Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2009 Наталія Лукашевич з внуками: Олесем, Мироном і Ілярком (всі три були розстріляні в 1951 р.) Ми, діти – Ліда, Зеньо і Орися ходили до школи в м. Бикін за 3 км від нашого поселе ння. Одного разу, коли старші сестри пішли на ро боту, а молодші до школи, Ліда, що вчилася в дру гу зміну, побачила, що немає хліба в хаті. Вона була голодна і клякнула до милитви про сити Бога, щоб хліб був хоч на сніданок. В той час мама пішла в магазин здавати халати, які вдома прала. Там зустріла вдову Лізу, яка, розу мі ючи мамине становище, віддала їй кусень хліба. Сестра Віра важко працювала і погано харчувалася, перемерзла і захворіла туберку льо - Орися і Зеньо Лукашевичі на засланні в м. Бикі н Хабаровського краю, 1951 р. зом. Незадовго і сестра Ліда захворіла нир ками. Хворіла довго та з Божою поміччю виздо ровіла . Місцеві люди називали себе росіянами, але при розмові признавалися, що їхні діди і прадіди – вихідці із Східної України. Вони були вивезені ще за Катерини ІІ - ої. Наш сусід Іван Крячик розповідав, що його предки поселилися тут після ліквідації Запорізької Січі. Вони за бу - ли свою мову, бо школи тут лише російські. В місті Бикіні була військова частина, в якій слу - жи ли хлопці з Україн и. Сестра Віра позна йо ми - лася так з Миколою Фещуком з Волині. Моло - дята вирішили одружитися. Вірця шле телеграму до тата в табір і просить благословення на шлюб. Отець Ревть – священик з Перемишля дає їм шлюб. З Віри зняли спецпоселення і вона їде на Вол инь до батьків чоловіка. Микола зали - шився ще на рік дослужувати в армії. Після смерті ката Сталіна з нас усіх зні - мають спецпоселення і ми стаємо вільними. Шва - ґер Микола бере відпустку, повертає за Лі дою і їдуть до бабці Марії в Коломию. Ліда там за ли - шається. Тато пише з Інти дуже опти міс тичного листа, що, згідно нового закону, мама мо же взяти арештанта на поруки і тато зможе жити поза зоною без права виїзду. Яка то була радість, що ми зможемо цілою родиною бути разом. Зби - раємось в дорогу. На поїзд не вис та чає грошей. Мама все, що може, спродує. Час тину грошей присилає тато. Ми, діти, тіши мося, що їдемо з Азії в Европу, ближче до рідної Укра їни. Мама переживає, хворіє, дістає сер дечні приступи. Подорож до Інти тривала 10 довгих днів. Приїхали ми в червні 1956 року. На двірці в Інті нас зустріла українська родина Кри - воносів. На другий день мама зайшла в кабінет начальника і написала заяву, що бере тата на поруки. Незабутнє враження справило на нас, дітей, коли ми з хвилюванням підходили до колю чих дротів табору суворого режиму. І от, нарешті, батько вийшов до нас. Високий, дуже худий, в чорному робочому костюмі. Ми всі ці - лувалися і довго плакали... Не бачились 7 років. Українка Ірина Кулик дозволила нам жити в її мешканні (20 кв. м). Тато влашт увався на роботу сторожем на 15 - ту шахту. Дарця пішла пра цю - вати в котельню. Незадовго нам дали маленьку кімнату з кухнею. Здавалося, що ми були щасливі, хоч повноти щастя не відчували, бо з нами не було трьох наших братів. Вечорами татко розповідав про с вій арешт, про те, як Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
