Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2013 Мурчикова мандрівка додому У великому місті живе сіра вивірка. Вона вже другий день бачить на балконі високого будинку незнайомого котика. Котик був дуже сумний, а на очах бриніли сльози, які він витирав лапкою. Вивірка скочила з дерева на поруччя балкону і запитала, привітно трясучи розкішним хвостом: – Хто ти такий? Чому засмучений? Може голодний?.. Та ні, ось бачу повну миску їди. – То недобра їда з якоїсь бляшанки. Ось вдома я їв разом з дітьми господарів. Оце була їда! І смачна, і нехолодна, – котик знову витер л апкою сльозу. – То чого ж ти покинув домівку? І ти ще не сказав, як називаєшся. Я – вивірка Цоко тушка. А ти хто? І чому ти покинув свою домівку? Я – котик Мурчик. А сталося все так. Одного дня я грівся на сонечку на воротах. Аж тут навпроти воріт зупинило ся авто, з нього підійшла до мене якась пані з словами: «Який гарний рудий котик!» Вона взяла мене на руки і привезла сюди. Спочатку закривала мене в хаті, а сама йшла кудись на цілий день, тепер хоч на балкон випустила. – Тебе просто вкрали, ай - яй - яй. І д ороги ти додому не знаєш? – Дорогу додому знайшов би... Але з балкона до землі далеко. Ох, якби я вмів так дале ко стрибати, як ти, щоб дострибнути до дерева, або літати, як пташка, – Мурчик знову заплакав. Цокотушка зістрибнула з поручень, погладила м ’ яге нькою лапкою Мурчика по голівці: – Я знаю, як тобі добратися на землю. Під твоїм балконом на першому поверсі є кафе. На обід, коли є багато людей, столи виносять на тротуар, а щоб на людей сонечко не пекло, ставлять над столами великі парасолі. На таку пар асолю стрибнеш, а там до землі рукою подати. Якщо ти боїшся, то я перша стрибну... Якраз почали виности столи. Готуйся. На землю Цокотушка з Мурчиком дістались без пригод, якщо не рахувати погрози віником від прибиральниці. Цокотушка і вивела Мурчика з а місто, навчивши переходити вулиці на зелене світло. Тут вони попрощалися і Мурчик продовжив свою мандрівку додому, біжучи краєчком широкої дороги назустріч автам, що мчали до міста. Почало вечоріти. Дорога ввійшла в густий ліс. Ось майже поруч блиснуло світло хижих очей. Мурчик, примру жив - шись, побачив не по далік рудуватого зві - ра з впольованою ми шею в зубах. Звір про ковтнув мишу одним махом і запи тав: – Ти хто такий і що робиш в моєму лісі? – Я – котик Мурчик. Я йду додому. Про пусти мене, будь ласка. – А я – лис Хитрун. Йди собі, але
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
