Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОП АД 2009 3 З НАШОЇ ІСТОРІЇ ГОЛГОФА РОДИНИ ЛУКАШЕВИЧІВ (Продовження. Початок у ч. 10) Празник в с. Сороки на Івана Хрестителя, 1946 р. Влітку 1952 року сталася радісна подія. Ми отримали листа зі Львова від тети Лізи, в якому була адреса на шого тата, написана його рукою. З радості мама припала устами до клап - тика паперу і крізь сльози пише татові листа в заполярну Інту, Комі АССР. Через три місяці ми отримали першого листа від тата. Лист був дуже покреслений цензурою, але ми все ж змогли зро зуміти, що тато як арештант дуже тяжко працює і дістав двосторонню пахову грижу. Писати татові дозволяли лише двічі на рік. Нарешті після наших безперестанних листів – скарг, прийшов лист до мами, щоб приїхала в м. Хабаровськ, де їй повідомлять про долю її синів. Боячись за мамине здоров ’ я, поїхала найстарша сестра Дарця. Їй сказали, що після суду наших трьох братів розстріляли 15 березня 1951 року. Мамі сестра сказала, що братів вивезли у далекі табори без права переписки. В листі до тата мама пише: «...од ні ліки маю на мою зболілу душу, як заплачу... Прошу лишень Господа, щоб допоміг нам всім зійтися, поговорити, а тоді вже можна й вмерти... жаль стисне серце, як подумаю, що десь мої бідні хлопці далеко у світі на тяжкій роботі... За що треба нести дальше і дальше той біль? Чи донесу його? Чи впаду під його тягарем?... Але чекаю, може Господь мило сер дний зглянеться і поверне мені вас усіх. А може мені доведеться залишитися тут і не побачити вас, мої кохані?» Мама дуже багато працювала: прала халати в мага зині, прибирала в конторі, вночі працювала сторожем дорожнього моста. Та все одно ми голодували, навіть, маючи невеличкі гроші, які тато присилав із свого малого за ро - бітку. Коли приходила сувора зима, нам ставало ще важче. Кімната не була придатна до зим и. Не було чим палити. Мама з 12 - літньою Лідою хо - дила за два кілометри по тріски на пилораму. Ліда з того часу має горб, скривлений хребет. Від недоїдання діти хворіли цингою. На всю родину ми діставали від сусідки одну літру молока що - денно. Орися якось несла молоко, спіткнулася і впала, розливши молоко. Від плачу, що всі будуть пити небілений чай, оченята цілком запухли. Інколи на свята до нас приходили пакунки від бабці і маминої сестри Меланії з Коломиї. В 1953 році мама пише в табір до тата: ,,як поду маю про вас усіх, то мені здається, що нам найліпше, бо маємо святочні ласощі: пасочка, яєчко, маленька шиночка та ковбаска, які прислали з Коломиї ”. Приходили до нас сусідки - українки, згадували про Україну, розповідали про свої жахливі поневіряння, страшн і долі близьких і зруйновані домівки. Ми всі слухали і плакали разом з ними.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
