя , Віра народила синочка 6 березня 2007 р. Звичайно, батьки вибирають ім ’я дитині. Перепліт a лись імена: Марко, Данило, Назарій. Я , як бабуся , раділа появі на світ свого внука і погоджувалась з кожним ім ’ям , бо кожне з них було гарним іменем. Але в моїй душі бриніли інші думки. .. Шевченківські дні, місяць бере зень – місяць вша новування пам’я - ті Тараса Шевченка. Чому б не назвати Тара - сиком? Кажу до дітей: “А може б назвати Та - рас ” . Діти мої подивились один на одного та промовчали. Приїжджає зятя мама Оксана Крицун з України. І перші її слова: “Тарасик – гарне ім’я, ще й 10 березня Тарасія ” . До чого я веду. Дві бабусі, Марія і Окса - на, які не зговорювались , назвали свого внука Тарасиком. Розуміли, що ім’я Тарас є україн - ське, а головне, що в місяці березні бажано давати ім’я хлопцям Тарас, бо це не випадково, а в честь Тараса Шевченка. Ім’я Тара с подобалось моєму чолові ко - ві ще тоді , коли народилась моя доня. Як би вро дилась хлопцем, то була б Тарасом. Ось таке прекрасне ім ’я Тарас увійшло у мою родину. В перекладі з давньогрецької Тарас означає неспокійний, бунтар, баламут. Аж не віриться, бо мій Тарасик не є таким... Знамениті носії імені були: Тарасій Константинопольський – патріярх, Тарасій Глушицький – преподобний, Тарасій Ліка - онійський – мученик, Тарас Федорович (Тря - сило) – український гетьман, керівник козаць - ко - селянського повстання на Україні проти польського гніту, і наш Великий Кобзар Тарас Шевченко – український поет з світовим іме - нем , художник. Його слово стало прапором протягом століть для синів українського наро - ду, які ставали на шлях боротьби за волю України . Марія Щерб ’юк , Членка 101 - го Відділу СУА, Чікаґо ________________________________________________________ ПЕРША ЗУСТРІ Ч (з дитинства і – назавжди) Була схарапуджена весна 1946 року Божого. В калюжах, в дощових сплавах, ще навіть без бруньок і без смарагдовиння. В моїх щойно окупованих совєтами Пе - рекалях, що на Волині між Дубном і Луцьком, Шевченків «Кобзар» ходив підпільно, спочат - ку по селу, а потім по наших усіх хуторах. Я, п’ятирічна дівчинка, не могла доче - катися, поки дійде наша черга на «Кобзаря», про якого мені так багато розповідала моя мама Вєра. І ось, нарешті! Я несу «Кобзаря» від сусідів Литвинчуків. Сховала його під полу пальтечка і з усієї сили притримую сильнішим правим рученям. Хлюп - хлюп... Під ногами. Калюжа – за калюжею. І раптом – тьох - тюх! – ноги загруз - нули. Не можу витягнути з болота. Що робити? – пульсує в маленькій головці. Треба взяти чо - біток обома руками за халявки. І тоді можна ви - тягнути загрузлу ногу. Беру однією рукою, дру - га зайнята, не дай, Боже, не втримаю Книжки! Вдалося витягнути лише праву ногу з чобітком, ліва вислизнула, без чобітка. Тіп - топ, хлюп - хоп... Так і дійшла по хуторянській розверзлій дорозі, ліва нога – боса, права – в чобітку. Але «Кобзаря» не випустила з - під поли. А ввечері мама мені читали «Тополю», «Катерину», «Причинну», «Наймичку»... ...Уже на смертному одрі, коли мама лежали тяжкохворі, я їм читала сучасні поезії. Мама якось так з придихом зітхнули: “Почи - тай - но ще «Кобзаря». Краще ніхто не напи - сав”. Антоніна Листопад, член Національної Спілки письменників України.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
