Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 201 3 WWW. UNWLA.ORG 35 мишей моїх я не дозволяю тобі ловити. Ну, хіба, що одну, бо бачу, що ти дуже голодний, аж живіт до хребта прилип. Підкріпившись подарунком Хитруна, Мурчик трохи подрімав на високому дереві, а як лиш почало світати, знову бігцем вирушив в дорогу. Біг майже цілий день, а коли сонечко знову закотилося за обрій, дорога привела Мурчика до моста через широку річку. Раптом в ін по чув плескіт води, – хотілося пити і їсти, адже у воді плавають рибки. Правда, Мурчик сам ніколи ще рибки не ловив, але попробувати можна, – кожну роботу треба колись починати вперше . Під мостом на Мурчика чекала несподі - ванка. На великому камені сидів невеликий сірий звірок з хвостом в поперечні пасочки і чорними кружечками навколо очей, ніби ховав їх за маскарадною маскою. Звірок старанно купав - полоскав в ріці великого рака. Мурчик зро зумів, що того звірка боятися не треба, то зійшов до річки і, привітавшись, запитав навіщо він так старанно миє того рака, адже раки жи - вуть у воді, то напевно вже добре вимиті. – Нічого ти не розумієш, – сердито відпо - вів звірок. – А, взагалі, ти хто такий? І чого забрався до моєї оселі? Може і рибки мої хочеш вкра сти? Мурчик назвав себе і розповів звіркові свою історію. Звірок перестав купати рака, спів - чутливо поглянув на Мурчика і представився, простягнувши для привітання лапку: – Я – єнот Полоскун. Ми, єноти, завжди перед тим, як спожити здобич, акуратно поло - ще мо її... Ой - йой - йой ! Це через тебе, я втратив таку - у вечерю! – скрикнув Полоскун, бо рак скористався з того, коли звірі віталися, щипнув клішнею єнота за ніс і булькнув у воду. – Пробач мені, – вибачився Мурчик. Ще хотів щось сказати, але Полоскун переби в його: – Тихо будь! Ось стайка рибок підпливає. Полоскун спритно підхопив рибку і почав її акуратно полоскати у воді. Тоді поглянув скоса на Мурчика і, побачивши його жалібний погляд, викинув рибку на берег: – Це тобі, щоб не йшов голодним додому. Я собі ще щось зловлю, ніч довга. З’ївши рибку, Мурчик на світанку вже третього дня своєї мандрівки добрався до великого пасовиська, за яким виднілися будинки великого села. Тут його і побачили пастушки, що вигнали на пашу корівок. Мурчик почув хлоп ’ ячий голос. – Хлопці! Ходіть сюди!... Тут котик лежить. Худющий такий і ніжки збиті. – Та це наших сусідів Мурчик, – почувся інший голос. – Він десь був пропав тиждень чи два тому. Маленька Маланочка досі плаче за ним. – Його нагодувати треба. Ось я маю хліб з ковбаско ю. – Добре, але багато давати не треба, щоб не зашкодило. Бачите, хлопці, який він зголо - джений. Нагодуємо і я занесу його додому. Невідомо, хто більше радів поверненню котика Мурчика додому. Сльози радості на очах були як і в Мурчика, так і в діточок, що протягом дня не випускали його з рук. А як прийшов вечір, Мурчик, вмост и вшись на теплому дитячому ліжечку, ще довго мурликав про свої пригоди на вушко Маланочці, яка швидко заснула під муркотливу колискову. Святослав Левицький.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
