Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 13 М. Малинка. «Кобзарська дума», 1961 р. (Яготинський державний історичний музей). нопель“ (на щастя, потрапила батьку під руку за хрущовської “відлиги“), усе - таки виросли на рідному фольклорі, не відцуралися Тарасової мови і зуміли пронести тернистими житт є - вими стежками (в міні - спідничках та черевич - ках на “шпильках“!) своє українське світовід - чуття? Мабуть, таки завдяки йому, бать ковому “Кобзарику“... І вчителям нашим – Галині Ми - хай лівні Самоп‘ят, Надії Петрівні Моска лець, Олександру Степановичу Непо рож ньо му, який єдиний в Яготині носив ви шиту сорочку... Культпросвітнику Івану Юхи мовичу Могилі, завдяки якому з місцевої сце ни лунала Люби - на “Княжна“ і ставився “Назар Стодо ля“... Сусідам нашим Губерським, дядьку Ва силю та тітці Вірі, які першими на кутку придбали телевізора десь на початку 1960 - их і пускали до хати, на зимові “вечорниці“, усіх бажаючих послухати Штепселя і Тарапуньку, сестер Байко й Андрія Бобира – земляка - бан дуриста з сусідньої Ничипорівки... Та заради одної вечірньої казки для малят до Губерських набивалося стільки дітвори, що лав та стільців на всіх не вистачало, і господиня мусі ла кида - ти на долівку старі ковдри та кожухи. Ті казки рідною мовою , що супроводжувалися піснею (“Заходить до хати зоря - зоряниця,/ І гомін стихає кругом./А місяць злітає, неначе жар - птиця, /Над сонним і тихим вікном...“), бага - тьом заміняли материну колискову і батьків - ську мудру казку. У нашому ж дворі незабутніми були літні вечори. Повсідаємося, було, прямо на спориші, навколо миски з паруючою молодою картоплею та малосольними огірками. Стом - лені, голодні, відганяємо комарів. Мама спі - шить проказати свою молитву, яку не знайдеш в жодному молитовнику: "Ну, хай Господь нам усім силку верне...“ (Вона виросла круглою сиротою, дивом уцілівши під косою Голодо - мору в своєму селі Тамарівка, під дулом авто - мата в єврейській юрбі, приречен ій на роз - стріл в яготинському парку, де ще витав дух Шевченка; а тоді з огню та в полум ’я – роз - руха, голод, відбудова і напівголодні п‘ятиріч - ки – нікому ні молитов було навчати, ні борщу як зварити). І ложки дружно тягнуться до мисок, стукаються одна об одну, дзвенять і ніби перемовляються між собою... Огірки, заквашені на смородиновому листі, хрумтя ть на зубах, вносять до колориту сімейної вечері свою ноту. А коли голод втихомирювався, ідилія вечора, настояного на матіолах, брала своє, і сам Бог велів хоч на хвилину стати ліриками. Хтось пригадував єсенінське: “В чарах зв ёздного напева /Обомлели топо ля...“, а хтось – шевченківське: "Сім'я вечеря коло хати,/ Вечірня зіронька встає, /Дочка вечерять подає..." Шевченкова давня мрія оживала ось такими вечорами, брала в полон і не відпус - кала – то вірші крутились на язику, то пісні, а хтось і прямо питав у бат ька: “А правда, що він, Шевченко... не вірив у Бога?“ Батько наш не мав тоді відповіді на питання, над яким б ’ються дослідники твор - чості Шевченка і понині. Він не знав, що “Кобзарі“ та “Кобзарики“ були підрихтовані під панівну ідеологію, а розпач вчорашньо го кріпака, філософа - самоука, що проривався ось хоча б і в цих рядках із “Заповіту“ – “ ... А до Пам’ятник молодому Шевченку на подвір’ї школи No3 в м. Яготині, Київської обл.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
