Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2010 11 Намисто Звичай оздоблювати жіночу шию можна простежити ще із доісторичних часів. В могилах стародавніх слов’ян археологи знаходять мета - леві та мінеральні шийні оздоби у вигляді окре - мих намистин, або й цілих разків. Це свідчить про те, що жінки й дочки наших предків уже в той час носили намисто. У староукраїнських пам’ятках намисто зустрічається уже в Х столітті. На території нашої Батьківщини археологи знаходять срібні або й золоті намистини подовгастої форми: вони виготовлялися з прозорого скла, на поверхню клали срібну або золоту пластівку, а потім знову заливали скляною масою. Цей вид намиста був найбільше поширений у княжій Русі – Україні. Бурштинові намиста також не були рідкістю в той час, бо бурштин добувався не тільки на узбережжі Балтійського моря, але також в середній течії Дніпра. Із стародавніх намистин княжого періоду відомі ще металеві, характерні для Волині, Київщини т а Галичини – це т. з. намистини (коралі), що мали вигляд малинових ягід. Однак, всі ті намиста в той час були коштовною річчю і через те для широких мас населення були недоступні. Та навколишня природа Україн и давала багато доброго матерія лу для намиста сі льсько - му населенн ю . Зерна, кісточки ягід, або самі ягоди – це намисто, яке ще й досі не вийшло з ужитку сільських дівчат, а особливо дітей в Україні. За козацьких часів були поширені справжні коралі, а в дочок козацької старшини й шляхти не бракувало й пе рел. То ж не дарма, що згадуючи ті часи, збідніле тепер населення України каже: “Були коралі та пішли далі, були перли та ся стерли.” Про коралі часто згадують гуцули в своїх співанках: “Ой, вийду я за ворота, та ще трохи далі, питається богацьк ий син, чи маю коралі. ” Намисто та й інші прикмети націо наль - ного одягу найкраще збереглися на колишній Гетьманщині та в населення Українських Кар - пат. На Гуцульщині ще й досі поширені великі круглі намистини з венеційського скла, що своєю формою дуже нагадують архе ологічні знахідки. У будні дні при роботі дівчата одягають не багато намиста, бо бояться , щоб нитка не розірвалась , бо це погана прикмета. “Попід гаєм зелененьким дівчина ходила, Сумна вона, невесела – коралі згубила. Коралики утонули, а хусточка плавле, Ходить дівка попід воду, білі руки ломле.” Але зовсім без намиста бути дівчатам не можна і в будень, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди, а тому завжди треба мати бодай один разок намиста. В неділю, або свято, йдучи до церкви чи до мі ста, дівчата колись рясно оздоблювали себе намистом. Про це співали у пісні: “Як би мені, мамо, намисто, То пішла б я завтра на місто.” Із стародавніх часів в Україні існує добрий звичай у хлопців дарувати своїм дів - чатам намисто. Намисто в Україні тепер, як і колись, служить оздобою не тільки дівчат, але й заміжніх жінок. Якщо молодиця має, бувало багато гарного намиста, то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка. Серед намиста на окремих шнурочках чи ланцюжках, або й нанизані разом з намистом був хрестик і був дукач. Дукачі – це золоті монети, що звалися дукатами. Колись в Україні дівчата носили справжні золоті австрійські дукати, а пізніше були в ужитку російські золоті рублі, або фальшиві дукати, які спеціяльно виготов - ляли місцеві ю веліри. Розуміється, що золоті або срібні дукачі – це вже була дорога річ, що її могли собі дозволити тільки заможні дівчата. Колись за добрих часів в Україні був звичай, за яким хр е щений батько дарував зо - лотий дукач своїй похресниці в першу річницю христ ин. Найкращий подарунок – дукач вважався той, на якому був викарбуваний образ святої Великомучениці, ім’я якої носила похресниця, як: Катерини, Варвари, Марії Магдалини та інших. Дай Боже, щоб цей гарний звичай відро - дився сьогодні у нашій вільній християн ській Україні. Ярослава Панчук , культосвіт ня референтка 74 - го Відділу СУА в Чікаґо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
