Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2010 11 Намисто Звичай оздоблювати жіночу шию можна простежити ще із доісторичних часів. В могилах стародавніх слов’ян археологи знаходять мета - леві та мінеральні шийні оздоби у вигляді окре - мих намистин, або й цілих разків. Це свідчить про те, що жінки й дочки наших предків уже в той час носили намисто. У староукраїнських пам’ятках намисто зустрічається уже в Х столітті. На території нашої Батьківщини археологи знаходять срібні або й золоті намистини подовгастої форми: вони виготовлялися з прозорого скла, на поверхню клали срібну або золоту пластівку, а потім знову заливали скляною масою. Цей вид намиста був найбільше поширений у княжій Русі – Україні. Бурштинові намиста також не були рідкістю в той час, бо бурштин добувався не тільки на узбережжі Балтійського моря, але також в середній течії Дніпра. Із стародавніх намистин княжого періоду відомі ще металеві, характерні для Волині, Київщини т а Галичини – це т. з. намистини (коралі), що мали вигляд малинових ягід. Однак, всі ті намиста в той час були коштовною річчю і через те для широких мас населення були недоступні. Та навколишня природа Україн и давала багато доброго матерія лу для намиста сі льсько - му населенн ю . Зерна, кісточки ягід, або самі ягоди – це намисто, яке ще й досі не вийшло з ужитку сільських дівчат, а особливо дітей в Україні. За козацьких часів були поширені справжні коралі, а в дочок козацької старшини й шляхти не бракувало й пе рел. То ж не дарма, що згадуючи ті часи, збідніле тепер населення України каже: “Були коралі та пішли далі, були перли та ся стерли.” Про коралі часто згадують гуцули в своїх співанках: “Ой, вийду я за ворота, та ще трохи далі, питається богацьк ий син, чи маю коралі. ” Намисто та й інші прикмети націо наль - ного одягу найкраще збереглися на колишній Гетьманщині та в населення Українських Кар - пат. На Гуцульщині ще й досі поширені великі круглі намистини з венеційського скла, що своєю формою дуже нагадують архе ологічні знахідки. У будні дні при роботі дівчата одягають не багато намиста, бо бояться , щоб нитка не розірвалась , бо це погана прикмета. “Попід гаєм зелененьким дівчина ходила, Сумна вона, невесела – коралі згубила. Коралики утонули, а хусточка плавле, Ходить дівка попід воду, білі руки ломле.” Але зовсім без намиста бути дівчатам не можна і в будень, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди, а тому завжди треба мати бодай один разок намиста. В неділю, або свято, йдучи до церкви чи до мі ста, дівчата колись рясно оздоблювали себе намистом. Про це співали у пісні: “Як би мені, мамо, намисто, То пішла б я завтра на місто.” Із стародавніх часів в Україні існує добрий звичай у хлопців дарувати своїм дів - чатам намисто. Намисто в Україні тепер, як і колись, служить оздобою не тільки дівчат, але й заміжніх жінок. Якщо молодиця має, бувало багато гарного намиста, то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка. Серед намиста на окремих шнурочках чи ланцюжках, або й нанизані разом з намистом був хрестик і був дукач. Дукачі – це золоті монети, що звалися дукатами. Колись в Україні дівчата носили справжні золоті австрійські дукати, а пізніше були в ужитку російські золоті рублі, або фальшиві дукати, які спеціяльно виготов - ляли місцеві ю веліри. Розуміється, що золоті або срібні дукачі – це вже була дорога річ, що її могли собі дозволити тільки заможні дівчата. Колись за добрих часів в Україні був звичай, за яким хр е щений батько дарував зо - лотий дукач своїй похресниці в першу річницю христ ин. Найкращий подарунок – дукач вважався той, на якому був викарбуваний образ святої Великомучениці, ім’я якої носила похресниця, як: Катерини, Варвари, Марії Магдалини та інших. Дай Боже, щоб цей гарний звичай відро - дився сьогодні у нашій вільній християн ській Україні. Ярослава Панчук , культосвіт ня референтка 74 - го Відділу СУА в Чікаґо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
