Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2010 Записувала свою поетичну творчість на важко здобутих і пильно хованих клаптиках паперу, які одначе не раз потрапляли в руки «ментів» і були знищені, а їх авторка – покарана. Висловлювала свої мрії в мініятюрних вишивках на окрайках здобутого з трудом полотна: витон - чені стилізації українських церков, знамен, іко - нок, цілі вишиті цитати із наших Пророків. Дозволено їй два листи на рік... Та писа - ти не було куди. Всі найближчі були ув ’ язнені, батько помер в тюрмі. Самітність була такою глибокою, щ о на свої іменини могла привітати... сама себе віршем «Тобі, Ірино!» Вийшла з табору з другою клясою інва - лідності на заслання в сибірський Анджеро - Судженськ Кемеровської обл. Та сама неволя, хіба що без колючих дротів. І ... щастя в нещасті – тут каралис я, заслані сюди, мати, сестра Лео - ніда та малолітній брат Роман. Спільне нещастя, поділене горе... Та вже невдовзі поховала Ірина в чужій землі і матір, і сестру. Витерпіла операцію хребта. Закінчила заочно з відзнакою курси мед - сестер. Відтерпівши до кінц я свій засуд, повер - нулася в 1968 р. до Івано - Франківська. Львів був недосяжний для «репресованої». Працювала недовгий час в туберкульозній лічниці. Це був час світанку д и сидентського руху. Познайо - милася з Вячеславом Чорноволом, Валентином Морозом, допома гала у поширенні «Самви - даву», незважаючи на «недремне око» КГБ. Заарештували знову у 1972 - му році. Засуд був на 5 років табору та 5 років заслання. Шостий рік їй уже в таборі додав суддя за прочитаний привселюдно єдиний її вірш ро - сійською мовою з осуджен ням совєтського режиму. Засуд відбувала у Мордовії в гореслав - ному таборі номер 385. Там були крім старшої вже Катрусі Зарицької - Сороки, молодші, але того ж розкутого духу: Ірина Калинець, Ніна Караванська, Надійка Світлична, Оксана Попо - вич, Степанія Шаба тура. Разом гарували, тужи - ли, співали українські пісні, завжди під небез - пекою врочисто відзначали церковні свята, національні річниці. І творили живу легенду для нескорених майбутніх. Першою у всіх задумах була Ірина. Весела, дотепна, рухлива. Як міцно б ула здружена ця група засуджених жінок, можна судити по такому випадку: Степанія Шабатура, що перед тим була переведена в Казахстан, зверталася до уряду з проханням дозволити Ірині Сеник відбувати заслання з нею разом, щоб взяти хвору й непрацездатну това - ришку недолі під свою опіку і на своє повне утримання. Ще будучи на другому засланні, Ірина в 1979 році зголосилася в члени «Української Гельсінської Групи», напівлегальної, але пізніше жорстоко караної групи оборони прав людини під проводом Миколи Руденка . Туди вступали і нескорені в ’ язні: Юрій Шухевич, Василь Стус, Данило Шумук, Надія Світлична та інші. В 1977 р. появилася в діяспорі і перша книжка віршів, вишивок та документів наших ув ’ язнених жінок «Нездоланний Дух» українською мовою з англій ськими пер екладами для міжнародної інформації завдяки старанням невтомного реч - ника нашого д и сидентства у вільному світі – Осипа Зінкевича. У той же час шкільна подруга Ірини, Наталка Даниленко видала в Америці книжку її творчости ,,Сувій полотна ” . Книжка розійшлася по діяспорі так швидко, що навіть рецензенти з трудом її дістали. Після повного терміну другого заслання, разом 34 роки неволі, Ірина повернулася у 1983 році в Україну. Поселилася хоч недалеко Львова, (все ще забороненого ,,рецидивістці ” !) у Борис - лаві. Нарешті змогла зажити життям, достойним людини. Та заслужений відпочинок після таких важких переживань розуміла вона по - своєму: їздила невтомно по школах, жіночих това - риствах, заводах, з ’ їздах, конференціях, по Укра - їні та поселеннях в інших країнах, вклю чно із Заморям. Ширила нарешті в повний голос свою й нашу вистраждану в довгій мовчанці правду. Передавала її щедро молодшим поколінням. Тоді врешті появилися друком перші збірки її віршів (,,Заґратована юність ” , ,,Сив ’ язь слів, дротів і ґрат ” та ще ,,Казк а Бабусі Ірини для внука ” , ,,Метелики спогадів ” ). Її ім ’ я згадували у жіночих виданнях ,,Ми в історії ” , ,,Українка в історії ” , створили про неї документальний фільм. А відділ Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади про парохії св. Дмитрія у Торонто видав ,,Білу айстру любови ” , розкішний альбом її віршів, віртуозних взорів та моделів засто - сування української вишивки у модерному одязі. Діждалася Ірина хоч тепер родинного щастя, одружившись у 1983 році із щирим однодумцем, теж колишнім політв ’ язнем Васи - лем Дейком. Та й це тривало недовго, після довгої важкої недуги відійшов у Вічність улюб - Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
