Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2013 Мурчикова мандрівка додому У великому місті живе сіра вивірка. Вона вже другий день бачить на балконі високого будинку незнайомого котика. Котик був дуже сумний, а на очах бриніли сльози, які він витирав лапкою. Вивірка скочила з дерева на поруччя балкону і запитала, привітно трясучи розкішним хвостом: – Хто ти такий? Чому засмучений? Може голодний?.. Та ні, ось бачу повну миску їди. – То недобра їда з якоїсь бляшанки. Ось вдома я їв разом з дітьми господарів. Оце була їда! І смачна, і нехолодна, – котик знову витер л апкою сльозу. – То чого ж ти покинув домівку? І ти ще не сказав, як називаєшся. Я – вивірка Цоко тушка. А ти хто? І чому ти покинув свою домівку? Я – котик Мурчик. А сталося все так. Одного дня я грівся на сонечку на воротах. Аж тут навпроти воріт зупинило ся авто, з нього підійшла до мене якась пані з словами: «Який гарний рудий котик!» Вона взяла мене на руки і привезла сюди. Спочатку закривала мене в хаті, а сама йшла кудись на цілий день, тепер хоч на балкон випустила. – Тебе просто вкрали, ай - яй - яй. І д ороги ти додому не знаєш? – Дорогу додому знайшов би... Але з балкона до землі далеко. Ох, якби я вмів так дале ко стрибати, як ти, щоб дострибнути до дерева, або літати, як пташка, – Мурчик знову заплакав. Цокотушка зістрибнула з поручень, погладила м ’ яге нькою лапкою Мурчика по голівці: – Я знаю, як тобі добратися на землю. Під твоїм балконом на першому поверсі є кафе. На обід, коли є багато людей, столи виносять на тротуар, а щоб на людей сонечко не пекло, ставлять над столами великі парасолі. На таку пар асолю стрибнеш, а там до землі рукою подати. Якщо ти боїшся, то я перша стрибну... Якраз почали виности столи. Готуйся. На землю Цокотушка з Мурчиком дістались без пригод, якщо не рахувати погрози віником від прибиральниці. Цокотушка і вивела Мурчика з а місто, навчивши переходити вулиці на зелене світло. Тут вони попрощалися і Мурчик продовжив свою мандрівку додому, біжучи краєчком широкої дороги назустріч автам, що мчали до міста. Почало вечоріти. Дорога ввійшла в густий ліс. Ось майже поруч блиснуло світло хижих очей. Мурчик, примру жив - шись, побачив не по далік рудуватого зві - ра з впольованою ми шею в зубах. Звір про ковтнув мишу одним махом і запи тав: – Ти хто такий і що робиш в моєму лісі? – Я – котик Мурчик. Я йду додому. Про пусти мене, будь ласка. – А я – лис Хитрун. Йди собі, але
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
