Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2011 5 невістку в ипросили собі, і застерігали: “ Я надо - кучую Богові за всіх Вас, а коли мене не стане – маєте самі молитись ”. Ніколи не дорікали, лиш наставляли, просили, р адили. “ Назви, дитино, онуків так, щоб я могла вимовити ” . А потім тішились, що охрещені гарними іменами. Минули роки і вже я у статусі бабусі повторила тіж слова своїй доні. Чи Бог при - хилився до їхніх сердець, чи зіронька Ваша із неба навела їх на добру д орогу, – бо у непростих умовах багатомовної чужини знайшли рідну церкву й дали онукам рідні імена. У голодні повоєнні роки прийшло до Вас материнське щастя і радість. Ваша любов небес сягала – виростав син здібний і ставний. Серце і душу віддавали дитині, тягнулись з останніх сил, щоб поставити його на ноги. Благала Всевиш - нього, щоб ріс здоровим і ситим, щоб не пив, не блудив. А коли прийшла до голови колгоспу просити паспорт для в ступу до вищої школи, почула: “ А хто у колгоспі буде робити, якщо ще й твій син піде в учителі? ” Змовчала, стерпіла, а Бог допоміг... Не всі заможні ґазди зуміли дати дітям те, чого досяг Ваш син, мамо. Налякані жахом війни, Ви до смішного, скуповували сіль та сірники і, як та невгамовна вивірка, розпихали їх по куточках у хаті. М и кепкували, а Ви, сумно хитаючи головою, бажа - ли нам ніколи не знати, що то є війна. З Вами було цікаво; вміли слухати, вміли мовчати, мали почуття власної гідності, такту. Годинами показували своє вишиття, – шили собі і людям. Не отримували ніколи дороги х дарун - ків, не надіялись на чужу поміч, надіялись тільки на себе. Були терплячі і невибагливі. Але майже кожного року просили купити 9 горняток для 9 вдів, яких запрошували до себе на гостину. Я охоче для Вас це робила і дивувалась, бо ніколи не чула про такий звичай. І чому саме 9, а не 7? За браком часу так і не вияснила його походження. Ні в чому нам не відмовляли – були раді давати, дарувати. Лише одну річ – мережану дівочу сорочку, сховану на останню дорогу, не віддали. Усі жінки села відходили у таки х же, – вишитих у бежево - жовтих гамах. По всій Укра - їні я таких не стрічала. І донині вважаю, що ця традиція є помилкова. Скільки чудових, вишу - каних строїв “ поховано ” у сирій землі західних регіонів України. Розповідаючи, у мову вплітали багато афоризмів, приказок, гумору. Ці народні сло - весні перли часто переказую . Вчили шанувати родину, бо – “ Рідний як не поможе, то хоч скри - виться ”, “ Де сварка – там біда скорше прили - пає” ; вчили любити сестру, бо – “ Вас дві, як двоє очей в голові ” . Гумор т акож пригодивс я, часто цитую: “ Добрий – дурному брат ” , “ Мене два рази бити в голову не треба ”, або “ Я не така проста, як дрантива ” (стара, знищена), “ Добре, як голому в кропиві” . А хіба ж можна забути, як Ви розра - джували мою подругу, що журилася, бо чо ловік її з іншими волочиться. “ Ти не плач. – він такий, що заглядається на всіх гарних жінок, – то не страшно. Біда, коли в одну якусь закохається. Будь мудра – не роби дітей сиротами... ”. Наша мудра і розуміюча пораднице, дяку ємо за добру науку, за розуміння і любов. Ви завжди були вірні мені, навіть тоді, коли інша жінка перебрала прізвище Вашого сина, Ви заявили, що у Вас – єдина невістка, – іншої не буде... Мені бракувало Вас усі ці роки розлуки. Вертаючись з далеких доріг мала за обов ’язок побачити і подякувати за все . Як Ви зраділи! І враз, – спитали за сина. “ Ні, мамо, – я сама. Ви не журіться, він щасливий – поруч юна красуня дружина. ” “ Йому погано”, – промовили Ви. Ми прощались, Ви плакали і сумували, а потім ска - зали: “ Пробач ” . І вже з - за океанських світів думкою лину до України, навертаю на високий пагорб русів - ського цвинтаря, де знайшло вічний спочинок Ваше втомлене тіло. А душа зіроньокою сяє мені з неба і гріє, і оберігає... Низький уклін світлій душі Вашій, доро - га мамо – свекрушенько, – рідна і незабутня. Н адія Святенко. ______________________________________ _____________ ______________________________ – Мені здається, донечко, що ти виходиш заміж, не подумавши. – Але ти сама, матусю, говорила, що мені ще заскоро думати про чоловіка.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
