Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2009 Наталія Лукашевич з внуками: Олесем, Мироном і Ілярком (всі три були розстріляні в 1951 р.) Ми, діти – Ліда, Зеньо і Орися ходили до школи в м. Бикін за 3 км від нашого поселе ння. Одного разу, коли старші сестри пішли на ро боту, а молодші до школи, Ліда, що вчилася в дру гу зміну, побачила, що немає хліба в хаті. Вона була голодна і клякнула до милитви про сити Бога, щоб хліб був хоч на сніданок. В той час мама пішла в магазин здавати халати, які вдома прала. Там зустріла вдову Лізу, яка, розу мі ючи мамине становище, віддала їй кусень хліба. Сестра Віра важко працювала і погано харчувалася, перемерзла і захворіла туберку льо - Орися і Зеньо Лукашевичі на засланні в м. Бикі н Хабаровського краю, 1951 р. зом. Незадовго і сестра Ліда захворіла нир ками. Хворіла довго та з Божою поміччю виздо ровіла . Місцеві люди називали себе росіянами, але при розмові признавалися, що їхні діди і прадіди – вихідці із Східної України. Вони були вивезені ще за Катерини ІІ - ої. Наш сусід Іван Крячик розповідав, що його предки поселилися тут після ліквідації Запорізької Січі. Вони за бу - ли свою мову, бо школи тут лише російські. В місті Бикіні була військова частина, в якій слу - жи ли хлопці з Україн и. Сестра Віра позна йо ми - лася так з Миколою Фещуком з Волині. Моло - дята вирішили одружитися. Вірця шле телеграму до тата в табір і просить благословення на шлюб. Отець Ревть – священик з Перемишля дає їм шлюб. З Віри зняли спецпоселення і вона їде на Вол инь до батьків чоловіка. Микола зали - шився ще на рік дослужувати в армії. Після смерті ката Сталіна з нас усіх зні - мають спецпоселення і ми стаємо вільними. Шва - ґер Микола бере відпустку, повертає за Лі дою і їдуть до бабці Марії в Коломию. Ліда там за ли - шається. Тато пише з Інти дуже опти міс тичного листа, що, згідно нового закону, мама мо же взяти арештанта на поруки і тато зможе жити поза зоною без права виїзду. Яка то була радість, що ми зможемо цілою родиною бути разом. Зби - раємось в дорогу. На поїзд не вис та чає грошей. Мама все, що може, спродує. Час тину грошей присилає тато. Ми, діти, тіши мося, що їдемо з Азії в Европу, ближче до рідної Укра їни. Мама переживає, хворіє, дістає сер дечні приступи. Подорож до Інти тривала 10 довгих днів. Приїхали ми в червні 1956 року. На двірці в Інті нас зустріла українська родина Кри - воносів. На другий день мама зайшла в кабінет начальника і написала заяву, що бере тата на поруки. Незабутнє враження справило на нас, дітей, коли ми з хвилюванням підходили до колю чих дротів табору суворого режиму. І от, нарешті, батько вийшов до нас. Високий, дуже худий, в чорному робочому костюмі. Ми всі ці - лувалися і довго плакали... Не бачились 7 років. Українка Ірина Кулик дозволила нам жити в її мешканні (20 кв. м). Тато влашт увався на роботу сторожем на 15 - ту шахту. Дарця пішла пра цю - вати в котельню. Незадовго нам дали маленьку кімнату з кухнею. Здавалося, що ми були щасливі, хоч повноти щастя не відчували, бо з нами не було трьох наших братів. Вечорами татко розповідав про с вій арешт, про те, як Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
