Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОП АД 2009 3 З НАШОЇ ІСТОРІЇ ГОЛГОФА РОДИНИ ЛУКАШЕВИЧІВ (Продовження. Початок у ч. 10) Празник в с. Сороки на Івана Хрестителя, 1946 р. Влітку 1952 року сталася радісна подія. Ми отримали листа зі Львова від тети Лізи, в якому була адреса на шого тата, написана його рукою. З радості мама припала устами до клап - тика паперу і крізь сльози пише татові листа в заполярну Інту, Комі АССР. Через три місяці ми отримали першого листа від тата. Лист був дуже покреслений цензурою, але ми все ж змогли зро зуміти, що тато як арештант дуже тяжко працює і дістав двосторонню пахову грижу. Писати татові дозволяли лише двічі на рік. Нарешті після наших безперестанних листів – скарг, прийшов лист до мами, щоб приїхала в м. Хабаровськ, де їй повідомлять про долю її синів. Боячись за мамине здоров ’ я, поїхала найстарша сестра Дарця. Їй сказали, що після суду наших трьох братів розстріляли 15 березня 1951 року. Мамі сестра сказала, що братів вивезли у далекі табори без права переписки. В листі до тата мама пише: «...од ні ліки маю на мою зболілу душу, як заплачу... Прошу лишень Господа, щоб допоміг нам всім зійтися, поговорити, а тоді вже можна й вмерти... жаль стисне серце, як подумаю, що десь мої бідні хлопці далеко у світі на тяжкій роботі... За що треба нести дальше і дальше той біль? Чи донесу його? Чи впаду під його тягарем?... Але чекаю, може Господь мило сер дний зглянеться і поверне мені вас усіх. А може мені доведеться залишитися тут і не побачити вас, мої кохані?» Мама дуже багато працювала: прала халати в мага зині, прибирала в конторі, вночі працювала сторожем дорожнього моста. Та все одно ми голодували, навіть, маючи невеличкі гроші, які тато присилав із свого малого за ро - бітку. Коли приходила сувора зима, нам ставало ще важче. Кімната не була придатна до зим и. Не було чим палити. Мама з 12 - літньою Лідою хо - дила за два кілометри по тріски на пилораму. Ліда з того часу має горб, скривлений хребет. Від недоїдання діти хворіли цингою. На всю родину ми діставали від сусідки одну літру молока що - денно. Орися якось несла молоко, спіткнулася і впала, розливши молоко. Від плачу, що всі будуть пити небілений чай, оченята цілком запухли. Інколи на свята до нас приходили пакунки від бабці і маминої сестри Меланії з Коломиї. В 1953 році мама пише в табір до тата: ,,як поду маю про вас усіх, то мені здається, що нам найліпше, бо маємо святочні ласощі: пасочка, яєчко, маленька шиночка та ковбаска, які прислали з Коломиї ”. Приходили до нас сусідки - українки, згадували про Україну, розповідали про свої жахливі поневіряння, страшн і долі близьких і зруйновані домівки. Ми всі слухали і плакали разом з ними.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
