Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 13 товариш Іван, а секція, завжди жадна чогось незвичайного і іскрометного, як стій, погоди - лася з його пропозицією. Одягаємося та чимскоріше виходимо на вулицю. Срібні сніжинки танцюють перед нашими очима та м’яко лягають нам на плечі. Товариш Іван веде нас до вілли Гофмансталя. Ось вона. Нічим не відрізняється від інших. Здається, вона спить за білими вітами дерев. Входимо на темне подвір’я, обведене високим муром і тихо - тихесенько вишикову - ємося в ряд під вікном. Ніякий шурхіт не сміє нас видати. Наша пісня має стати для госпо - даря великою несподіванкою. І ось залунала стара українська коляда під вікном відомого австрійського поета. Спо - чатку тихо й несміло, а потім усе голосніше і голосніше. А зверху гляділи на нас два освіт - лені вікна, мов двоє великих, здивованих очей. Проспівали кілька колядок – тих най - старших і найбільш улюблених, тих, що їх зву - ки мимохіть викликають у душі образ сільської стріхи і малих колядників з вертепом і звіз - дою... Та чи припадуть вони до вподоби тій сім’ї, що живе тут, за ясними шибками? Тихо, як прийшли, повертаємося назад на подвір’я. Тільки товариш Іван входить до самої вілли, щоби побажати господарям «з роси і з води» та пояснити їм нашу несподі - ванку. Ждемо на нього під брамою. Ось він надходить. – Гофмансталь схвильований колядою і запрошує нас усіх на гостину на півдев’ятої вечора. Повертаємося додому, назад до наших забав і розваг. Та ми не можемо знову увійти у вир забави, як це було недавно, бо в наших душах панує радісний неспокій, як це буває перед кожним великим моментом. Щохвили - ни поглядаємо на годинник, чи не час уже нам спішити до дрімаючої вілли з двома ясни - ми очицями - вікнами... І от ми знову на знайомому подвір’ї. З трепетом серця входжу разом з товариством до обителі поета. Світла, прекрасно влаштована кімната, в одному куті якої стоїть традиційна ялинка. Нас тепло вітають – Гофмансталь, його дружина і два сини - юнаки. Попервах нам трохи моторошно на душі, засніженим коляд - никам, які замандрували сюди з далекої кра - їни солом’яних стріх і... пісень. Але лагідні, світлі очі нашого господаря вмить проганяють наше перше збентеження. – Співайте ще, – просить нас. Стаємо довкруги ялинки і ще раз пере - співуємо всі знані нам колядки. Поет уважно прислуховується, і мені здається, що в цю прекрасну хвилину якась незрима і сильна нитка снується від його великої душі до наших душ. І ми вже не чужі собі, бо споріднило нас щось велике, загальнолюдське. Велична пісня з - під солом’яної стріхи зробила чудо... Коли відлунав наш спів, господар, нічо - го не кажучи, вийшов до сусідньої кімнати, в якій розташовувалася його бібліотека. За хви - лину повернувся з книжками в обох руках. – Я дякую вам, мої дорогі гості, за те, що ви прийшли до мого дому і принесли мені в дарунку найкраще, що маєте, – пісні вашого народу. Коли б я був рільником, то обдарував би вас білим хлібом з мого поля, та я – поет. То ж прийміть від мене цей хліб, який родить моя нива, – мої книжки. Після цієї коротенької промови підій - шов до кожного з нас і вручив кожному свою книжку. Ми дякуємо і розгортаємо обкладин - ку, а там на кожній книжці власноручний підпис поета. Щоб віддячитися за цей цінний дар, співаємо далі. Все виходить якось спонтанно і навіть дещо артистично. Від ялинки перехо - димо до фортепіано, а колядки змінюють стрі - лецькі пісні. Видиш, брате мій, товаришу мій, Відлітають сірим шнурком Журавлі у вирій... Наче відгомін ще недавніх боїв наших славних «усусусів», прозвучали хвилюючі ряд - ки стрілецької пісенної творчості. Одночасно щез з нашої уваги образ краю з тихою свят - ковою світлицею, пахучим сіном, золотистим дідухом і смачною кутею. На зміну йому вири - нув інший образ: по розмитій осінніми доща - ми дорозі сірими, нескінченими лавами мар - ширують Січові Стрільці. Йдуть захищати рід - ну землю від непрошеного ворога... Під час співу я мимохіть обвела очима розкішну кімнату і в голові промайнула блис - кавична думка: «Вони чужинці... Чи зрозу - міють трепіт нашої душі?» Однак за хвилину мені стало соромно і боляче, мов недужому, який показує свої рани постороннім. Але вмить пригадала собі, що очі, які дивляться тепер на наші народні рани, це віщі очі поета, який обняв своєю душею всі народи – далекі йому часом і простором, по - любив їх і зрозумів найпотаємніші прагнення. Я заспокоїлася. На кінець ми заспівали ще кілька на - родних пісень. Тих вічно молодих, сумних і
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
