Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 13 М. Малинка. «Кобзарська дума», 1961 р. (Яготинський державний історичний музей). нопель“ (на щастя, потрапила батьку під руку за хрущовської “відлиги“), усе - таки виросли на рідному фольклорі, не відцуралися Тарасової мови і зуміли пронести тернистими житт є - вими стежками (в міні - спідничках та черевич - ках на “шпильках“!) своє українське світовід - чуття? Мабуть, таки завдяки йому, бать ковому “Кобзарику“... І вчителям нашим – Галині Ми - хай лівні Самоп‘ят, Надії Петрівні Моска лець, Олександру Степановичу Непо рож ньо му, який єдиний в Яготині носив ви шиту сорочку... Культпросвітнику Івану Юхи мовичу Могилі, завдяки якому з місцевої сце ни лунала Люби - на “Княжна“ і ставився “Назар Стодо ля“... Сусідам нашим Губерським, дядьку Ва силю та тітці Вірі, які першими на кутку придбали телевізора десь на початку 1960 - их і пускали до хати, на зимові “вечорниці“, усіх бажаючих послухати Штепселя і Тарапуньку, сестер Байко й Андрія Бобира – земляка - бан дуриста з сусідньої Ничипорівки... Та заради одної вечірньої казки для малят до Губерських набивалося стільки дітвори, що лав та стільців на всіх не вистачало, і господиня мусі ла кида - ти на долівку старі ковдри та кожухи. Ті казки рідною мовою , що супроводжувалися піснею (“Заходить до хати зоря - зоряниця,/ І гомін стихає кругом./А місяць злітає, неначе жар - птиця, /Над сонним і тихим вікном...“), бага - тьом заміняли материну колискову і батьків - ську мудру казку. У нашому ж дворі незабутніми були літні вечори. Повсідаємося, було, прямо на спориші, навколо миски з паруючою молодою картоплею та малосольними огірками. Стом - лені, голодні, відганяємо комарів. Мама спі - шить проказати свою молитву, яку не знайдеш в жодному молитовнику: "Ну, хай Господь нам усім силку верне...“ (Вона виросла круглою сиротою, дивом уцілівши під косою Голодо - мору в своєму селі Тамарівка, під дулом авто - мата в єврейській юрбі, приречен ій на роз - стріл в яготинському парку, де ще витав дух Шевченка; а тоді з огню та в полум ’я – роз - руха, голод, відбудова і напівголодні п‘ятиріч - ки – нікому ні молитов було навчати, ні борщу як зварити). І ложки дружно тягнуться до мисок, стукаються одна об одну, дзвенять і ніби перемовляються між собою... Огірки, заквашені на смородиновому листі, хрумтя ть на зубах, вносять до колориту сімейної вечері свою ноту. А коли голод втихомирювався, ідилія вечора, настояного на матіолах, брала своє, і сам Бог велів хоч на хвилину стати ліриками. Хтось пригадував єсенінське: “В чарах зв ёздного напева /Обомлели топо ля...“, а хтось – шевченківське: "Сім'я вечеря коло хати,/ Вечірня зіронька встає, /Дочка вечерять подає..." Шевченкова давня мрія оживала ось такими вечорами, брала в полон і не відпус - кала – то вірші крутились на язику, то пісні, а хтось і прямо питав у бат ька: “А правда, що він, Шевченко... не вірив у Бога?“ Батько наш не мав тоді відповіді на питання, над яким б ’ються дослідники твор - чості Шевченка і понині. Він не знав, що “Кобзарі“ та “Кобзарики“ були підрихтовані під панівну ідеологію, а розпач вчорашньо го кріпака, філософа - самоука, що проривався ось хоча б і в цих рядках із “Заповіту“ – “ ... А до Пам’ятник молодому Шевченку на подвір’ї школи No3 в м. Яготині, Київської обл.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
